При згадці львівського театру у пам’яті більшості спливає розкішна будівля Національного академічного театру опери та балету на проспекті Свободи. Проте є у Львові ще один театр менш помітний, але не менш значний. Його називають українською Ла Скала абсолютно заслужено. Дізнаємося про нього докладніше.
Відразу після відкриття театр Скарбека став перлиною міста. Відвідувачі були в захваті від масштабу, дизайну, а також репертуару. Створити таке місце міг тільки той, хто дуже любив театральне мистецтво та добре знався на ньому.
Граф Станіслав Скарбек був нащадком знатного роду Скарбеків герба Абданка. Змалку він виховувався у своєї тітки – графині Жевуської. У спадок він отримав багато землі та маєтки в Україні та Європі.
Молодий граф був веселою, авантюрною людиною, не міг довго залишатися на одному місці. У провінції йому було нудно, тому відразу після закінчення університету він вирушив до Відня на пошуки пригод.
У столиці життя кипіло – прийоми, бали, музичні вечори та нескінченні походи до театру займали всі дні молодого спадкоємця. У цей період він і полюбив театр.
Проживши у вируючій столиці кілька років і просадивши значну частину спадщини, граф вирішує піти на якийсь час від світського життя і вирушає в один зі своїх маєтків в Австрії. Згодом справи його йдуть у гору, і він знову стає багатим.
Граф Скарбек перебирається до Львова. Тут на одному з балів він знайомиться із юною красунею – 15-річною Софією Яблоновською. Дівчину зачаровує знатний європейський кавалер з його пристрастю до авантюр та ризику. Зрештою пара зіграла весілля, але щасливим їхній шлюб не був. Софія дорослішала, ставала серйознішою і відповідальнішою, а граф Станіслав залишався таким же безтурботним любителем пригод.
Дівчина вирішила розлучитися з чоловіком, але процес виявився дуже складним і зайняв майже 11 років. Звільнившись від колишніх зв’язків, Софія вийшла заміж за відомого польського поета, драматурга Олександра Фредро і увійшла в історію передусім як бабуся митрополита Андрія Шептицького.
Станіслав Скарбек кілька років займається розширенням своїх угідь, займається скотарством та землеробством, відкриває броварню. Примноживши стан граф розпочинає нову справу, яка стане головною у його житті та прославить його ім’я на роки вперед.
У 1833 році граф Скарбек розпочинає грандіозний проект – будівництво театру. Він пам’ятає чудові сліпучі зали Відня та інші європейські сцени, тому хоче збудувати у Львові щось настільки ж розкішне.
Місцем для нового театру стала площа Каструм, що утворилася наприкінці XVIII століття після того, як розібрали Низький замок. Головними архітекторами проекту стали Людвіг Піхль та Йоган Зальцман.
Театр ще до відкриття привернув увагу городян. Будівництво виглядало дуже грандіозно – день і ніч туди везли будматеріали з різних маєтків графа. Вже з самого початку для проекту стало потрібно набагато більше витрат, ніж можна було уявити.
Читайте також: Труппа Соловцова — легенды киевских театров
Занадто близьке розташування річки Полтви робило ґрунт болотистим і нестійким. Щоб зміцнити основу та убезпечити майбутню споруду, в землю довелося вбити 16 тисяч дерев’яних свай. Граф хотів зробити все якнайкраще, тому не пошкодував власних володінь і вивіз звідти тонни багаторічних дубів. Це зробило театр найдорожчою будівлею у Львові.
Будівництво театру завершили у січні 1842 року. Тоді львів’яни побачили справжній шедевр у стилі віденського класицизму завдовжки близько 96 метрів, завширшки 76 і площею понад 7000 кв. м. Зала мала п’ять ярусів і була розрахована на 1460 місць.
На час завершення будівництва театр був дуже сучасною інженерною спорудою. Архітектори розробили для нього спеціальну систему опалення, що дозволяла за допомогою кількох печей обігріти приміщення амфітеатру.
Функціональність допоміжних поміщень театру оцінили навіть депутати Галицького Сейму, котрі винаймали їх до години, аж поки постала спеціально споруджена для них будівля. До чисельних поміщень будівничі додали й стайню, розраховану на 36 коней.
Деякі із застосованих архітектурних нововведень мають унікальний характер. Наприклад, купол над амфітеатром зали для глядачів. Виготовлення цієї складної конструкції з дерева та соломи приписують майстрові Михайлові Бублову на прізвище Керсак з Дуб’я. Вже у 1940-х роках її посилили металевими елементами.
До початку Другої світової війни вишуканості залу додавала люстра віденської фабрики «Демуза». Після війни більшість ошатних оздоб театру безслідно зникли.
Театр був побудований за останньою модою із застосуванням нових методів розміщення глядацьких місць та освітлення. Крім того, застосували оригінальні рішення для акустичної та оптичної побудови зали для глядачів.
В облаштуванні підковоподібного амфітеатру використали французьку модель, яка передбачала, що шляхетна публіка в лоджіях могла не лише чудово бачити сцену, а й принагідно продемонструвати собі іншим глядачам.
Читайте також: Самая большая коллекция мирового искусства: музей Богдана и Варвары Ханенко
Щоб споруда точно окупила себе, граф вирішив побудувати навколо театру кілька магазинів, кав’ярень, складів та готель. Крім того, фінансовий стан підтримували відрахування кожної трупи акторів після виступів у театрі графа Скарбека.
Станіслав Скарбек дуже любив своє дітище, самостійно керував усіма справами театру і навіть жив у ньому. Для себе він побудував покої та робочий кабінет у південно-західному крилі.
Минув час, прогриміла Перша світова війна, і в театрі Скарбеку почалася нова ера. 1917 був часом, коли почало оживати українське мистецтво. Під керівництвом Володимира Винниченка розпочинає роботу Комітет українського національного театру.
На той час збирається легендарна трупа корифеїв українського театру – Марк Кропивницький, Микола Садовський, Панас Саксаганський, Марія Заньковецька.
Рівно сто років тому, 1922 року театр Скарбека отримує нову назву – ім. Марії Заньковецької, а ще через 50 років – звання академічного.
Сучасний театр відкрив двері для різних груп та об’єднань, розгорнувши широкоформатну панораму формовиражень (вечори, лекції, акції), дозволивши найрадикальніші експерименти, в яких реальним критиком мав стати народ, а не функціонери від мистецтва.
Читайте також: Тут співала Крушельницька: історія Львівського оперного театру
Сьогодні театр знову повертається до своїх першовзірців. Національному драматичному театрові імені Марії Заньковецької є чим пишатися. Сцена, що бачила виступи Ніколо Паганіні, Ференца Ліста, Сари Бернар, і сьогодні збирає чисельне коло прихильників.
Мистецьке життя вірує на сцені, в залі та поза стінами закладу. Театр продовжує зберігати та примножувати традиції одного з провідних осередків європейської культури у Львові.
Єлизавета Поддубей
Не забудьте підписатися на Мій Львів в Телеграм 
, щоб не пропустити нові пости!
