У першій частині ми познайомилися з п’ятьма вишуканими взірцями палацової архітектури Львова. В цій статті ви побачите ще 5 будинків, які вже багато десятиліть привертають до себе увагу красою та величністю.
Палац Левицьких своїм виглядом нагадує один із найвідоміших палаців Львова – палац Потоцьких. До цього проекту доклав руку відомий архітектор Фредерік Бауман. Як і палац Туркулів-Комелло, цей будинок має багато дрібних цікавих деталей. На жаль, оригінальна садиба Семенськи-Левицьких майже не збереглася, але про колишню велич все ще нагадує розташування головної будівлі, флігеля та стайні.
У 19 столітті палац значно змінився під час реконструкції під керівництвом А. Вагнера. Він надав будівлі риси французького бароко. Вензель SL, який можна побачити на фасаді на одному з вікон, з’явився саме тоді. Він поєднував у собі великі літери засновників маєтку – посла Семенського та пані Левицької.
Також над в’їздом у стайні з’являються ліпні голови коней. Син засновника, Вільгельм, любив коней і навіть був президентом Галицької комісії з розведення породистих скакунів.
Зараз у палаці знаходиться закрита школа-школа-інтернат, тому всередину будівлі потрапити не можна. Але для відвідувачів завжди відкритий палацовий парк і не обмежена можливість фотографуватись біля будинку.
Читайте також: Топ-10 палаців Львову: «Лувр», замок красуні та дім професора. Частина 1
Один із найвідоміших та найстаріших палаців Львова – палац Бандінеллі. Його збудували ще 1593 року. Він належав купцю Янушу Ведельському, але в історію будинок увійшов з ім’ям другого власника – Роберто Бандінеллі.
Флорентійський підприємець вирішив подарувати львів’янам можливість без перешкод обмінюватися кореспонденцією та щотижня отримувати листи та посилки з усіх куточків Європи. Щоправда, пошта коштувала дорого – відправка найменшого конверта дорівнювала заробітку ремісника за день. Тому влада закрила пошту, вважаючи «витівку» італійця надто дорогою для міста.
З часом палац неодноразово перебудовували. До наших часів дійшов лише оригінальний вхід-портал та вікна поряд з ним із білокам’яними фігурами дельфінів. До речі, саме вони привернули увагу Бандінеллі, тому він захотів купити саме цей будинок на площі Ринок.
Інтер’єри палацу відновлено за старими малюнками. Особисто помилуватися меблями 16-17 століття, простежити розвиток поштових послуг та дізнатися про небезпеки роботи листоноші можна з 10:00 до 18:00 щодня, крім середи.
Читайте також: «Зі Львова з любов’ю»: історія львівської пошти
Палац шляхтичів Дідушицьких по вулиці Театральній, 18, у якому зараз знаходиться Державний музей НАН України, раніше, як тільки не використовувався. Фундамент та перший поверх були побудовані ще у 18 столітті. Спочатку тут була броварня, потім будівлю переробили під житловий будинок, у якому квартири здавалися в найм.
У середині 19 століття архітектор В. Равський перебудовує будинок та надає йому рис класицизму. Поступово будинок перетворюється на палац, у якому 30 років розташовується міський магістрат. Після того, як будівля почала занепадати, влада приймає рішення її продати.
Покупцем стає граф Дідушицький. Він проводить капітальний ремонт будинку, вкладає в нього великі кошти та перетворює його на музей природознавства. Урочисте відкриття музею відбулося 1870 року.
Досі палац служить музеєм природознавства. Тут представлено близько 400 000 експонатів та 250 голотипів (примірник певного виду комахи або рослини), за якими вперше в науці були описані нові види комах та сучасних тварин, рослин.
Цей чудовий будинок на розі вулиць Чупринки та Левинського переносить у Венецію 18 століття. Архітектор Юзеф Сосновський збудував його сам для себе. У втіленні сміливої ідеї в життя йому допомагав відомий майстер Іван Левинський. Дім будувався в кілька етапів – спочатку звели будинок, що виходить на вулицю Чупринки, а через шість років прибудували ще один, який виходить на вул. Левинського.
Юзеф Сосновський вибрав для власного будинку венеціанський готичний стиль. Аркова ліпнина, кований балкон, характерний оранамент – все разом створює враження, що перед нами будинок зі старовинних полотен італійських майстрів чи дім з творів Кампанелли або Боккаліні. Будинок охороняється як пам’ятка архітектури, про це свідчить табличка на фасаді.
Цей величний будинок споруджено за проектом Франциска Сковрона. На його будівництво знадобилося 4 роки і вже у 1895 Палац Справедливості почав виконувати свої прямі функції. Чим унікальна будівля Галицького крайового суду?
Найпомітнішим елементом є скульптурна група «Справедливість» авторства Леонарда Марконі, який на той час викладав у Львівській політехніці. Інтер’єрами палацу займалася школа Яна Матейка. Художники старанно виконали весь ліпний декор та розписи. Усередині приміщення закон та право охороняють знамениті символи Львова – два кам’яні лева.
Суд за своє життя побачив багато гучних справ. Тут судили Михайла Павлика та Остапа Терлецького по справі галицьких соціалістів. У в’язниці Крайового суду, яка «славилася» жахливими умовами утримання злочинців, відбував покарання письменник Іван Франко по тій же справі. Про це свідчить меморіальна табличка на фасаді.
Сьогодні в будівлі Галицького суду розміщується XIX корпус Національного університету «Львівська політехніка», де розміщено три інститути: комп’ютерні технології, архітектуру, і донедавна, що дуже символічно – права та психології.
Дуже приємно, що у Львові збереглося стільки чудових палаців, які краще за історичні записи та фотографії розповідають про життя міста та його мешканців упродовж століть. Нехай той час уже минув і зараз вже не будують таких помпезних пишних будівель, палаци, що залишилися, показують, що раніше вважалося красою і допомагають поміркувати над тим, як змінюються поняття та цінності людей з ходом часу.
Єлизавета Поддубей
Не забудьте підписатися на Мій Львів в Телеграм 
, щоб не пропустити нові пости!
