“Горіховий” — так називають тепер вже сучасний дитячий кінотеатр «Орльонок», який був відкритий ще у грудні 1978 року у парку Горіховий гай, власне звідти він й дістав свою назву. В чому особливість цього кінотеатру, як місцеві ставлять то трансформації простору та, чому “Горіховий” має стати прикладом до ревіталізації — розповідаємо в матеріалі.
Так раніше виглядав культовий кінотеатр
У грудні 1978 року, посеред парку «Горіховий гай» у Львові радянська влада спорудила непримітну будову, це був каркас майбутньої будівлі дитячого кінотеатру «Орлятко», але називали його на російський лад «Орленок». В залі крутили в основному радянькі фільми. Загалом там налічувалося 273 місця, а за день у кінотеатрі відбувалося, у середньому, до 7 кіносеансів. Сказати, що «Орленок» був дуже популярним важко, бо навіть у вихідні дні — місць було повно.
Хоча сама місцевість Горіховий Гай була досить таки популярною серед галичан, до слова в період звільнення Львова від німецької окупації тоталітарна влада вирішила забрати історичну назву парку, а натомість обізвала його — «Парк 30-річчя звільнення Львова», а на початку 1990-х Горіховому гаю назву все-таки повернули.
В 90-хх роках завантаженість залу була всього 35 %, а вже в січні 1991 року тут працювало лише 18 осіб. Кінотеатр потроху занепадав, не встигав йти в ногу з часом, не бувши популярним й раніше «Орленок» все більше почав нагадувати занедбану будівлю.
Читайте також: Мальовані квіти: історія галицького березневого мистецтва й Ірени Сольської
“Сокіл” вже в часи Незалежної України
Після розпаду СРСР кінотеатр перейменовують на “Сокіл”, його архівні фото збереглися у Міському медіархіві. Вивіски на стінах залу вже українські, провели невеликий косметичний ремонт й зал знову почав працювати в 2003 році. Нічим особливим “Сокіл” не зміг виділитися, а проте для місцевих, які жили в цьому районі став теплим спогадом із дитинства.
Чимало сімей тут проводили вихідні дні, після кіно родиною йшли в парк. Однак, бажаного доходу “Сокіл” не приносив. Напевно, його доля могла б закінчитися так само як й тисячі радянських будинків, але в 2015 році “Сокіл” отримав друге життя.
Читайте також: Бите скло: де шукати найкрасивіші львівські вітражі
Ось так виглядає сучасний кінотеатр у Горіховому Гаю
У 2015 році на базі кінотеатру «Сокіл» запрацював Львівський кіноцентр — Lviv Film Center. Й відтоді доля цього місця кардинально змінилося, воно стало культовим мистецьким осередком для любителів й поціновувачів небанального кіно. Крім цього, в будівлі провели хороший ремонт, зокрема реконструювали дах, зробили капітальний ремонт фасаду, закупили крісла в кінозал
Тут показують якісний кінематограф, крутять стрічки українського кіновиробництва, а основну увагу акцентують на оригінальності художнього фільму. До речі, до повномасштабної війни у кінотеатрі відбувались кіносеанси і молодіжні вечірки на даху будівлі. Тут не підтримували концепт алкогольних зібрань, на заходи збиралися свідомі молоді люди, слухали музику та разом зустрічали заходи сонця. Ця локація була дуже популярною. А далі в житті «Сокола» прийшов новий етап — який ознаменувався як відкриття кінотеатру «Горіховий».
Читайте також: Годинниковий павільйон у Бродах – солодощі та преса від галицьких купців
Кінотеатр “Горіховий” один із тих, хто пройшов довгий шлях до свого теперішнього вигляду. Для багатьох львів’ян Горіховий зараз — це щось більше, ніж просто кіно. Свою нову назву він отримав 18 лютого 2020 року. Після цього тут облаштували сучасний артзал, також тут активно діють дитячі та дорослі гуртки, часто проводяться соціальні заходи, фестивалі, прийманні так було до повномасштабної війни.
Зараз кінотеатр теж працює, проте не в таких масштабах як раніше, але від цього він не став менш привабливим для молоді. Навпаки тут стало більше івентів, на яких збирають кошти для львівських бригад. Наприклад, нещодавно провели Гаївки в кооперації з Пластом.
Горіховий — чудовий взірець того, що з будівлі побудованої за часів СРСР можна зробити щось унікальне, якщо наповнити його сенсом. Львів тривалий час перебував під російським гнітом, й на жаль залишив у відбитку свою архітектуру, в більшості тогочасні архітектори намагалися зберегти баланс міста, бо любили рідне місто.
Не забудьте підписатися на Мій Львів в Телеграм 
, щоб не пропустити нові пости!
