Родинне «гніздо» Потоцьких: Кристинопольський палацовий комплекс

Королівська розкіш, велич та краса – такими словами можна було описати цей палац в минулому. Але, на жаль, ніщо не буває вічним. Зараз від минулої розкоші залишились лиш руїни та історії величного минулого Кристинопольського палацу Потоцьких.

Витяги з історії

Династія Потоцьких має дуже глибоке польське коріння. Вони відносяться до гербу срібної пиляви – це гетьманська лінія роду. Всі представники цього шляхетного магнатського роду займали високі пости: як військові, так і адміністративні.

Представники цього роду мали дуже велике значення для міста Кристинополя (зараз Червоноград), оскільки стали його засновниками.

Після Люблінської унії 1569 року землі на території сучасного Червонограду відходять до складу Польщі, і потроху починається освоєння цих земель поляками.

В 1692 році великий коронний гетьман Фелікс Казімеж Потоцький на місці поселення Новий Двір закладає нове поселення – Кристинопіль, назване на честь своєї дружини Кристини Любомирської (правнучки руського князя Олександра Острозького). Тоді ж закладається замковий комплекс Кристинополя з усіма необхідними оборонними укріпленнями того часу. І в тому ж році Фелікс Потоцький звертається до польського короля Яна ІІІ Собеського з проханням надати поселенню Магдебурське право, тобто надати поселенню статус міста, але отримує відмову, тож поселення залишається в приватних володіннях роду Потоцьких.

Наступним власником Кристинопольського замку став внук Фелікса Потоцького – київський воєвода Францішек Салезій Потоцький. Він був найбагатшим представником роду – магнатом та меценатом. Він вирішив перебудувати замковий комплекс, і перетворити його на розкішний палацовий комплекс, який зможе зрівнятися з королівським, і розбити навколо нього сади на зразок Версаля. Він був дуже амбітною людиною, оскільки мітив на польський трон, але цілком міг собі це дозволити, оскільки його статки прирівнювались до королівських. Його навіть прозвали «малим королем Русі».

«Золоті» часи Кристинопольського палацу

Палацовий комплекс за часів Францішека був насправді по-королівському розкішним та величним. Він починався в’їзними воротами з частоколом, по обидва боки від яких знаходились вартові будинки. За цими воротами розтшовувався перший великий двір, по праву сторону від якого були каретні і возовні, а по ліву – велика оранжерея і квітники. Трохи далі, по центру знаходився сам палац. Він був побудований в стилі барокко, і мав шестикутну форму, наближену до квадрату із внутрішнім двором. Будівля складалась із брамного корпусу, по обидвох сторонах від якого були бічні крила, які з’єднувались з головним корпусом палацу.

В палаці було 40 покоїв, бальні та концертні зали, салони, театральна сцена, кімната для гімнастики, бібліотека, величезні камінні зали.

Кожна частина палацу мала своє функціональне значення – в лівій частині брамного комплексу знаходилась канцелярія, кабінет та покої придворного маршала; в правій – особиста охорона, гвардія, кабінет та алхімічна лабораторія Потоцького. З лицевої сторони брамного комплексу розташовувалась масивна часова вежа, з гербом роду Потоцьких оздоблена рослинним декором.

В правому крилі були панські житлові кімнати – Францішека, його дружини Анни, та 5-ох їх дітей (4-ри доньки та син Станіслав). В лівому крилі – були приміщення для випікання та приготування французьких страв для господарів.

По ліву сторону від палацу знаходилися казарми та плац для особистого війська Потоцького. А по праву – господарські будівлі, в яких готували їсти для челяді, яка обслуговувала палац. Окрім цього, були також броварня та винокурня.

Весь комплекс був огороджений оборонним муром.

Палац був побудований з розумом. У 18 ст. освітлення приміщення було за рахунок денного світла, тому в палаці багато вікон. Також, оскільки він великий і обігріти повністю всі приміщення за рахунок камінів було вкрай важко, тому в палаці була встановлена система обігріву за рахунок п’єців. Вони були розташовані таким чином, щоб за рахунок 1 п’єца обігрівати одразу 4 кімнати. При вивченні будівлі, було встановлено, що обігрів відбувався не з самої кімнати, а з підвалу. Тобто піч розтоплювалася з підвалу, і піднімаючись вверх тепле повітря розігрівало п’єц, а той, в свою чергу обігрівав одразу 4 кімнати. І його особливість полягає в тому, що він досить довго зберігає тепло. Ще одним важливим нюансом в побудові палацу був дах – із внутрішньої сторони він був покритий ґонтом, а з зовнішньої – соломою, це також робилося для того, щоб будівля довше зберігала тепло.

Читайте також: 6 палаців Львова, які варто відвідати: історія та фото

Особливу увагу варто приділити парку. Він займав територію в 6 га. Там було багато фонтанів, античні статуї, водоспад, 5 великих озер, 1 великий канал та декілька менших, які з’єднували всі водойми в єдиний водний ансамбль. Для створення такого ландшафтного дива було прорито безліч каналів впритул до річки Західного Буга та встановлена голандська шлюзова система, щоб господарі палацу та їх вельможні гості мали можливість насолоджуватися кристально чистою водою. Довелося навіть змінити русло річки Солокія, щоб поставляти воду до парку.

На жаль, до сьогоднішнього дня не дійшло ніяких зображень колись розкішного паркового комплексу, але зберігся план П’єра Ріко де Тірреджеллі та згадки свідків, які були там в 50-х роках 20 ст. і ще бачили залишки античних скульптур та фонтанів.

Як вже було сказано вище, Францішек Потоцький був києвським воєводою, мітив на польський трон і мав власну армію, тож на території його палацу діяв так званий військовий етикет.  При в’їзді або виїзді воєводи солдати віддавали йому честь, також не дивлячись на погодні умови шляхтичі, або навіть урядники мали висідати з карети перед воротами, та марширувати через весь внутрішній двір до палацу, лише дами мали право під’їзжати до палацу на кареті.

Також палац може похвалитися такими іменитими гостями, як австрійський імператор Франц Йосип ІІ та Джакомо Казанова.

Період руйнації

Проте ніщо не буває вічним. Всі події кінця 18 ст. стають для династії Потоцьких руйнівними.

Після невдалої спроби Потоцького зайняти польський трон, та зради Російської імперії в сприянні досягненню цієї цілі, Францішек почав стягувати сили, для конфронтації з Російською імперією, але ставленики імператриці були готові до цього, і почали систематично підривати та знищувати могутність та військову міць воєводи. Вони знищили майже всі військові сили Потоцького, тому в нього не було іншого вибору, окрім як висловити свою покірність новому проросійському королю Речі Посполитої, а отже і Російській імперії.

1770 рік, 17-річний син Францішека Станіслав Щенсни закохується в нижчу за себе по статусу дівчину Гертруду Коморовську. Вона не була високородною особою, але і не була простолюдинкою, вона була графинею, але її сім’я була бідна, тому її кандидатура, в якості його дружини навіть не розглядалась.

Вони обвінчались в тайні від його сім’ї, однак її сім’я знала, і була не згодна з таким становищем. Вони таємно повідомили про цей факт його мати – Анну Потоцьку, яка в свою чергу розказала про це чоловіку, який прийшов в надзвичайну лють. Слуги, які знали про їх таємні зустрічі були покарані фізично, вихователя Станіслава врятувала тільки своєчасна втеча, а священика, який їх вінчав покарала церковна влада, звісно з “легкої руки” Францішека.

Самого Станіслава вислали в Європу, а от його, до слова, вже вагітну дружину очікувала насправді сумна доля.

Лютий 1771 року. За наказом Францішека Потоцького загін з його козаків, на чолі з полковником Домбровським мав викрасти дівчину, та доставити в монастир, щоб та чи то чекала розлучення, чи то постриглась в монахині, але по дорозі на загін напали, вони посадили її в сани і поїхали. Боячись погоні, вони розділились, і той загін, який віз дівчину, по дорозі зустрів колонну возів з зерном, які їхали дуже повільно. Боячись того, що вона може покликати на допомогу, козаки поклали на неї якісь хутра та перини, і вона задихнулась. Побачивши тіло бездиханної дівчини, вони не придумали нічого кращого, як викинути її тіло в ополонку, і повернутися до палацу. Саме таку версію згодом розглядатимуть в суді, але версія того, що дівчину задушили навмисно, виконуючи наказ Францішека Потоцького також має право на існування, і здавалася більш правдоподібною.

Згодом, коли лід почав танути бездиханне тіло дівчини звісно всплило. Коморовські подали до суду на Потоцьких, і хоча Францішек всіма силами намагався відветси провину від своєї сім’ї, судовий процес затягнувся.

Читайте також: Дело Бейлиса: а было ли убийство ритуальным

Ці події стали крахом репутації дому Потоцьких, ні одна шляхетна родина не бажала бачити їх в своєму домі.

7 січня 1772 рік. В Сокалі, у віці 42 років при незрозумілих обставинах помирає абсолютно здорова жінка – мати Станіслава Анна Ельжбета Потоцька, ходили чутки, що це було самогубство.

19 лютого 1772 рік. Відбувається перший поділ Речі Посполитої. Майже все майно Потоцького було віддано представникам династії Габсбургів, також из палацу вивезли всю артилерію та заборонили мати власне військо.

В тому ж році адвокати Коморовських подали апеляцію, і, оскільки тепер ця територія належала Австрії, долю цієї справи вирішувала австрійська монархія. За вироком суду, убивці були засуджені до смертної кари, але цей вирок так і не було виконано, батьки дівчини погодилися на «мирову» угоду, Потоцькі сплатили Коморовським 700 тис. злотих і 12 сіл відкупного.

22 жовтня 1772 рік. Омитий ганьбою в своїй резиденції Кристинопольському палаці помирає Францішек Селезій Потоцький, одна з версій смерті – самогубство за допомогою отрути.

За спогадами сучасників, подружжя Потоцьких мали дуже непрості характери. Своїх дітей вони виховували в суворості та строгості. Анну Потоцьку сучасники згадували як зарозумілу та жорстоку особу, вона всіляко підтримувала амбіції свого чоловіка та сприяла зміцненню його авторитету,  разом з тим, вона була дуже набожною жінкою, інколи, можливо, навіть занадто.

При дворі Кристинопольського палацу панувала нездорова атмосфера, він був повен інтриг та беззаконня.

Однак, чи насправді таким було подружжя Потоцьких нам достеменно невідомо, але з їх смертю Кристинопольський палац залишається без господарів, а Станіслав Щенсний після повернення з Європи перебирається до Тульчина.

Період занепаду

1781 рік. Наступним власником Кристинополя на короткий термін стає князь Адам Понінський, який полюбляв азартні ігри, можливо, це і стало причиною його недовговічного володіння палацом, і за борги уряд Королівства Галичини та Володимирії відбирає його.

З кінця 18 ст. власницею палацу стала двоюрідна сестра Францішика Потоцького Катерина Коссаківська. За часів її володіння палац все ще перебував в достатньо непоганому стані, його, знову, як колись, наповнювали шляхетні гості, які весело проводили там час, але все ж, вона не змогла зберегти ту колишню велич.

Вона прожила в палаці до самої смерті, а після її кончини, він знову відійшов до австрійців.

Після цього є цілий список наступних власників палацу: Стажинські, Ожаровскі, Павловські, декілька поколінь графів Вишневецьких та дипломат Літинський, який згодом продав палац Сокальському повіту.

ХХ ст. ознаменувала Друга Світова війна. Тоді палац стояв пусткою, у післявоєнний період – до 1951 року там знаходились державні установи. 1956 року перебудовується під школу, потім палац піонерів. У 80-тих роках відбувається велика реконструкція – замінюють дах, сходи покривають мармуром, міняють перила.

Теперішній час

З 1989 року і по сьогоднішній день в палаці діє музей історії релігії.

В музеї знаходиться схема паркової зони палацу, та відтворений за проектом П’єра Ріко де Тірреджеллі макет палацового комплексу. Там можна подивитись, як виглядав в оригіналі палац, оскільки за всю історію свого існування, він зазнавав значних перебудов внаслідок декількох пожеж, а також в післявоєнний період, тому зараз, від оригінального вигляду не залишилось по суті нічого.

Також, в музеї зберігається колекція цеглин, включаючи і ті, які використовувались колись для будівництва самого палацу, а також безліч інших. У тому числі, в якості експонатів можна побачити відтворені (не оригінальні) елементи квіткового декору палацу 18 ст.

Крім того, музей налічує 2 роялі (1 з них діючий) та орган 18 ст. привезений зі Львова, але він потребує реконструкції і не є діючим.

На другому поверсі музею знаходиться концертна зала, де відбуваються концерти, презентації та виставки.

У 2022 році місту виповниться 330 років. Хоча у 1692 році поселення не отримало Магдебурське право, але все ж відлік почався саме тоді.

Кристинопольський палац є пам’яткою культури національного значення, і потребує реконструкції.

Куптій Дарина