Він, без перебільшення, врятував життя мільйонів людей у всьому світі та досяг вражаючого професійного успіху. Його неодноразово висували на Нобелівську премію, але отримати її так і не вдалося. Рудольф Вайгль –лікар, винахідник, імунолог, який розробив першу ефективну вакцину проти епідемічного тифу – однієї з найдавніших та найбільш заразних хвороб людства.
Рудольф Вайгль народився в невеликому чеському містечка Пршеров 2 вересня 1883 року. Коли хлопчику виповнилося 5 років помер його батько. Згодом його матір вдруге вийшла заміж, тому він разом з нею переїхав до Стрия, де на той час жив його вітчим.
В 1903 році Вайгль вступив на навчання до Львівського університету, де вивчав біологію і медицину. З початком Першої світової війни він був мобілізований до Австрійської армії, служив військовим лікарем. Саме там майбутній науковець стикнувся з епідемією епідемічного висипного тифу серед солдатів. Саме це і підштовхнуло Вайгля до дослідження цієї хвороби.
Читайте также: Історія хвороби: скільки епідемій пережив Львів за 500 років
Після демобілізації, Вайгль повернувся до свого рідного Львівського університету і вигадав спосіб вирощування збудника висипного тифу. Це дійство відбувалося прямо в організмі платтяної воші.
Зараження вошей було просто казковим подвигом. Просто уявіть, під 30-кратним збільшенням мікроскопу комахам ставили клізму. До того ж, інструменти для цього були створені тим самим Вайглем.
Вирощування вошей відбувалося упродовж 12 днів, потім їх заражали мікробами тифу й продовжували ростити ще 5 днів. Після цього комах перемелювали на пасту і отриману суміш переробляли у вакцину.
Але тут виникла проблема. Вошу потрібно було годувати 17 днів і для цього потрібна була саме людська кров! До того ж не консервована, а свіжа, тепла, прямо з живої людини.
Вчений знайшов вихід. Він розробив спеціальні «годівнички» з комірками, куди у великій кількості садили вошей. Цей механізм потім примотували до стегна або на вигин руки і тримали доти, поки паразит не наїсться. До слова, на сьогоднішній день, теж існує професія годувальника вошей.
Але знову назрівала дилема. Комаха вже заразна, але її і надалі треба продовжувати годувати. На небезпеку наражався той самий доброволець, який дозволяв вошам себе кусати.
Що робити на початковому етапі, коли вакцини ще не існує і охочого немає чим щепити і він може захворіти? Вайгль знайшов відповідь. Він сам годував заразних вошей, у результаті чого підхопив висипний тиф. Перебіг хвороби був важким, але, на щастя, чоловік вижив. «Годувальницею» вошей виступила і його дружина. Їй пощастило, вона не захворіла.
В 1918 році пробна вакцина була виготовлена на медичному факультеті Львівського університету. І знову ж таки, хто її випробував на собі? Звісно, сам Вайгль. У 1920 році пройшла перша масова вакцинація проти висипного тифу.
«Годувальниками», тобто добровольцями, які дозволяли вошам себе кусати, часто виступали представники львівської інтелігенції. Годували вошей вчені, лікарі, письменники, музиканти тощо.
Часто годування вошей у Вайгля рятувало життя. До прикладу, багато «годувальників» були львівськими євреями. Вони отримували платню, і в кожного з них була так звана «корочка» про «Верховне командування Вермахту», і їх ніхто не смів чіпати. Вони могли жити поза гетто, у своїх довоєнних домівках, хоча й носили нарукавні пов’язки із зіркою Давида. Кожен зустрічний патруль їх заарештовував, але відразу ж, на місці, відпускав.
Читайте также: Посвятил свою жизнь науке: киевский микробиолог Виктор Дроботько
Коли Західна Україна приєдналася до СРСР і Радянський Союз отримав доступ до вакцини, Сталін виявив бажання перевести її виробництво до Москви. Проте Вайглю вдалося знайти переконання, щоб залишити Інститут у Львові. Він апелював небажаністю розташування тифозного осередку у столиці, шкідливістю виробництва, складністю переїзду десятків вакцинованих годувальників тощо.
Відмова переїжджати коштувала Вайглю Інституту. На його базі був створений новий заклад – Львівський санітарно-бактеріологічний інститут.
Через 2 роки ситуація повторилася, але з точністю до навпаки. На початку 1942 року Гіммлер запропонував Вайглю переїхати до Берліна. Вайгль знову відмовився. Він використовав ті ж переконання, що і для Сталіна. Тоді з Німеччини прислали «обер-арцта», який очолив Інститут Вайгля замість нього самого, а він сам став його заступником з науки.
Вайгля неодноразово висували на отримання Нобелівської премії. Щоправда, Сталін беззаперечно виступав проти цього, а оспорювати його рішення у 1948 році вже ніхто у світі не хотів. Тоді одна з найбільш престижних міжнародних премій за перемогу над висипним тифом дісталася швейцарцю Мюллеру, який у 1939 році створив ДДТ (з погляду ефективності краще знищувати вошей, ніж вакцинувати людей).
Основні нагороди Вайгль отримав посмертно (він помер у 1957 році) — Командорський хрест Ордена Відродження Польщі (вдруге, перший він отримав ще в довоєнній Польщі із рук Пілсудського), орден Св. Григорія Великого від Папи Римського і звання “Праведник світу” від Ізраїлю.
Читайте также: Эпидемия чумы в Киеве: как с ней боролись
Вакцина львівського імунолога знаходила все більше розповсюдження, з успіхом застосовувалась в ендемічних вогнищах Європи, Азії, Африки. Завдяки вакцині були припинені втрати серед бельгійських місіонерів у Китаї, де висипний тиф спричиняв особливо важкі смертельні захворювання.
Однією з незвичних подорожей Вайгля було відрядження до Абіссінії (Ефіопії), де він організовував масове щеплення проти тифу, а найпочеснішою — до Женеви до Ліги Націй, де він прочитав цикл доповідей про методи боротьби з висипним тифом.
2 вересня 2021 року Рудольфу Вайглю виповнилося б 138 років від дня народження цього геніального винахідника та лікаря-імунолога. На честь цього Google присвятив йому новий дудл.
Руслана Сторожук
Не забудьте підписатися на Мій Львів в Телеграм 
, щоб не пропустити нові пости!
