Яскраве світло кришталевих люстр, блискучий паркет, вишукане вбрання та манери, світські бесіди, польки та вальси, кадрилі та менуети – всім цим супроводжувалися улюблені розваги львівської знаті – бали.
Львів XVIII ст.
Через 4 роки після приїзду Гемпеля до Львова прибуває інший спеціаліст щодо балів – Девільє. Разом вони влаштовують ще більш грандіозні урочистості, знаходять все більш підходящі просторі приміщення у межах Львова, бо спеціальних залів для проведення балів тоді ще не було.
Приводів для того, щоб влаштувати пишний бал було багато. Детальний опис одного із ранніх львівських балів наводить історик Францішек Яворські. Урочистість влаштовував литовський гетьман князь Міхал Радзивіл у власному палаці на вулиці Красіцьких (тепер Огієнка) на честь постригу в монастир своєї тещі Теофілії Вишневецької.
«Почали з’їжджатися запрошені гості. Багато часу зайняв би їх перелік, досить лише сказати, що все, що було в ті часи в Польщі елегантне, аристократичне, магнатське, все це прибуло до Львова.
Зречення від світського життя княжни Теофілії Вишневецької стало для cause celebre тогочасного шляхетського Львова публічними урочистостями, які можна порівняти за помпезністю і розмахом з величними державними святкуваннями.
По відправі князь Радзівіл запросив усіх гостей до свого палацу й там уже при звуках труб і гармат, а також при декоративному освітленні палацу й альтанок бавилися до пізньої ночі».
Читайте також: Лазар Бродський: людина без диплому, меценат та цукровий магнат
1775 рік знаменується приходом австрійської культури на терени Західної України. Антрепренер Буссі організовує бали для аристократів у залах на Ринку, 22 та Руській, 10 та 12. Також світські заходи проводять брати Сигніо. Кожен організатор балу мав свої «особливості» під час проведення урочистостей.
Наприклад, до салону братів Сигніо довелося приставити офіцера поліції, тому що на їхніх балах кавалери часто влаштовували бійки із застосуванням зброї та кулаків. У Буссі була «біда» іншого роду. Після кількох годин танців молоді пари могли отримати за додаткову плату окрему кімнату для відпочинку.
Це було вершиною непристойності у 18 столітті. Львівські матрони, чи, як їх пізніше назвали, «порядні львівські пані», були вкрай обурені такою розпусною поведінкою юних осіб і тому на чолі з архієпископом створили «Лігу проти суспільного згрішення». Чи стали матері після того ліпше виховувати своїх доньок удома, невідомо, але за порядком на балах стежили суворо.
У 1775 році австрійська влада видала низку правил щодо проведення балів. Одне з найсерйозніших правил забороняло мати при собі зброю та шпори. Останні були особливо небезпечні для жінок. Часто гострі зубці шпор псували сукні, а інколи й репутацію.
Бувало, що в метушні танців шпора заплутувалася в мереживах суконь і зривала частину жіночого вбрання. Це, звичайно, було великою ганьбою і надовго робило даму предметом глузувань і пересудів.
Йоган Гехт швидко зрозумів, що бали стають все популярнішими і на цьому можна непогано заробляти. Він узяв в оренду Єзуїтський парк і збудував поруч казино, в якому серед іншого був просторий танцювальний зал. Саме в цьому казино польська шляхта гучно приймала у 1817 році австрійського цісаря Франца І.
Найбільшого розмаху львівські бали досягли за Генріха Булла. Чеський режисер та антрепренер зробив із колишнього монастиря францисканців зимовий театр. У ньому проходили найрозкішніші бали під час знаменитих Галицьких контрактів та редутів.
Це були своєрідні бізнес-форуми, організовані новою австрійською владою, куди з’їжджалися підприємці з усієї імперії. Вони проходили взимку після релігійних постів та свят. З 6 до 9 вечора проходили офіційні зустрічі, укладалися угоди та підписувалися контракти. З 9-ї починалися розваги, бали-маскаради, які називалися редутами.
У готелі «Жорж» влаштовувалися спеціальні бали для маленьких джентльменів та леді. Там малюки навчалися танцям та основам світського етикету. Більш бідна верства населення розважалася не гірше під час контрактів та влаштовувала танці у кав’ярнях та ресторанах. Загалом за три тижні галицьких контрактів у місті проводилось 20-25 балів.
Під час обстрілу міста у 1848 році театр і палац редутів згоріли, але місто вже мало театр Скарбека, який навмисне було сконструйовано таким чином, що він міг служити для балів, редутів і маскарадів.
Читайте також: Галицький Teatro alla Scala: театр Станислава Скарбека
Хоча австрійська влада проголосила рівноправність усіх верств населення, міщани не були присутні на балах аристократії. Натомість вони влаштовували власні урочистості. Найчастіше вони проходили в Міській стрільниці на вулиці Курковій (зараз Музей визвольних змагань на Лисенка).
Також у 1876 році з’явилося Міщанське казино на Академічній, 13 (тепер Обласна наукова бібліотека на просп. Шевченка). Тут середній клас танцював ночі на проліт до 1939 року.
Тоді ж знамениті архітектори Фельнер і Гельмер збудували на нинішній вулиці Листопадового чину Шляхетське казино (нині Будинок вчених), недалеко від уже неіснуючого знаменитого казино Гехта. Але отримати славу попередника йому не вдалося. У народі казино називали «кінським», бо воно належало кінному клубу і панове тут воліли обговорювати змагання та породи коней більше, ніж приділяти час своїм дамам.
Читайте також: Будинок вчених: шляхетське казино або резиденція кардинала Рішельє
Святоюрська гора
Письменник Леопольд фон Захер-Мазох розповідав, що такі бали були чи не єдиною нагодою для майбутніх священиків знайти собі дружину. Протягом бальної ночі пара мала встигнути пройти всі стадії любовного роману – від першого знайомства до самих заручин.
До Львова королівські бали прийшли ще у 18 столітті. Танцювальні вчори приймали різні форми – від урочистого прийому в розкішному залі до танців у тісній кав’ярні. Там вирішувалися важливі політичні питання, траплялися необхідні знайомства, укладалися ділові та шлюбні договори. Можна сказати, що свого часу на балах творилася історія підприємств, сімей та держав.
Єлизавета Поддубей
Не забудьте підписатися на Мій Львів в Телеграм 
, щоб не пропустити нові пости!
