Збруч – мальовнича річка на Заході України, яка територіально розділяє Тернопільську та Хмельницьку області. Своєю історією ця водойма сягає ще часів римського імператора Гордіана ІІІ. Були версії, що свою назву вона отримала завдяки племені “боранів”, які проживали в районі Медоборів. До слова, на берегах Збруча й сьогодні можна знайти Медоборський заповідник.
Дослідники вважають, що назва Збруча має доволі логічне пояснення, так є версія, що вона виникла від діалектного слова «збруч», яке означає болото. Своєю чергою, місцеве населення називає болота, з яких витікає річка Збруч, «збручами». Ще одна легенда, наголошує, що за однією із версій, на території Східної Галичини в районі Медоборів жило плем’я, яке згадується у літописах під назвою «борани». Від нього пішли назви річки Збруч та міст Збараж, Зборів, можливо і Борщів.
Читайте також: “Каштанові аферисти” та оманливі тендери: 7 гучних скандалів Київзеленбуду
Попри те, Збруч має не тільки заплутані притоки, але й кримінальне минуле. Довгий час, протоками річки перевозили контрабанду, курсували підпільні човни вночі від одного берега до іншого. За чутками місцевих возили навіть золоті злитки, а господині навіть розповідали, що домашня птиця якось проковтнула цілий злиток дорогоцінного металу.
Втім, достовірних підтверджень, що Збручем возили золото немає, однак з впевненістю можна сказати, що водойма була судноплавною, а найчастіше перевозили цигарки, алкоголь, презервативи та газету “Іскра”, яка розпалила революцію в російській імперії.
В період Київської Русі човни і галери волоком перетягували з однієї річки в іншу з’єднуючи в єдину торгову систему дві великі слов’янські річки — Дніпро і Дністер. Цікаво, що декілька разів Збруч слугував кордоном між двома державами, зокрема вона розділяла зони володінь Польщі і Литви (під володіннями яких в той час була Галичина і Поділля).
Однак, насправді кордон був лише на папері, жителі двох берегів безперешкодно перетинали річку, а дітлахи плавали тут без упину, не було прикордонної служби і за порядком, власне, теж ніхто, не слідкував. Це було в 1920 році, згодом місцева влада з обох боків запрагнула все ж набрати працівників, аби ті контролювали перетинання кордону, але охочих так й не знайшли. Селяни й далі самовільно переходили межу та торгували маржиною, городиною і привозили дорогий крам.
У 1933—1934 рр. під час будівництва на Збручі першої Сатанівської гідроелектростанції було знайдено монети часів римського імператора Гордіана ІІІ, карбовані у Фракії.
Читайте також: Промзони та закинуті ділянки – як забудовники будуть новий Львів на колишніх заводах
Під час Першої Світової війни по берегах Збручу облаштували оборонні позиції, частково тут проходила смуга фронту. За часів чергового геноциду українського народу – Голодомору, річка служила переправою для їжі. Селяни тишком перекидали через береги водойми їду в пакетах та мішках, найвинахідливіші майстрували невеликі катапульти з підручних матеріалів, а вже за допомогою них вистрілювали в повітря, таким чином їжа долітала на інший берег. Проте, бувало й таке, що рятівні харчі топилися у річці, й тоді Збруч проклинали.
Власне, з приходом радянської влади Збруч став рятівною стежкою до кращого життя. Репресії, арешти та підозрілі зникнення української інтелігенції змушували людей тікати. Збруч став розділяти польські та радянські території, селянам, які мали землю біля річки навіть наказували обробляти її стоячи спиною до Польщі. Це робили, щоб не виникало думок про втечу з СРСР, за людьми наглядали офіцери НКВС, але сміливці все одно знаходилися і тікали під прицілом рушниці.
В той час, було багато так званих “зрадників народу”, ним міг стати кожен, кому не подобався лад в СРСР, чимало науковців, малярів та письменників були змушені емігрувати з України, серед них був Іван Багряний.
«Я повернуся до своєї Вітчизни з міліонами своїх братів і сестер, що перебувають тут в Європі і там по Сибірських концентратах, тоді, коли тоталітарна більшовицька система буде знесена так, як гітлерівська. Коли НКВД піде вслід за Гестапо, коли червоний російський фашизм щезне так, як щез фашизм німецький. Коли нам – Українському Народові – буде повернено право на свободу і незалежність в ім’я християнства і справедливості».
Читайте також: “Море і риби” – як львівський “Океан” з мозаїкою ледь не зник
Сьогодні по Збручі проходить адміністративно-територіальна межа між Хмельницькою і Тернопільською областями. Якщо шлях занесе Вас до села Гусятина – зверніть увагу на розкішну арку з білими колонадами, це брама, яка зустрічає всіх мешканців. Збудували її в радянські часи, щоб вразити поляків. Арка мала демонструвати розкіш життя в СРСР, тим сами приваблюючи дезертирів, які тікали з Польщі в радянський союз. Це звучить фантастично, однак такі були.
Пропаганда, яку влаштовували майори та офіцери, діяла у вихідні дні у Гусятині влаштовували народні гуляння, тут гучно грала музика та лунав сміх, карателі стежили, щоб забаву було добре чутно польським прикордонникам. Однак, ті теж не відставали і зі свого боку влаштовували аналогічні святкування. Так, Збруч став слугувати межею для театральних вистав, через нього перекидали контрабанду, перепливали люди та в ньому ж ховалися від органів НКВС.