Палаци розповідають нам про життя, з яким більшість із нас ніколи не стикалися, про вишуканий смак і нечувані багатства господарів, для яких королівські зали були рідним домом. У Львові є чимало таких «будинків», які, як і свого часу, так і зараз вражають своїми дивовижними інтер’єрами та розкішними прикрасами. Познайомимося з 5 з них, а наступну п’ятірку побачимо у другій частині.
Отже, які палаци є у Львові, окрім палацу Потоцьких?
Готична будівля зі стрілчастими вікнами та хрестоцвітами, гострими ліпними елементами фасаду, нагадує романтичний середньовічний замок. І не дивно, адже будувався він у 1840-1843 рр., у пору великої моди на романтизм та неоготику.
Автором палацу, ймовірно, є Фредерік Бауман – львівський архітектор та скульптор-декоратор, який, серед іншого, брав участь у реставрації палацу Корнякта. Майстерно виконаний портик над колишнім головним входом до палацу, ліпні прикраси та орнаментальний середньовічний балкон говорять на користь авторства Баумана.
Усередині будинку деінде зберігається неоготичний стиль. Хоча зараз його здебільшого перероблено під навчальний корпус Львівського університету ветеринарної медицини, кілька стрілчастих порталів із готичними елементами нагадують про колишнє оздоблення. На старій фотографії видно, що всі меблі у будинку – столи, стільці, дивани, навіть дзеркала були виконані у стилі венеціанської неоготики.
У такому казковому замку росла перша красуня західних земель – Софія Батицька. Її батько Євген Батицький, відомий львівський адвокат, купив цей розкішний будинок у 1920-х. Софія мала не лише зовнішню красу, а й неабиякий розум. Дівчина закінчила Інститут господарського виховання жінок ім. Яніни Карлович. Після цього вона продовжила навчання у Польщі.
Там вона раптово відкрила для себе яскравий і привабливий світ кіно. Дебют молодої актриси відбувся 1929 року одразу у двох фільмах – «Шляхом ганьби» та «Гріховне кохання». Після успіху в ролі таємного агента та привабливої красуні Софія відкриває для себе нові горизонти.
1930 року красу Софії Батицької визнали привселюдно. Вона виграла конкурс та отримала корону «Міс Полонія — 1930». У тому ж році Софія представляла Польщу на конкурсі Європи та посіла друге місце віце-міс. Пізніше дівчина поїхала до США та знімалася у кіно, її фото були у відомих журналах, вона брала участь у рекламних кампаніях.
Із собою в США красуня прихопила і виграну корону королеви краси, яка має переходити від переможниці до переможниці щороку. На прохання організаторів повернути трофей, Софія відповіла, що й тепер залишається найкрасивішою полячкою, тож корону не поверне. Так і не вдалося розлучити красуню з її скарбом.
Будинок насправді вражає кількістю дрібних декоративних деталей – кожне вікно «окантоване» білою рамкою, з вензелями і квітами, фасад прикрашений композицією «Орфей» Адольфа Пуца. Особливістю будинку професора можна назвати маскарони – ліпні зображення людей, буквально «маски». Вони зустрічаються по всьому периметру будинку, на арках та на даху. Загадкові чотири голови – міщанин і міщанка, селянин та селянка. Тяжко сказати, чи вони були збудовані під час будівництва палацу, чи добудовані пізніше – у 30-х роках, під час розбудови музею. Вони вбрані у гуцульські строї, навряд чи Дуніковський був прихильником гуцулів.
У найвищій башті була розташована домова каплиця. Всередині розписи зоряного неба, що збереглись до наших днів.
Наступний чудовий приклад необароко – Палац князів Сапег. Двоповерховий будинок з мезоніном та ажурним різьбленням ручної роботи побудував Адольф Кун 1867 року. Будівництво цього розкішного будинку обійшлося господарям майже так само дорого, як будівництво палацу Потоцьких.
Будівництво будинку привернуло до себе увагу міста. Для мешканців Львова дуже незвичним видався ошатний та химерний новий бароко. Передовиці газет рясніли заголовками на кшталт «Сапєга будує Лувр!». Львів’яни схвалили вишуканий, витончений стиль князя та із захопленням розглядали це диво архітектурного мистецтва.
Палац литовсько-руських князів називали «чарівною скринькою» через мініатюрність та вартість. У листопаді 1918 року у палаці розміщувався штаб українських військ. Наразі тут розміщується обласне Товариство охорони пам’яток історії та культури.
Палац був збудований на замовлення графа Бєльського в 20-х роках 20 століття. Головним стилем є неокласицизм – суворі форми, чіткі лінії, жодного зайвого декору. Усередині, як і в кожному порядному палаці, є парадний зал.
Цей будинок відвідували важливі гості, наприклад, Олексій Толстой, Петро Панч, Ванда Василевська та інші діячі культури. На площі Ринок, 20 знаходиться «міський будинок» графського роду. Кам’яниця фісташкового відтінку побудована у стилі рококо.
Будівлю з внутрішнім двором збудовано архітектором Ф. Покутінським 1873 року у стилі неоренесанс. Заміський будинок замовив письменник, історик, журналіст та професор Владислав Лозинський. У дизайні фасаду спостерігається рідкісна гармонія лаконічності та декоративності – рустівка, в міру оздоблені вікна другого поверху з сандриками та стриманий ліпний орнамент.
Читайте також: Історик, меценат та володар скарбів: Владислав Лозинський
Єлизавета Поддубей