Раніше техніка виготовлення вітражів в народі мала доволі просте найменування “бите скло”. Майстри, які виготовляли вітражі були шановними в культурному осередку, тільки на жаль ціна за їхню працю була малою й часто вони підробляли одразу на кількох роботах, щоб якось прогодувати свою родину. Як у Львові зародилася культура вітражів та де шукати найкрасивіші пам’ятки — розповідаємо в матеріалі.
Вітражі беруть свою історію з Єгипту та Франції, саме тут зародилася ця давня культура. До речі, саме слово “вітраж” походить від французького vitre, що означає “віконне скло”. На початку культурного й економічного розвитку у Франції була широко розповсюджена готична архітектура, а разом з нею й унікальні вітражі, які виконували дві ролі — вікон та одночасно оздоблювали інтер’єр своїм сонячним переливанням кольорових уламків скла.
До Львова мистецтво вітражів дійшло з XV ст. Невідомий художник Лукаш оздобив вітражами львівську ратушу, така інновація захопила прихожан, люди були в захваті від майстерної роботи, на жаль інформації про самого Лукаша є вкрай мало, відомо, що він творив на теренах Галичини, його запрошували оздоблювати свої маєтки вельможі, але подальша доля художника невідома.
Вже в 1481 році унікальні вітражі було встановлено у катедральному соборі. Усі ці витвори львівських майстрів не збереглись до наших днів. Одна з перших великих пожеж Львова випалила увесь наявний архітектурний вклад в місто, Львів набув нових форм, дещо гротескних та водночас елегантних.
Читайте також: Перша малярня Львова: школа Олекси Новаківського
Вітражі так швидко ввійшли в модне віяння Галичини, що незабаром вже кожна поважна родина в місті була змушена мати бодай одну пару вікон-вітражів. Найчастіше змальовували на уламках релігійні постаті, були розповсюджені й квіткові мотиви, часто це папороть, іриси або квітка лілеї, її використовували на будинках, де жили молоді жінки.
Вже наприкінці XIX ст у Львові мистецтво вітражів переросло у культурне надбання, вітражі були в храмах, музеях, на приватних спорудах та державних установах. Якість цих вітражів була різною, в залежності від кваліфікації майстра, деякі їздили навчатися в Францію цьому, а деякі вчилися в Львові, будучи підрядними майстрами.
Сприяє розповсюдженню вітражів і поява у Галичині плеяди художників, які були майстрами у своїй справі. Серед них був й польський митець Ян Матейко, його руці належить вітраж “Патрони Польщі”. До Матейка йшли навчатися львів’яни Станіслав Батовський, Едвард Лепший та краків’яни Тадеуш Крушевський, Юзеф Мегоффер і Теодор Аксентович, останній мав вірменське коріння, але жив у Львові. Матейко навіть отримав звання почесного громадянина міста Стрий.
Читайте також: Бібліотечні містерії: як шукали галицьких привидів
Що відбувалося далі? Через значний попит на вітражі місто перестало справлятися із завантаженістю, яка на нього впала. Відтак, на початку XX ст. у Львові виникають власні вітражні майстерні. Робота у майстернях кипіла понад 10 годин в добу, люди замовляли цілі портрети святих й мучеників, найбільш частими замовниками були церкви, величезні полотна зі скла для храмів виготовлялися чи не щодня. Приблизно в той час, на Галичині розпочала робота “Перша львівська фабрика вітражів Леона Аппеля”, майстерні Шапіри, Шпрінгманна, Штаубера, Віллера.
На жаль, через війну відбувся упадок вітражного мистецтва, чимало цінних й унікальних робіт були знищені бомбардуваннями, а оскільки по них не робили креслень, то вже й після війна їх було неможливо відновити.
До речі, з кінця ХІХ століття у Львові широкого вжитку здобули брами в вітражами. Виконували їх за спеціальною технологією, відтак верхню частину закладали вітражними композиціями чи фільоноками, на яких могли бути будь-які зображення, навіть просто написана адреса та номер будинку. Ці витвори тогочасний майстрів, на жаль також не збереглися до наших днів. Власне, навіть збережені вітражі сьогодні перебувають не в найкращому стані й потребують реставрації.
Найкрасивіші екземпляри можна побачити за наступними адресами:
Не забудьте підписатися на Мій Львів в Телеграм 
, щоб не пропустити нові пости!
