Рій вояків "Нахтіґалю"
У різний історичний період у Львові формувалися опозиційні сили на противагу авторитарним політичним режимам. Галицька інтелігенція збирала під своїм крилом освічених людей, які прагнула отримати Незалежну Державу, про яку в своїх працях писав Михайло Грушевський. Партії, ораганізації та різні угрупування брали участь у державотоврчих процесах – часто це відбувалося підпільно і несло за собою загрозу для життя. Сьогодні ми розповімо про розділ історії, який освітлить партизанське життя Львову.
Казимир ІІІ ліворуч
За ґрунтацію розповіді візьмемо період, коли Львів надовго, а практично аж до початку ХХ століття, перейшов під правління польських королів і монархів. В 1349 році король Казимир III за підтримки Чехії та Угорщини захопив більшу частину Галичини зі Львовом включно, відтоді ці землі передавали у спадок від батька до сина. Захоплення земель було кривавим, сотні галичан загинули в бою, ще сотні повернулися додому без рук і ніг, а оскільки з медициною в ті часи було сутужно – люди помирали від найпростіших інфекцій, які охоче підчіплялися до зморених тіл.
Попри те, Казимир був хорошим дипломатом, він розумів, що рано чи пізно на його корону будуть претендувати інші князі, тож із сусідами заключив мирні угоди. Дбав король і про розширення міста. За його ініціативи було надано Львову магдербурзьке право (згадуючи про нього, зауважимо, що така правова система, сприяла появі у Галичині німців і поляків, які опиралися на зручні засади, своює чергою, число етнічних українів почало стрімко падати вниз – писав Михайло Грушевський), розбудований центр міста, включно з центральною Площею Ринок, катедральним собором та незбереженим Низьким замком.
Хоча ці проєкти для Львова принесли немало користі, вони ознаменувалися і першим гнітом українців. Захмарні податки, відсутність освіти для українських дітей та рабська праця змусила об’єднатись перших невдоволених. Мова ще не йшла про масові угрупування, радше це був тільки цвіт, того як формувалися повстанські загони згодом. Після смерті Казимира галичани мали надію відновити правління, однак не так сталося, а кількість незгодних невпинно росла, згодом це виллється у великі повстанські руху на кштат ОУН та УПА, однак до цього ще було далеко. Справжні партизанські течії утворилися за часів Степана Бандери і Романа Шухевича. Про них й поговоримо.
Читайте також: Політична реклама у Львові в XIX столітті
Рій вояків “Нахтіґалю”
Друга Світова війна дала початок ґрунтації українським військовим формуванням, серед них “Дружини українських націоналістів” — це формування, створені організацією українських націоналістів. Складалися вони з двох батальйонів — «Нахтіґаль» командиром був Роман Шухевич (на світлині вище) та «Роланд». Загалом на військовий вишкіл за сприяння Степана Бандери вирушило близько 800 осіб, тогочасний розмір куреня, з цих бійців планували зробити ядро української армії, що чинило б спротив російській окупації.
«Нахтіґаль» і «Роланд» були не просто звичайними військовими формуваннями в складі Вермахту. (Націоналісти називають їх «Дружинами українських націоналістів», ДУН), а формуваннями Абверу спеціального призначення — для здійснення диверсійних акцій в стані противника. Для цієї мети вони і проходили військову підготовку в спеціальних школах для забезпечення виконання завдань. Є. Побігущий, керівник батальйону «Роланд», а потім 201-го шуцманшафт-батальйону, в своїх спогадах так і зазначає, що завданням загону було «вишукувати розробки совєтських частин і так забезпечувати запілля…».
Важлива примітка: довгий час радянська влада звинувачувала українські повстанські рухи у співпраці з нацистською Німеччиною. Справа в тому, що тогочасні націоналістичні угрупування вбачали для України єдиного ворога – СРСР і у своїх твердженнях були праві, на чолі з політичнми керівниками повстанських груп українці мали на меті здобути Державність, яку потроху забирала тоталітарна машина СРСР – масові розстіріли цвіту нації, політичні арешти, заборона української мови, каторжні роботи і тд.
Тож, українці, не вбчачаючи у співпраці з довоєнною Німеччиною великої загрози переймали у німецьких бійців досвід та військові навички, які б стали у нагоді в бою. Частина учасників ДУН таки використала навички, але вже в складі УПА.
Читайте також: Школа УПА “Олені” – як в Карпатах галичан навчали воювати
Підрозділ “Роланд” також був утворений з ініціативи ОУН за домовленістю з вищими офіцерами Вермахту у квітні — червні 1941 року. Для тренування бійці обрали собі цілий замок поблизу села Завберсдорф у районі Вінер-Нойнштадту на південь від Відня. Втім, крім військового вишколу, члени легіону “Роланд” мали тут гарну бібліотеку, бо тренували не тільки тіло, але й розум, на подвірї замку красувався і невеличкий храм, теж важлива історична частинка побуту галичан. До слова, цікаво, що замок був придбаний ОУН ще за часів Карпатської України, вже тоді там планували проводити навчання.
“Замок — це маленька посілість, яка складалася зі згаданих вже двох одноповерхових будинків чи, радше одного будинку, збудованого у формі великої літери «Г». Цей будинок своїми раменами творить подвір’я, замкнене з двох інших боків, високим муром. Посередині мала стара церковця з плоским дахом, на який ідуть кам’яні сходи.
З даху розлягається гарний вид на околицю і недалекі Альпи. З другого боку будинку є сад, невеличкий, розміром коло 50х80 метрів. Кілька маленьких деревець, а при кінці саду басейн у досить запущеному стані. Як після довідуємось, цей замок купила ОУН ще за часів Карпатської України для вишкільних цілей. Самі будинкі ще в досить доброму стані, але не дуже великі. Можуть помістити яку сотню вояків. Є окрема кімната для відпочинку з невеликою бібліотекою”.
Читайте також: Репресовані та нескорені: як знайти своє коріння крізь архіви
Отаман Поліської Січі Тарас Бульба-Боровець, 2 вересня 1941 року
Батьком українського партизанського руху вважають Тараса Бульбу, не того, що ми знамо з української літератури, проте з натурою Боровець міг би сміливо позмагатися з героєм твору Микола Гоголя.
До речі, Бульба мав навіть козацький псевдонім Ґонта. Переважно членами УПА ставали добровольці з числа ідейних націоналістів, перебіжчики з допоміжної поліції та дезертири з Червоної Армії, які переконалися, що остання супречить їхнім уявленням про боротьбу. Потрібно сказати, що в лавах Червої Армії в свій час були й українці, які вважали, що так стануть частиною елітного полку.
УПА мали три основних протвники проти яких боролися – з військами Третього Рейху та його союзниками, польським Рухом опору (Армією Крайовою, Армією Людовою) та радянськими партизанами. Тривалий час підпілля партизанського руху прикривали різними способами, до яких хитрощів тільки не вдавлося керівництво, щоб не видати себе. Наприклад, переховувалися, щоб обговорити свої дії у штабах імпровізованих госпіталів та мануфактур. Всі ці засоби були спрямовані на майбутню велику боротьбу з окупантами.
Не забудьте підписатися на Мій Львів в Телеграм 
, щоб не пропустити нові пости!
