Сьогодні львівські десантники відомі навіть за межами нашої держави. Ці хлопцігарно показали себе ще у 2014 році і з тих пір захищають Україну та її суверенітет в боротьбі з російськими агресорами. Трохи зупинимось на тому, як з’явилась частина і як вона воювала з ворогом.
У березні 1955 року на литовській землі, в місті Гайжунай, за наказом Генерального штабу та Командувача ПДВ розпочав свою історію 80-й парашутно-десантний полк. З 3 травня того ж року розпочались планові заняття з бойової та політичної підготовки, готуючи воїнів до майбутніх випробувань.
Вже у 1956 році полк зіграв свою роль у придушенні повстання в Угорщині, успішно виконавши завдання в Будапешті. І хоч у тій операції пишатись нічим, але тим не менше бойові задачі виконувались на найвищому рівні. У 1960 році полк передислокувався до міста Баку, де продовжив свою службу.
За бойові заслуги та зразкову підготовку 22 лютого 1968 року, до 50-річчя Радянської армії, 80-й парашутно-десантний полк був нагороджений орденом Червоної Зірки.
Листопад 1979 року став знаменним для полку: на його базі в місті Хирів Львівської області була сформована 39-та окрема десантно-штурмова бригада. Вже у січні 1980 року десантно-штурмовий батальйон бригади з 418 чоловік вирушив виконувати свій “інтернаціональний обов’язок” в Афганістані.
Не обійшовся полк і без участі в ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС у 1986 році, коли офіцери та прапорщики проявили мужність та самовідданість, допомагаючи іншим в боротьбі з мирним атомом, що виявився трохи непокірливим.
Напруженим виявився 1990 рік, коли бригада взяла участь у бойових діях в Нагірному Карабасі. Там вже йшла справжня війна між вірменами та азербайджанцями, і десантники опинилисяфактично між двох вогнів. З 1991 року, згідно наказу Міністра оборони СРСР, 39-та ОДШБ була переформована на 224-й навчальний центр підготовки молодих спеціалістів повітрянодесантних військ.
Вже у квітні 1992 року центр перейшов під юрисдикцію України та отримав нову назву – Центр підготовки молодших спеціалістів аеромобільних військ. 3 травня особовий склад частини урочисто склав присягу на вірність українському народу.
16 серпня 1995 року центр знову зазнав змін, переформувавшись на 6-ту окрему аеромобільну бригаду. 1 листопада 1995 року на базі першого, другого та третього батальйонів були створені 310, 311 та 312 аеромобільні батальйони. Вже у грудні 1999 року бригада знову змінила назву, ставши 80-м окремим аеромобільно-десантним полком.
Військові частини неодноразово брали участь у багатонаціональних навчаннях, таких як “Щит Миру” з 1995 по 2002 роки, де здобули визнання за високий рівень підготовки та майстерність.
23 грудня 2002 року 80 окремий аеромобільний полк був передислокований до Львова, де з 1 червня 2003 року розпочав службу за новою організаційно-штатною структурою. Згідно з директивами Міністра оборони України та Головнокомандуючого Сухопутних військ, з 14 грудня 2004 року до 29 березня 2005 року 80 ОАЕМП пройшов бойове злагодження та переформування в 81 тактичну групу.
Ця група увійшла до складу багатонаціональної дивізії “Центр – Південь” і в рамках сил коаліції виконувала миротворчу місію в Республіці Ірак.
2013 рік став поворотним моментом в історії 80-го парашутно-десантного полку. За наказом начальника Генерального штабу ЗСУ генерал-полковника Володимира Замани полк було переформовано на 80-ту окрему аеромобільну бригаду. 25 листопада 2013 року указ набрав чинності, розпочавши процес трансформації.
Одним з ключових моментів стало формування та комплектація особовим складом нового окремого батальйону, дислокованого в місті Чернівці. Цей процес відбувався паралельно з демобілізацією восени 2013 року останнього призову строковиків, які проходили службу протягом одного року. Таким чином, бригада розпочала етап поступового переходу на контрактну основу.
Незадовго до початку збройного конфлікту 2014 року 80-ту бригаду відвідала делегація російських офіцерів на чолі з полковником Преусом. Їхній візит, який, здавалося б, мав дружній характер, насправді, на думку тодішнього начальника штабу Андрія Ковальчука, був ретельно спланованою перевіркою стану та боєготовності української бригади. Цей епізод став одним із свідчень напруження в українсько-російських відносинах напередодні війни.
Навесні 2014 року, коли Росія анексувала Крим і розпочала бойові дії на сході України, 80-та окрема аеромобільна бригада (80 ОАеМБр) опинилася на вістрі подій. Її підрозділи несли службу з охорони державного кордону в Полтавській та Сумській областях.
На той час бригада складалася з двох батальйонів: 1-го (дислокованого у Львові) та 3-го (з Чернівців). 1-й батальйон, сформований переважно з контрактників, вирізнявся високою боєздатністю. Проте, бригада мала й певні особливості. Наприклад, 1-й батальйон, замість штатних 30 бронетранспортерів, мав лише трохи більше 20 одиниць техніки.
Водночас, 80 ОАеМБр володіла значною артилерійською потужністю, маючи близько 30 гаубиць Д-30, на відміну від інших аеромобільних бригад, які мали лише дивізіон з 18 таких гармат. 3-й батальйон, який вважався окремим, мав власний дивізіон артилерії, розвідувальну роту та роту підтримки. Проте, 2-й та 3-й батальйони не були готові до початку бойових дій: 3-й набув бойової спроможності лише в травні, а 2-й – лише в кінці серпня.
13 липня 2014 року колона з підрозділів 80-ї аеромобільної, 1-ї танкової, 128-ї гірсько-піхотної та інших бригад висунулася з боку Щастя в напрямку Луганського аеропорту. На жаль, операція була погано спланована. Не було проведено ні інженерної розвідки, ні зібрано розвідувальних даних про місцевість. Під час руху колони виявилося, що міст, позначений на карті, непридатний для переправлення бронетехніки. До того ж, колона не вжила жодних заходів для маскування. Противник знав про її рух і візуально спостерігав за нею.
В районі населеного пункту Розкішне російські війська відкрили вогонь, розділивши колону на дві частини та завдавши їй значних втрат. 5 бійців 80-ї бригади загинули. Частина колони, яка зуміла прорватися до аеропорту, не становила суттєвого підсилення для його захисників. За задумом плану, операція мала звільнити аеропорт, але через її невдачу довелося йти на нову. 20-21 липня була проведена повторна операція, цього разу з ширшим охопленням території. В результаті Георгіївка була звільнена, а аеропорт – деблокований. Проте, ці перемоги дались непростою ціною. Під час прориву загинули 2 військовослужбовці 80-ї бригади.
31 серпня 2014 року, незважаючи на оголошене перемир’я, російські війська розпочали масований наступ на Луганський аеропорт. Ворог кинув у бій новітні танки Т-90, жорстоко обстрілюючи будівлі, де ховалися українські десантники, з самохідних артилерійських установок “Піон” та мінометів “Тюльпан”.
Українські захисники мужньо чинили опір, даючи гідну відсіч. Під час запеклого контрнаступу їм вдалося взяти багато полонених, серед яких опинилися кадрових офіцерів, прапорщики та солдати регулярної армії Росії. Згодом з’ясувалося, що це були військовослужбовці Псковської десантної та Дагестанської мотострілецької бригад.
Однак атаки ворога не припинялися. На території аеропорту панував хаос. Деякі бійці, не маючи зв’язку з іншими підрозділами, потрапляли в полон. Так, росіянам вдалося захопити бомбосховище, куди, не знаючи про це, відступали українські десантники. За свідченням полковника Андрія Ковальчука, у критичний момент, коли інші виходи були відрізані, українські захисники, ризикуючи життям, викликали артилерійський удар по своїх позиціях. До кінця дня 31 серпня інфраструктура аеропорту була фактично зруйнована.
Враховуючи безнадійність подальшої оборони, полковником Ковальчуком було прийнято рішення про відхід. Бійці, ризикуючи життям, невеликими групами по 5-8 осіб проривалися з оточення. На жаль, вивезти вдалося лише 3 БТР та кілька “Уралів”. Під час останнього штурму загинуло 10 українських героїв.
Протягом двох днів після відходу десантників по аеропорту била російська артилерія. Іронічно, дані радіоперехоплення свідчили, що окупанти, не знаючи про відхід українських сил, просили посилення артилерійського обстрілу для знищення “позицій” десантників, яких там вже не було.
5 вересня 2014 року трагедія наздогнала українських бійців знову. Бійці 5-ї аеромобільної роти 2-го батальйону 80-ї бригади та батальйону “Айдар” потрапили у засідку під Веселою Горою. У ході запеклого бою їм вдалося підбити танк і БТР бойовиків, але ціною 23 загиблих та зниклих безвісти. Бій за Луганський аеропорт став одним із найтрагічніших епізодів війни на Донбасі. Українські десантники продемонстрували неабияку стійкість і героїзм, стримуючи ворога протягом 146 днів. Їхня мужність та самопожертва назавжди залишаться в пам’яті українського народу.
В подальшому воїни бригади гідно виконували різноманітні завдання в зоні АТО/ООС. А з перших днів повномасштабного вторгнення російських окупантів 80 окрема десантно-штурмова бригада мужньо тримає оборону України. Її воїни безстрашно билися на Донеччині, Луганщині та Херсонщині, демонструючи неабияку стійкість та бойову майстерність.
Під час запеклих боїв десантники успішно застосовували український протитанковий комплекс “Стугна-П”, а також зброю та техніку, отриману в рамках міжнародної допомоги. Їхня хоробрість та відданість Батьківщині не залишилися непоміченими.
8 вересня 2022 року Президент України Володимир Зеленський особисто відзначив заслуги 80 ОДШБр за зразкову службу та вагомий внесок у контрнаступ ЗСУ в районі Балаклії на Харківщині.
21 березня 2023 року командувач Сухопутних військ України генерал-полковник Олександр Сирський підкреслив героїчні дії бригади під час стримування ворога на Бахмутському напрямку. 17 вересня того ж року бійці 80 ОДШБр, спільно з 5 ОШБр та бригадою поліції “Лють”, звільнили стратегічно важливе селище Кліщіївку в ході успішного контрнаступу на Бахмутщині.
22 листопада 2023 року Президент Володимир Зеленський своїм указом присвоїв 80 ОДШБр почесне найменування “Галицька”. Це стало свідченням визнання високого професіоналізму, невтомної відваги та безмежної відданості українських десантників своїй країні.
Сьогодні 80 “Галицька” окрема десантно-штурмова бригада продовжує мужньо боронити українську землю, залишаючись одним із символів незламності та стійкості українського народу. Їхній героїзм надихає, а бойовий шлях слугує прикладом для наслідування.
Не забудьте підписатися на Мій Львів в Телеграм 
, щоб не пропустити нові пости!
