“Пластун, поліглот і кандидат на папський престол”: цікаві факти та вислови Блаженнішого Любомира Гузара

Любомир Гузар – багаторічний керівник відновленої Української греко-католицької церкви (2001-2011), кандидат на папський престол та один з небагатьох моральних авторитетів українців на зламі XX-XXI століття. Він прославився на весь католицький світ своєю мудрістю і добротою і саме про нього говорили: «людина з янголом на плечі». Далі добірка найцікавіших і, можливо, маловідомих фактів та найкрилатіших висловів Блаженнішого Любомира Гузара.

Більша частина життя глави церкви пройшла за межами України

Любомир Гузар прожив 20 років в США, 24 роки в Італії. Після 46 років еміграції у 1993 році повернувся в Україну та оселився біля Львова. «Мені стали сльози в очах. Я був на рідній землі», — так описував свої враження від повернення Любомир Гузар. Українське громадянство отримав лише в 2002 році. Через це, він зізнавався, що іноді відчував себе на Батьківщині чужаком.

Пластун «Братчик Любко»

У 1950 р. у США Любко приєднався до членів 23-го куреня УСП «Червона Калина» з осідком у Нью-Йорку (у цьому пластовому курені також був Степан Бандера) під ім’ям «Братчик Любко», і до останнього часу брав активну участь у їхній праці. Саме «Пласт» зіграв визначальну роль у формуванні особистості майбутнього очільника УГКЦ Блаженнішого Любомира, послугувавши всеосяжному патріотичному вихованню на принципах християнської моралі.

Читайте также: Выпускники Харьковского университета: Святитель Иоанн Шанхайский и Сан-Францисский

Таємне висвячення на єпископа

Колосальний вплив на Любомира Гузара справив патріарх Йосип Сліпий, який очолював Українську Греко-Католицьку церкву у вигнанні. Його принципами керувався і коли боровся за її відродження в Україні. І потім протягом всього свого життя.

Саме патріарх Йосип Сліпий 2 квітня 1977 року таємно, без згоди Папи Римського, висвятив Любомира Гузара в Верховного Архієпископа. У 1996 році регалії Гузара підтвердив Папа Римський Іоанн Павло II. Таким чином, підтвердження своєї єпископської хіротонії довелося чекати 19 років.

Розглядався як один з можливих наступників Папи Римського Івана Павла ІІ

Любомир Гузар був одним з 16 кандидатів на папський престол після смерті Папи Римського Івана Павла ІІ. Найбільшою перепоною до його обрання називали східноєвропейське походження — єпископи могли не проголосувати за другого поспіль Папу з цього регіону Європи. Серед інших перешкод називали колишнє громадянство США та потребу в разі обрання перейти в Римо-католицьку церкву. З-поміж його переваг відзначали ясність розуму, високу духовність, популярність серед кардиналів тощо.

Натомість після зречення престолу Бенедикта XVI Любомир Гузар не міг стати учасником виборів нового Папи, позаяк за кілька днів до початку «сейму» йому виповнилося 80 років. Згідно з апостольською конституцією, кардинали, яким за 80 років, не можуть брати участі у виборах Папи.

10 років очолював Українську Греко-Католицьку Церкву

Любомир Гузар очолював Українську греко-католицьку церку десять років (2001 — 2011). За цей час йому вдалося, мабуть, найважливіше — перенести престол УГКЦ до Києва, фактично зробивши церкву всеукраїнською, поступово стираючи асоціації виключно із західною Україною, а також просуваючи її на схід. Він також став першим в історії УГКЦ патріархом, хто зрікся престолу.

А ще він був справжнім поліглотом: спілкувався українською, польською, німецькою, англійською та італійською мовами, хоча скромно зізнавався, що знає більше.

Під час одного з інтерв’ю, коли Гузар уже був незрячим, один з журналістів запитав його: «Для чого вам годинник, ви ж не бачите?» — «А той дзиґарок (годинник) говорить» — відповів він.

Щодня о 20:00 Любомир Гузар вмикав «Радіо Свобода», щоб послухати підсумки дня та дізнатись останні новини.

Читайте также: Матушка Аліпія: пророчиця і чудотвориця

Висловлювання Любомира Гузара

Про війну в Україні

«Я не бачу можливості примирення або миру. Мир можливий тільки тоді, коли є дві сторони, які дійсно прагнуть до миру. Взагалі так виходить, що ми хочемо миру, ми не хочемо війни ні з Росією, ні з будь-ким іншим, але це одностороннє бажання. А якщо немає такого ж щирого бажання миру з іншого боку, то розмови про мир – це мрія і більше нічого. Істинне примирення – справа обох сторін. Таке рішення не може бути одностороннім».

Про державу

«Начебто не перший рік живемо не за радянської влади, але чомусь досі впевнені: все повинно прийти до нас зверху, від держави. А ті, хто при владі, вважають, що народ – це дурні, яких треба використовувати і тримати десь далеко внизу. Що б не думали у владі, народ не дурний – він показав це на Майдані. Проблема в тому, що він залишився без духовного керівництва. Ми живемо у великій політичній і духовній порожнечі. І це наша трагедія ».

Про релігію

Релігія — це не знання про Бога. Релігія — це зустріч із Богом. Така зустріч може бути лише особиста. Чи може бути справжньою зустріч в Інтернеті чи, скажімо, по телефону? Ні. Зустріч — це коли особи зустрічаються фізично, особисто. З Господом Богом все так само. Спілкування з Ним не має бути механічним, масовим.

Про свободу

Господь створив нас вільними. Ніхто так не шанує нашої свободи, як Бог. Але ми не маємо відваги бути вільними. Бо бути вільним — це означає бути відповідальним. Ми говоримо про свободу, тішимося свободою, бажаємо свободи, підкреслюємо своє бажання свободи, але насправді боїмося її.

Про політиків

Я скажу, чого нам не вистачає. У нас сила-силенна політиків. Подумати тільки — більше 200 зареєстрованих партій! Політики є, а ось державних мужів – немає. Не видно де Голлів, де Гаспері, Шуманів. Їх немає. І не тільки у нас. Великих особистостей, мислителів сьогодні не видно в усьому світі.

Руслана Сторожук