Колись клепарівська череха була відомим брендом столиці Галичини. В літературі її часто називали «львівською красунею», а в господарстві з її ягід робили всілякі десерти. Окрім цього, плоди активно експортували в Європу, США та Канаду.
Проте згодом, переважно через економічні обставини, черехи зникли зі Львова (недаремно історію цього дерева пов’язують з історією птаха Додо). Проте, на відміну від маврикійського дронта, давній символ міста повертається на Батьківщину.
Своє назвою клепарівські черехи завдячують місцевості. Дерева росли в тодішньому передмісті Львова, в районі Клепарів. Мешканці місцевості займались садівництвом та обробляли городи.
Відомий історик Іван Крип’якевич писав: «Клепарів визначався доброю землею і в короткому часі залюднився. Від ХV ст. тут були виноградники, досі частина ґрунтів називається Винниці. Славні були також клепарівські черехи… В 1608 році було на Клепарові 16 господарів, 17 загородників, двір із фільварком, два млини, три стави, три міські виноградники і бліх на білення полотна. В 1793 році село мало 82 будинки».
У 1955 році львівський магістрат видав наказ, у якому міські урядовці сповіщали мешканців, щоб ті не нищили ці дерева, а навпаки – насаджували нові. Згідно з одними даними, клепарівські черехи – особливий сорт вишні, а згідно з іншими — це гібрид вишні звичайної та черешні.
Читайте также: Торт, котлета і каштани: топ-5 символів Києва
Клепарівська череха користувалася популярністю не тільки серед львів’ян, а й далеко за межами міста. З неї готували джеми, мармелади, лікери, а саджанці дерев активно експортували.
В 1837 році у Сполучених Штатах Америки, каталог для садоводів продавав черехи по $ 0,75 – 1,00 за деревце. В описі вказувалася їх витривалість до холодного клімату та компактність, всіляко розхвалювалися ягоди: «best for tarts, wine and preserves» (найкращі для пляцків, вина та консервування).
В Англії, в 1842 році клепарівську череху хвалили за якісь плодів та рекомендували для вирощування.
Дерево клепарівської черехи високе, велике із довгими, звисаючими гілками, кора срібляста з червоним відтінком. Листя велике, овальне, сильно зубчасте, увігнуте вздовж центральної жилки, яскраво-зелене з червоним відтінком. Квіти невеликі, пелюстки округлі із червоними переділками, на міцних, коротких квітконіжках, а самі плоди середнього розміру, округло-серцеподібні, темно-червоні. На смак ягоди кисло солодкі, достигають наприкінці липня.
Читайте также: Киевский торт: история кондитерской фабрики компании «Roshen»
Приблизно в 30-х роках ХХ століття клепарівські черехи зникли зі Львова. Існує дві версії подібному прикрому дійству. Перша – розвиток промисловості в Клепарові, другою причина називаються прокладення залізниці.
Відомий львовознавець початку ХХ ст. Францішек Яворський про «загибель» клепарівських черех писав: «Клепарівські черехи, знову згідно з формою… забрано під залізничне полотно. Реамбуляційна комісія брідської колись залізниці платила по 120 гульденів за одне деревце. Але що це було для власників, яким таке деревце родило черехи величиною з волоський горіх, славні навіть на столах у Парижі і у всій, без перебільшення, Європі.
З туркотом першого потягу з Підзамча на головний вокзал, як рукою відійняло. Клепарівські черехи змізерніли, а садове мистецтво вже ніколи не зуміло воскресити тієї львівської особливості. Кажуть, їм зашкодив дим парових машин – зрештою, хтозна…»
Читайте также: Львівське пиво: візитна картка галицької столиці
Після 100 років забуття клепарівські черехи повернулася додому, до Львова. Подібна ініціатива належала ГО «Інститут Галицької Кухні» та керівництву Ботанічного саду Львівського національного університету імені Івана Франка.
«Нам було дуже важливо привести череху на батьківщину: сам факт повернення несправедливо забутого автентичного дендросимволу грає важливу роль. При правильній підтримці бізнесу з цього б можна було зробити цікавий локальний бренд…», – розповіла гастрономічна експертка Маріанна Душар.
Можливо з часом, після повернення клепарівських черех додому, вони стануть справжнім гастрономічним сувеніром міста Лева, тому що ні славнозвісна «львівська кавуся», ні напрочуд смачна «львівська чолоколяда» не є брендом Львова, саме тим, який виготовляють із того, що росте у цій місцевості.
Руслана Сторожук
Не забудьте підписатися на Мій Львів в Телеграм 
, щоб не пропустити нові пости!
