Сьогодні в Україні тисячі громадян проходять підготовку до бойових дій за допомогою військових курсів та семінарів. Такі навчання зазвичай організовують приватні структури та українці, які вже мають бойовий досвід і готові передати свої вміння і навички. Однак, наші попередники також не гаяли часу – під час повстання УПА була організована Старшинська школа Української повстанської армії під назвою «Олені», яка розташувалася в Карпатах. Як навчалися юні галичани та які випробування проходили – читайте в матеріалі.
Школу “Олені” заснував Степан Фрасуляк – чоловік під псевдонімом “Хмель” став першим історіографом та теоретиком партизанської боротьби УПА. Ще в юності Степана виключили із Сокальської гімназії за політичні погляди – такий вчинок був притаманний тогочасній польській владі на Галичині.
Попри це, Фрасуляк таки здобув освіту, опанувавши фах вчителя. Водночас він почав підпільно працювати з ОУН. Молодик з радикальними поглядами чудово вписався в спільноту, яка прагнула зробити Україну Незалежною. Після повернення з польської армії Степан повертається до діяльності ОУН – в липні 1941 року він виступає з палкою промовою, закликаючи відновити українську державність.
Однак для тогочасного повстанця промовами дії не закінчувалися – саме тому він очолив Революційний Комітет, коли його ліквідували і багатьох учасників було знищено. Фрасуляк знову перейшов у підпілля – цього разу він очолив вишкільний курень Української Народної Самооборони «Гайдамаки». Під керівництвом Фрасуляка пройшло два призови повстанців. Тікаючи від переслідувань, “Гайдамаки” були розформовані.
Однак і це не завадило Степану – він вкотре починає все спочатку, вже розуміючи, що, створюючи подібні організації, він нарікає їх на переслідування і ліквідацію. 1 березня 1944 року Фрасуляк створює школу “Олені”, де українців готуватимуть до бою та життя в польових умовах.
Читайте також: Михайло Брилинський і його дзвони – історія “гучного підприємця”
Втім, Фрасуляк відзначився не лише активною громадянською позицією – він опублікував збірник праць “Ремесло повстанця”.
“Ця праця тим цінніша, що автор її – активний і видатний учасник повстанської боротьби, досконалий знавець партизанських боїв. Він найкраще знає, що є в такій боротьбі найголовніше й вирішальне, і про цей найважливіший фактор не раз згадує та його підкреслює. Цей фактор – це людина, її сильна воля, її твердий характер, висока мораль…”
«Українська партизанка» – це своєрідний вишкільний підручник для УПА і водночас цінний історичний документ для сучасників. Корисною буде праця і для українських військовиків, адже свого часу вона вивчалася військовими армій країн Заходу, та і для керівників національно-визвольних рухів країн Азії, Латинської Америки і так званого „пострадянського простору” за багатьма свідченнями була „настільним підручником”, – так описував полковник УПА Євген Рена працю “Хмеля”.
До слова, видання набуло популярності, і придбати зараз цю книгу складе труднощів – тож цілком ймовірно, що навіть зараз, під час війни, українські захисники користуються порадами УПА.
Читайте також: Нафтова свердловина “Пілсудський” або забута колиска багацтва на Львівщині
Навчати молодих і не дуже повстанців вирішили у гористій місцевості – а що може бути краще за Карпати у такому випадку? За місце тренувань обирали гори та ліси Соколівщини. В таких спартанських умовах дівчат і хлопців навчали поводитися зі зброєю, виживати у важких умовах, готувати та спати на холодній землі. Потрапити у школу було нелегко, адже відбір був жорсткий, а кандидатів, які хотіли пройти навчання, перевіряли на громадянську позицію, але здебільшого найкращою перевагою ставала рекомендація вже дійсного члена організації.
Увагу також приділяли фізичній підготовці майбутнього бійця – втрапити у військо з хронічними хворобами було неможливо, хіба що хитрістю. Витривалість мала бути на належному рівні, як і мотивація. Чоловіків, які не могли назвати причину свого вступу до лав “Оленів”, не пускали. Загалом, це була доволі підпільна організація, яка часто передислокувувалася в залежності від місця укомплектування.
Про ймовірні набіги НКВС учасників попереджали місцеві, щоб ті встигли замаскуватися. До слова, це була ще одна характерна відмінність повстанців – вони знали гори, як свої п’ять пальців, і вміли там ховатися так, що їх не могли знайти.
“Військовий вишкіл готував сотенних, курінних та інших командирів для УПА. Всього на вишколі було 218 осіб. Перший вишкіл було випущено в липні 1944, коли було випущено 196 осіб, інші вишкіл через відставання не завершили”, – згадував інструктор школи Дмитро Вітовський-«Зміюка».
Чим ближче до Львову підходила Червона Армія, тим глибше в ліси ховалися українські повстанці. Тогочасна інтелігенція з підозрою придивлялась до так званих “визволителів”, більшість з яких поводила себе, наче дикуни. Місцеві згадують, що браві солдати скуповували у магазинах весь крам та просили у жінок їжі.
Діяльність школи “Оленів” була під загрозою. 15 жовтня 1944 року школу знайшли більшовики – її розгромили, і тільки декільком людям вдалося втекти. Серед них опинився і сотник Василь Брилевський. Ще до травня 1945 року підготовка повстанців тривала – курсанти навіть отримували посвідчення про закінчення вишколу.
На цьому боротьба не завершилася, тільки фактично “Олені”, як підготовча група, перестали існувати. На заміну їм прийшли нові течії протестанського руху.
Читайте також: Кривава трагедія соляної шахти урочища Саліни