Зародження пожежної служби міста Львова

08:20  |  04.02.2022
https://mylviv.city/wp-content/uploads/2022/02/pozhezhniki-1-e1643962729333.jpg

Вогонь став для людей одночасно спасінням і загибеллю. Вогонь подарував людям ремесла, а заразом із тим, знищував їх дерев’яні та навіть кам’яні помешкання, і забирав із собою життя невинних. Перш ніж люди зрозуміли, що вогонь не іграшка, і потрібно вміти його приборкувати, Львів встиг багато разів, як фенікс, згоріти та відродитись знов. Пропонуємо вашій увазі історію про зародження пожежної служби міста Львова.

Перші потуги

https://mylviv.city/wp-content/uploads/2022/02/viyizd_komandi.jpg

Виїзд на пожежу, початок 20 ст.


Ще в 14 ст. з’явились перші закони, які зобов’язували людей не стояти осторонь та допомагати гасити не тільки свою хату, але і сусідську.

З отриманням Львовом Магдебурзького права 17 червня 1356 року з’явився цілий перелік законів, які регламентували пожежогасіння. Наприклад, тепер місто ділилось на округи, і в кожному із них була спеціальна людина – суперінтендант, який контролював, щоб кожна людина, яка на це спроможна брала участь в пожежогасінні, якщо були ті, які ухилялись, їх суворо карали; на вежі ратуші встановлювалась цілодобова варта з необхідним обладнанням для пожаротушіння, яка своєчасно могла сповістити про займання, та вказати напрямок, де це відбулось; в кожному будинку мали бути в доступності всі необхідні засоби для пожаротушіння та всі мешканці будинку мали знати, як користуватись необхідним обладнанням, і як себе поводити у випадку загоряння.

Були навіть випадки, коли навмисно зачиняли міські ворота, щоб людям нема куди було тікати, таким чином змушуючи їх, ризикуючи своїми життями, в будь-яку ціну погасити пожежу. У випадку, якщо причиною пожежі ставав навмисний підпал, застосовувалась навіть смертна кара.

У світовій історії нерідко навіть найбільші та розвинуті міста вигорали вщент. І причиною цьому було безліч легкозаймистих матеріалів, які були частиною повсякденного життя тогочасних людей та необережне поводження з ними: дерев’яні перекриття кам’яних будинків, дрова, солома, свічки, багато будинків було виключно дерев’яними. Одна іскра з комину могла винести смертний вирок цілому району.

Перші законодавчі документи

https://mylviv.city/wp-content/uploads/2022/02/7_vynnychenka_street_lviv_01.jpg

Пожежна дільниця, кінець 19 ст.


З приходом австрійської влади на терени Галичини, місто починає активно розбудовуватись.

31 травня 1782 року з’являється цісарський Універсал “Порядок гасіння пожежі для цісарсько-королівського міста Львова”. Згідно з ним, тепер всі професії, які пов’язані з виготовленням продукції на відкритому вогні, такі як ковалі, броварі, пекарі і т.д. переміщувались за межі міста. Вони повинні були огородити свої робочі міста цегляними стінами і 2 цеглини, щоб максимально унеможливити перекидання вогню та виникнення пожежі.

Були створені також пожежні норми для новобудов – муровані горища, наявність коминів відповідної висоти. Всі будівлі, які не відповідали вимогам, підлягали зносу. Всі комини мали чистити кожні 14 днів, або хоча б 1 раз на місяць. За виявлення вогню під час згоряння сажі у комині передбачався штраф або арешт. За це ніс відповідальність господар будинку, але міг також і сажотрус, якщо була виявлена службова недбалість.

Власникам коней не дозволялось зберігати сіно довше ніж півроку, а дрова та вугілля мали зберігатись у відповідних приміщеннях. Якщо були значні запаси, вони мали розміщуватись за межею міста.

Заборонялось знаходитись з відкритим вогнем на горищах, наприклад зі свічкою. У кожному домі на горищі мало знаходитись по 2 бочки з водою. Дотримання всіх вимог перевірялось кожні 3 місяці.

Цісарський Універсал був законним документом, і незнання його не звільняло від відповідальності, а щоб таких “незнайок” було якомога менше, його розміщували буквально всюди – він був прикріплений на видному місці у всіх громадських місцях, в кожному домі був принаймні один примірник, і всі домочадці мали вивчити його “від корки до корки”, і мати змогу пред’явити під час ревізії.

Це був перший систематизований законодавчий документ, за допомогою якого можна було визначити недбальство у поводженні з вогнем.

Однак, це не змогло уберегти місто від пожеж. З подальшими рокам  послідовно трапилось ще 5 пожеж: Краківське передмістя горіло 6 липня 1800 року, військовий продовольчий склад вечором 14 травня 1812 року, Галицьке передмістя 29 червня 1813 року, монастир і костел францисканців 15 травня 1833 року, єврейський квартал у ніч з 23 на 24 вересня 1838 року, в якому загинуло 13 осіб.

23 квітня 1839 року вийшов документ “Правила, що стосуються гасіння пожеж у королівському столичному місті Львові”. Його можна вважати версією 2.0 Універсалу. Цей документ менший, але більш удосконалений. В ньому вже враховані положення попередника, а також додані нововведення. Згідно з ним, тепер не стільки люди самі відповідальні за збереження як свого майна, так і сусідського, скільки посадові особи, такі як бургомістр та його заступник, а також ландвійтівські комісари (дирекція поліції).

Тепер при виникненні пожежі в будь-якій частині міста, служба прибирання мала доставляти обладнання для пожаротушіння з ратуші на місце загоряння, а також там мали з’явитись лікар, акушерка та міський фізик.

Почали відбуватись пожежні навчання для людей будівничих та вогняних професій – мулярів та теслярів, а також сажотрусів та їх помічників. Вони проходили два рази на рік у складах із пожежним знаряддям – 1 травня та 1 серпня.

Перші зрушення

https://mylviv.city/wp-content/uploads/2022/02/ratusha_1848.jpg

Львівська ратуша, 1848 рік


З часом перед містом постала ще одна проблема – розширення. Стратегічною для пожежогасіння є наявність достатньої кількості води. Для тогочасного Львова її джерелом слугувала річка Полтва, але от проблема, чим більше місто розширювалось, тим далі нові квартали були від джерела води. Постало питання, як у випадку пожежі доставляти воду у віддалені райони міста. Та й обслуговувати їх питною та господарською водою потрібно постійно.

Таким чином, у 1836 році було прийняте рішення про розширення сітки міського водопроводу, а також заміна наявних керамічних та дерев’яних труб на більш довгострокові, міцні та більшого діаметра металеві.

Але від ухвалення рішення, до моменту його реалізації пройшло аж 3 роки. Причиною цього стала чиста бюрократія – відсутність необхідних коштів, але окрім цього була і проблема із хімічним складом води, який з часом міг засорити труби. Тому було прийнято рішення всередині покривати їх розтопленою смолою.

І ось цей час настав – весною 1839 року у Львові почалась повномасштабна заміна водопровідних труб. До осені було зарито 507 нових труб, а загальна їх довжина склала 13 тисяч сажнів (1 сажень – 213,36 см).

Тепер у разі необхідності на кожній вулиці було спеціальне місце з пристосуванням (один з перших видів гідранта), через який на поверхню буде подаватись вода під тиском, і за допомогою рукавів, її можна буде доставити до місця загоряння.

Для швидкого прибуття людей на місце займання залучались швидкохідні фіакри. Їх власників почергово зобов’язували чергувати у денні та нічні зміни, а також кожному транспортному засобу присвоювався номер, який було видно з трьох сторін.


Однак, пожежної служби, як структурного підрозділу зі сталим навченим персоналом Львів і досі не мав.

У 1848 році для Львова настав поворотний момент. Європою ширилась хвиля протестів та народних повстань, яка здобула назву “Весна народів”, яка дійшла і до Галичини.

2 та 3 листопада за наказом австрійського генерала Вільгельма Гаммерштейна почалось бомбардування міста. В ці дні місто Лева спалахнуло як сірник. Палахкотіла і знаменита Львівська ратуша. Від повного знищення міста у вогні його врятував випадок. Вночі почався сильний дощ, який допоміг загасити будівлі, або те, що від них залишилось. По факту, повністю вигоріло Краківське передмістя та середмістя. Люди залишились без житла.

В місті оголосили військовий стан. Розпустили міську владу, призначили нових “мужів довір’я”. І саме вони згодом підняли питання про створення спеціальної пожежної служби. 4 січня 1849 року можна назвати днем народження львівських пожежників. Саме в цей день було прийнято рішення про створення такої служби.

Однак, звичайно все відбулось не за один день. Протягом десятків років методом проб та помилок функціональні обов’язки та статут львівських пожежників окреслювались та удосконалювались.

Читайте також: Стихия огня: 5 крупных киевских пожаров

Перші пожежники

https://mylviv.city/wp-content/uploads/2022/02/pozhezhniki.jpg

Пожежний автомобіль, перша половина 20 ст.


Першим бути завжди тяжко, те саме можна сказати і про перших львівських пожежників. Їх перший статут містив 42 сторінки, і далеко не всі його постулати мають пряме відношення до обов’язків будь-якого пожежника.

Перші львівські пожежники мали певні привілеї. Вони безкоштовно проживати в спеціальних казармах. Їм платили річну зарплатню, яка залежала від посади, а також вони отримували премії після гасіння пожежі.

Вони мали право на безкоштовне медичне обслуговування та лікування, а також безкоштовне поховання на випадок смерті. У випадку інвалідності їм виплачувалась пожиттєва пенсія – половина від минулої зарплатні. Вони були забезпечені одягом (робочим та парадним), взуттям, озброєнням, посудом, білизною, паливом та свічками.

Пожежники постійно були “на слуху”. Історії про їх виїзди друкувала місцева преса, і досить швидко професія стала дуже популярною.

За часи свого становлення служба багато разів реорганізовувалась. Створювались та змінювались структурні підрозділи, змінювались інспектори та керівники, а також змінювались вимоги до вступу на службу.

Наприклад, одною з вимог до новобранця була відсутність дружини. Всі пожежники мали дотримуватись целібату, адже ніщо не повинно було їх відволікати від виконання своїх прямих обов’язків перед містом та його жителями.

На утримання пожежної служби міська адміністрація виділяла значні кошти, але все ж чиновники розуміли, що вона не ідеальна і потребує подальшої модернізації. Було прийнято рішення присвоювати особисті номерні знаки кожному пожежнику, щоб потім можна було відзначити або оскаржити роботу кожного з них.

У 1901 році пожежна служба отримує власне приміщення на вулиці Підвальній, в якій з-поміж іншого розміщується телефонна станція, станція швидкої допомоги та комунальні служби. Ця будівля вже більше 120 років слугує “домом” для львівської пожежної служби, і хоча вона не єдина у Львові, але найзнаменитіша.

Куптій Дарина

Не забудьте підписатися на Мій Львів в Телеграм telegram ico, щоб не пропустити нові пости!

Если вы нашли опечатку на сайте, выделите ее и нажмите Ctrl+Enter

Популярные материалы
Історія Стрийського парку Львова

Один із найстаріших парків Львова – Стрийський, є пам’яткою садово-паркового мистецтва національного значення. Він розташований у Галицькому районі міста і займає понад 50 гектарів. Це популярне місце для відпочинку та прогулянок мешканців, з багатьма фотогенічними…

Оставьте комментарий

*

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: