Театральне дійство заворожує глядачів з першого погляду, актори можуть перенести людину у минулі епохи, змусити співпереживати, радіти, хвилюватися та горювати за вигаданим персонажем. У Львові театри завжди займали особливе місце у житті галичан, така розвага була розповсюджена серед тогочасної знаті, а от стати акторами театру мріяла дебела частина молоді. Як готувалия до вступу, які секрети гри використовували та скільки заробляли актори – сьогодні дізнаємося в матеріалі.
ХХ століття охоплює період з 1 січня 1901 року до 31 грудня 2000 року, власне, розвиток акторської гри за цей час і будемо розглядати. Театральні дійства у Львові зародилися на центральних площах міста, саме тут перші віртуози шліфували свої навички перевтіленення у різних героїв. У 1889 – році місто святкувало 25-річчя театру, на захід завітало багато польських колег, з якими співпрацювали галицькі актори. Забава тривала кілька днів, на сцені демонстрували українські вистави, зокрема і легендарну “Марусю”.
На початку ХХ століття більшу частину репуртеару складали оперні вистави, примою того часу стала Соломія Крушельницька, на її виступи приходили подивитися всі, а слава про пані Крушельницьку розповсюдилася далеко за межі Галичини. Вже в рядянські часи прима була змушена давати приватні уроки, щоб вижити, адже сцена для неї була закрита. Втім, Крушельницька для акторського осередку була ідеалом, її товариші намагалися слідкувати за всім, що вона робить готуючись до виступу.
Співачка самостійно наносила собі театральний грим, любила драматично підкреслюати очі. До слова, багато дівчат намагаючись копіювати свого кумира також почали хвацько підмальовувати брови та повіки.
Загалом, майстринь, які б вміли робити красивий грим було мало, та коштували такі послуги немало, а враховуючи той факт, що більшість акторів працювали за скромну оплату – грим вчилися наносити самі; як чоловіки так і жінки. Театр багатьох підняв, була ціла плеяд видатних акторів, водночас, сцена була непощадливою до тих, хто не мав терпіння, глядачі теж були доволі прямолінійними, тож після невдалої гри актора могли освистати.
Читати також: Галицький Teatro alla Scala: театр Станислава Скарбека
Світлина з вистави в театрі Заньковецької, Львів, 1951 рік
Одна з найвідоміших сцен для перформансів у Льовові – це сцена легендарного театру Скарбека, тепер це академічний український драматичний театр імені Марії Заньковецької. Через радянську диктатуру, яка прийшла до влади після Другої світової війни, чимало акторів були заслані на Сибір, в Тайгу та інші місця для каторжних робіт, багато з них не повернулися.
Подібне лихо спіткало галицький театр під час Першої світово війни, тоді актори вступили до військ спротиву, в тому числі, був там і директор театру Роман Сірецький, роками злагоджені колективи були розкидані по країні, в цей час Галичину заняли цісарські війська.
Українська акторка Філомена Лопатинська
Рятувати становище підпільно взявся Лесь Курбас, він проводив таємні зустріччі з талановитою молоддю, шукав акторів в Тернополі де мав тимчасове пристанище. В той час коли відбувалася військова мобілізація, Курбас влаштував театральну – юнаки та дівчата записувалися на проби, це був 1915 рік, війна точилася не теренах всієї Європи, а в Тернополі ставили українські вистави, які глядачі зустрічали гучними оплесками.
Спогади з мирного життя, коли можна було просто подивитися хорошу виставу підтримував психічний стан людей і вони радо горнулися до творчого. Першою воєнною виставою став “Гриць”, згодом була “Циганка Азі”, “Нещасне кохання”, “Дай серцю волю”, у них ж брала участь співачка Фільомена Лопатинська, яка приїхала до Тернополя.
Читати також: Квіткові ярмарки – про традицію та історію площі косиць
Глядацький зал театру-вар’єте “Казино де Парі”, 1910-1914 роки
За лаштунками театрів, завжди відбувалися магічні та таємничі для глядачів речі. Так, за лічені години молоді акторки, за допомогою майстерності макіяжу, перетворювалися у статних дам похилого віку, чоловіки у злих генїів та крадіїв.
Рідко театри могли дозволити собі таку розкіш як послуги гримера, тож актори самі наносили собі грим, косметику привозили з Парижу, популярною стала помада яскраво-вишневого відтінку, згодом її почали наносити і звичайні жінки-домогосподарки, надихнувшись сміливими образами театральних героїнь. Косметика завозилася навіть контрабандою.
Акторська гра та заголом мистецьке просвітництво на теренах Галичини постійно розвивалося, сприяли цьому місцеві меценати (в тому числі був і митрополит Андрей Шептицький), які за власні кошти відправляли талановитих студентів навчатися в Італію та Варшаву.
Читати також: Школа УПА “Олені” – як в Карпатах галичан навчали воювати
Сцена театру-вар’єте “Казино де Парі”
Однак, не всі охочі мали змогу навчатися, одного таланту було мало, бо крім оплати за студіювання закордоном – молоді люди потребували кошти і на свої базові потреби. Ті, хто не мав змоги опановувати мистецьку науку бралися одразу до роботи, працювали в кабаре, ставили вистави просто на центральній площі. Після Листопадових подій популярності набув “Театр водевілів”, сюди після війни пішли працювати актори Великого міського театру і довоєнних кабаре.
Чи не найбільш скаладним у роботі актора ставало сценічне перевтілення, не всім його вдавалося осягнути, метрами театру стали Теодосій Ковальський, Микола Бенцаль, Ольшанський Михайло, Лукасевич Вікентія та інші, частина акторів були у складі театру Руської Бесіди, на жаль через фінансові труднощі театр не зміг продовжувати свою роботу, одначе саме він створив засади для продовження розвитку театральної справи по всій Україні.
Не забудьте підписатися на Мій Львів в Телеграм 
, щоб не пропустити нові пости!
