Софія Яблонська була незвичайною жінкою – ця красуня вільно подорожувала в ХХ столітті, займалася письменництвом та журналістикою, незважаючи на осуд суспільства, яке бачило жінку в іншій ролі. Яблонська народилася у Львові, втім завжди прагнула пізнавати нові світи. Власне, так і сталося. Про львівську панянку, про дивовижну людину і її особисту драму, про її подорожі по світу – дізнаємося в матеріалі.
Софія Яблонська народилася 15 травня 1907 року в маленькому селі Германів (сучасна Тарасівка), що на Львівщині. Дитинство вона провела з нянею Юстиною. Батько Іван був священиком та лікарем по сумісництву. Вже з дитинства дівчинка мала теплі стосунки з татом, адже він завжди підтримував її в починаннях. Будучи немовлям, мала Софійка ледве не померла, і тільки завдяки батьківському вмінню лікувати вона видужала.
До слова, Іван Яблонський безкоштовно лікував селян, за що отримав шану серед людей, однак це не сподобалося тогочасним лікарям, які залишилися без заробітку. Яблонському заборонили займатися лікуванням. Отримати фах священника його змусило кохання.
Читайте також: Андрей Шептицький – єпископ, меценат та політик
“… я хотів бути лікарем і лікувати людське тіло, але ось я зустрів твою маму і закохався, – відповів він. – А що вона була із старого священичого роду й одиначка, тому батьки хотіли віддати її тільки за священика, бо не мали інших дітей. І так я став священиком”, – згадував батько Софії.
Дитинство Софії припало на початок Першої світової війни – батько дівчинки мав специфічні політичні погляди, тож переїхав з сім’єю до Росії, в Таганрог. Однак досить швидко він зрозумів свою помилку та побачив реальну ситуацію, тож вирушив назад до Галичини. За час, проведений на чужині, рідний брат мандрівниці Мирон помер від тифу.
Після повернення до України голова сімейства пройшов перевірку, пов’язану з політичними переконаннями, і оселився в селі Ялинковате біля Славського. Мати Софії, щоб допомогти чоловіку прогодувати сім’ю, сама почала підробляти, зокрема здавала віллу туристам. Протягом 1922-1923 років юна Софія відвідує курс комерційної діяльності для жінок від Національної комерційної академії у Львові, і дівчина захопилася театром.
Згодом вона навчається в Драматичній школі на курсах акторського мистецтва і очолює керівництво двох кінотеатрів у Тернополі. Незважаючи на те, що фінансове становище було важким, Софія завжди залишалася оптимісткою – вона прагнула до кращого, прагнула дізнатися світ і незабаром їй випала така нагода.
Читайте також: Важка хвороба, сон про рай та зірка № 14624: топ-10 фактів з життя відомої художниці Марії Примаченко
Яблонська давно плекала мрію стати акторкою та опановувати зйомки документального кіно, і в 1927 році Софія приймає доленосне для себе рішення – їхати в Париж навчатися на власні збереження. Звісно, що столиця моди не одразу привітно зустріла незнайомку – був навіть час, коли львів’янка мила вікна офісних будівель, щоб заробити на проживання.
Втім, дівчина не забуває про свою ціль, зокрема отримує роль у стрічці французької кінокомпанії Pathé-Natan. У Парижі дівчина знайомиться з Степаном Левинським – українським письменником та мандрівником. Софія поринає в богемне життя, знаходить однодумців, друзів та товаришів, які своїми розповідями про екзотичні країни надихають юнку на власну подорож.
Вже в 1928 році сповнена ентузіазму Яблонська вирушає в першу далеку мандрівку. Її маршрут до Північної Африки за 4 місяці виглядає так: Касабланка – Маракеш – Маґадор – Тарудан – Аґадір. Після туристичної пригоди українка повертається назад до Парижу – побачений колорит глибоко вразив дівчину, і вона занотовує свої враження, на основі яких пізніше створить книгу “Чар Марокка”.
Примірник виходить друком у Львові і одразу стає тогочасним бестселером. Репортажі з подорожей Софії згодом зявлятимуться у галицьких часописах “Нова хата” та “Жіноча доля”. Мандрівки львів’янки надихають феміністично налаштовану молодь Галичини.
Читайте також: Александер Фредро – про графа, масона та заборонений шлюб
В грудні 1931 року Яблонська підписала контракт з товариством “Опторг Юнан-Фу” щодо створення документальних нарисів, а потім вирушила в свою першу навколосвітню подорож.
Вірним супутником Софії став записник з ручкою і фотоапарат, на який жінка закарбовувала цінні спогади – жінок-тубільців з оголеними грудьми, дітей, які грали в традиційні ігри, чоловіків у дивних вбраннях та багато іншого.
За час мандрівки письменниця відвідала Цейлон, Камбоджу, Китай, Малайський архіпелаг, Балі, острів Таїті, Австралію, Нову Зеландію та Північну Америку.
Напередодні Другої світової війни 1939 року жінка востаннє відвідала рідну Галичину, і вже звідти вона рушає в Індокитай. Вцей час вдома відбувається трагедія – тато мандрівниці вчиняє самогубство, дізнавшись про анексію Галичини радянськими військами.
“Ми є на землі, щоби боротись проти часу, інакше він нас поїсть. Коли йому не протидіяти, він робить нас гнилими так, наче б ми вже були мертві”, – казав колись маленькій Софійці її батько.
Ця смерть була початком чорної смуги в житті письменниці, адже пізніше вона втратила старшого сина Алана, близького товариша Степана Левинського, сестру Ольгу, матір, і врешті-решт чоловіка Жана – свого вірного і люблячого супутника життя, з яким познайомилася в Китаї. Смерть останнього застала письменницю в Парижі і остаточно підкосила її ментальний стан.
Всі ці події змусили Софію переїхати на острів Нуармутьє у Франції, подалі від шуму і від людей. До слова, там жінка за власним дизайном побудувала декілька вілл.
Відрадою для Яблонської стало знайомство з Мартою Калитовською – вона стала близькою товаришкою жінки та їх не раз бачили разом на узбережжі Атлантичного океану – дві жінки подовгу гуляли, інколи мовчки, інколи розмовляли. Саме Марта посмертно видала книги львів’янки – Яблонська загинула в автокатастрофі дорогою до Парижу, коли вона везла туди нову книгу “Дві міри – дві ваги”.