Чи часто Ви заглядаєте під ноги гуляючи містом? У Львові ж мимохіть мандрівники звертають увагу на рельєфну дорогу, яка у більшості складається з доладно викладних шарів бруківки. Проте мало хто замислюється як цей будівельний матеріал потрапив у місто. Насправді бруківка притаманна багатьом містам України, зокрема західним. Так, подібним вуличним покриттям може похвалитися Дрогобич чи Чернівці. Сьогодні розповідаємо про історію саме львівської бруківки, і три вулиці які повністю нею вкриті – Арсенальська, Архипенка та Архівна.
Історія львівської бруківки починається ще з XV століття, тоді вже значну частину міста покрили дерев’яною бруківкою, яка була значно дорожчою за звичайну. Вона була викладена і навколо Галицького Сейму, це сучасний Головний корпус університету імені Івана Франка. Дерев’яну бруківку використовували, щоб зменшити шум від копіт коней з каретами, які в той час були основним транспортом.
Також таку дорогу робили до під’їздів магазинів, щоб не турбувати мешканців гучними звуками. Збереглися навіть залишки дерев’яної бруківки, вони входять в об’єкти екскурсій по місту.Так, станом на 1452 рік головні вулиці міста вже були повністю збруковані. До слова, згадка про це є у хроніці губернатора Львова – Бартоломея Зіморовича.
Займалися будівельними роботами тогочасні фахівці, їх назвали “брукарі”, це були своєрідні комунальники, якщо порівнювати з нашим часом, зарплату їм виплачували з місцевого бюджету. Звісно, були й приватні майстри, яких замовляли для робіт заможні особи, такі як польські графи чи великі підприємці. Мати бруківки на власному подвір’ї вважалося престижним і одразу складало позитивне враження про власників маєтку.
Однак, міська влада приділяла головну увагу саме центральним вулицям Львову, тут почалося вуличне освітлення, транспорт та гарна дорога, а от околиці міста потерпали від ям та боліт, які утворювалися через погану дорогу. Проте в мешканців центру нарікань не було, тай гості міста були приємно здивовані чистими вулицями. Бруківка показала себе не тільки як красивий, але і як міцний матеріал. Крім того, влада слідкувала і за оснащенням тротуарів, тоді були спроєктовані широкі пішохідні зони де водночас могли пройти аж чотири людини.
“Навколо Ринку перед будинками іде тротуар, гладко викладений тесаним камінням. Він такий широкий, що можуть іти чотири особи разом або дві пари назустріч одна одній”, – уривок про планування Львова.
Читайте також: Мацуда Джюко і його «Привид Києва»: японське бачення столичної легенди
Процес вкривання доріг бруківкою тривав довго, тай не всі хотіли братися до такої марудної справи. За основу часто брали локальний камінь, добували його зі скель та природних ландшафтів. Робота ця була важка і потребувала сили та фізичної витримки, переважно видобуванням каменю займалися молоді чоловіки, але попри каторжну працю оплату за неї не була великою. Після того, як каміння потрапляло в місто до справи бралися майстри, які з каменю виготовляли вже фірмову бруківку, немов ювеліри вони відточували кам’яну породу, аж доки та не набувала потрібних рис та форм.
Щоб виготовити дерев’яну бруківку за основу обирали сосну. Це дерево було піддане до роботи, натомість не піддавалося гниттю. Сосну обробляли та виготовляли з неї так звані бруки, потім їх вкладали на піщану основу, а проміжки заливали смолою. Така конструкція була безшумною та витривалою до львівських дощів. До слова, такий матеріал ще й не приносить шкоди екології, тож не дивно, що зараз Львів почав боротися за відродження вулиць з бруківки.
Уже з 1716 року утримувати бруки зобов’язали власників будинків, внаслідок чого «…в місті тім, колись брукованім і упорядженім, таке, через занедбання, стало болото, що аж по коліна бродити в нім випадало…».
Читайте також: Започаткував мандрівки Галичиною – про туристичні пригоди Петра Франка
У 1960-ті роки Львів займав перше місце серед великих міст за кількістю забрукованих вулиць, однак згодом до влади прийшов Радянський Союз і одразу не вподобав вуличне покриття у Львові, чимало доріг були просто поверх залиті асфальтом. Логічних причин такому рішенню немає, радше за все це відбулося, щоб стандартизувати місто під так звану “радянську архітектуру”. До слова, на заливку пішли немалі кошти, зіпсувався і естетичний вигляд околиць. Так, асфальтом залили вулицю Стрийську, проспект Свободи та Шевченка, на площах Міцкевича та Галицькій.
Відновлювати бруківку взялися вже в ХХІ столітті за часів Незалежної України, спочатку довелося зняти чималий відрізок асфальту, а згодом розпочали демонтаж бруківки.
Читайте також: Промзони та закинуті ділянки – як забудовники будуть новий Львів на колишніх заводах
Процес ускладнювався через делікатну роботу, адже фактично майстри були змушені вручну видобувати кожен камінь. Стару бруківку тепер можна знайти на вулицях Саксаганського, Театральній, Грушевського, Вороного, та Балабана. Водночас із реставраційними роботами між галичанами почали ходити чутки, що автентичну бруківку потайки вивозять до заможних осіб, однак інформацію спростували. Натомість бруківку знайшли біля підніжжя Високого замку, саме тут виклали основну частину.
Сьогодні, Львів поступово повертається до екопокриття. Крім того, бруківка є своєрідним символом міста. Попри те вистачає й противників, так мешканці скаржаться на шум автомобілів при пересуванні по бруківці. Також вважають, асфальт, на відміну від бруківки, дозволяє транспорту рухатися швидше, забезпечує кращу безпеку руху, а от на бруківці не можна нанести дорожню розмітку.
Не забудьте підписатися на Мій Львів в Телеграм 
, щоб не пропустити нові пости!
