Хотілося б вам побувати у минулому? Як герой фільму або книги, пройти через таємничий портал і опинитися в рідному місті, але 200, 300, а може, 500 років тому.
Звичайно, технологію переміщення в часі не винайшли, але дізнатися більше про минуле, в деталях уявити собі спосіб життя людей кілька століть тому все-таки можливо. У цьому допомагають архівні міські записи, старі книжки, архітектура, живопис. Всі ці подробиці, як деталі пазла, складаються в цілий, забутий світ. Вирушимо в подорож ним і дізнаємося, яким був Львів у середні віки.
Перші згадки про Львів датуються 13 століттям. Його становлення і розквіт припали якраз на середні віки, тому про цей період особливо цікаво дізнатися.
Наприкінці XIV – на початку XV століття утворився центр міста, знайомий нам сьогодні – ним став район, у якому зараз розташовуються проспект Свободи, площа Міцкевича, Галицька площа, Соборна площа, вулиця Винниченка, Митна площа, Підвальна вулиця, площа Данила Галицького, вулиця Івана Гонти, площа князя Ярослава Осмомисла та площа Торгова. Там мешкали німецькі міщани, а також багаті представники католицької шляхти та духовенства.
Новий центр був оточений високою кам’яною стіною з вежами, міською брамою, земляним валом і глибоким ровом, наповненим водою. Через кілька років було збудовано іншу стіну з більш просторими вежами – деякі її фрагменти збереглися до наших днів.
На той час будувалися знамениті львівські пам’ятки – з’явилася площа Ринок та Ратуша. Заможні купці, підприємці, політичні діячі та представники духовенства будували навколо ратуші новий «елітний квартал», зводили кам’яниці, одну краще за іншу. Вони були не стільки будинками, скільки творами мистецтва та «візитною карткою» господаря, що свідчила про його завидний матеріальний стан, високий смак і становище в суспільстві.
Читайте також: У чорному-чорному будинку…історія найтемнішої кам’яниці Львову
Некатолицьке населення міста жило в окремих кварталах, на сучасних вулицях Руській, Вірменській, Федорова та Староєврейській (відповідно русини, вірмени та євреї). Також Львів мав заміський район з будинками дворян та інших багатих людей міста. Знесення належало безпосередньо польським королям, які здавали його в оренду багатим шляхтичам та міщанам.
Читайте також: Тустань – справжня фортеця під Львовом: локація для вікенду
Не можна описувати Львів 14-15 століття, не наголошуючи на його вагомій торговій місії. Оскільки розташування Львова було ідеальним для розвитку торгівлі, адже він був точкою перетину шляхів із заходу на схід, тут постійно активно продавали й купували товари з усього світу. Сюди везли килими, прянощі, коштовності, єкзотичні фрукти, напої, зброю та тканини.
На центральній площі було зосереджено життя всього міста. Тут були головні будівлі, ринок, де зустрічалися представники всіх соціальних груп. Мартіна Ґруневеґа, купеця та мандрівника, вражала різноманітність товарів та кількість торговців з різних країн світу:
«Я об’їхав пів-Европи, побував у найславніших містах світу, але в жодному не бачив стільки хліба, як тут щодня приносять на ринок, і майже кожний чужинець знайде таке печиво, як у своїй країні, – хліб, струцлі, тістечка, чи як ще їх назвати. Тут величезна кількість пива і меду, не тільки місцевого, але й привезеного. А вино їм привозять також з Молдавії, Угорщини, Греції. Інколи на ринку можна побачити в стосах більше тисячі бочок вина – там його склад».
«У цьому місті, як і у Венеції, стало звичним зустрічати на ринку людей з усіх країн світу в своїх одягах: угорців у їхніх малих магерках, козаків у великих кучмах, росіян у білих шапках, турків у білих чалмах. Ці всі у довгому одягу, а німці, італійці, іспанці – у короткому. Кожен, якою б мовою він не говорив, знайде тут і свою мову».
Дані, що дійшли до нас, про ремесла Львова свідчать про їх значний розвиток. До наших днів зберігся дзвін церкви св. Юра, відлитий 1341 року майстром Яковом Швидкою, що підтверджує наявність тут складної ливарної техніки. Були розвинені також ювелірна справа, гравірування, ковальський, кушнірський, шевський промисли, гончарство тощо. На повноводній на той час річці Полтві стояли млини. Вироблялися мед, пиво, перероблявся бджолиний віск.
Ремісники, об’єднані в цехи, зазвичай жили на одній вулиці. Щоб залучити клієнтів, вони виставляли біля будинку свої твори праці, робили на стінах або біля входу спеціальні знаки, що вказують на те, який майстер тут живе. Звідси ковані ключі, ліпні грона винограду та інші символи на будинках.
Повноправними членами цехів були лише майстри, які володіли майстернями. У їхньому підпорядкуванні працювали та покращували свої навички підмайстри та учні. Якщо хтось хотів стати майстром, у нього мала бути відповідна кваліфікація та гроші на відкриття та утримання власної майстерні. Крім того, майбутній майстер повинен був скласти спеціальний іспит – виготовити гідний зразок виробу та сплатити вступний внесок.
Львівські майстерні протягом десятиліть були зразковими. Цехи інших міст навчалися в них і переймали методи роботи та статути якості. Кількість і якість продукції, що виготовляється, суворо регламентувалися. На ринках чи ярмарках майстер міг продавати лише свій товар – якщо знаходили щось чуже, таку крамницю закривали, а товар конфіскували.
Строго контролювалася поведінка кожного майстра. За провини передбачалися грошові чи воскові штрафи. Серед «пороків» перераховувалися вештання по місту, гра в карти, пияцтво. Майстерні збирали гроші на церкву, благодійництво, допомагало фінансово колегам, які потрапили у біду.
У цеху був «скринька» для грошей, прапор, друк, знак і навіть цехове вбрання для різних торжеств. Також були спеціальні відзнаки – герби, відповідно до профілю ремесла. Наприклад, у львівському історичному музеї зберігся знак ковалів – залізний ключ 17 століття, у різників був залізний канчук, пекарів – залізна лопата для хліба. Майже на всіх знаках цеху був присутній герб міста.
Середньовічний Львів започаткував те місто, яке ми бачимо сьогодні. Велике щастя, що багато середньовічних споруд міста збереглися до наших часів і досі дозволяють «відправитися в минуле», дізнатися яким було життя тоді, кілька століть тому, яким було місто і чим займалися його мешканці.
Єлизавета Поддубей
Не забудьте підписатися на Мій Львів в Телеграм 
, щоб не пропустити нові пости!
