Триповерховий будинок на розі сучасних вулиць Ставропігійської, 11 та І. Федорова не виділяється архітектурними особливостями, але має багату історію. Саме тут 218 років тому (нині вже 244) побачила світ перша газета в Україні — «Gazette de Leopol» («Львівська газета»), надрукована французькою мовою.
З ХVІ століття будинок, відомий як кам’яниця, постійно перебував у власності вірменських родин. У 1576 році його утримував Тома Задикевич, згодом — родина Костевичів, на честь якої будівля отримала назву «Костевичівська», яка зберігалася до XVIII століття.
Сучасний вигляд будинку мало нагадує його оригінальний стан. У XVI-XVIII століттях вхід до кам’яниці був через ворота на сучасній вулиці І. Федорова, які вели до просторого подвір’я. Згідно з реєстром 1712 року, Костевичівська кам’яниця була одноповерховою з дерев’яною кімнатою нагорі. На першому поверсі розміщувалися медовий і горілчаний шинок та порожній склеп для оренди. До окупації Галичини Австрією у 1772 році будівля належала вірменину Яну Капістрану Богдановичу.
У 1773 році вірменин Ян Капістан Богданович здав кам’яницю в оренду віденському друкарю Антону Піллеру, який облаштував у ній свою друкарню. З документа 1776 року відомо, що власник будинку надав Піллеру приміщення з усім обладнанням, включаючи столи, шафи, канапи, крісла, образи та гіпсову скульптуру. Через роботу друкарні будівля зазнала пошкоджень, що стало причиною претензій власника до орендаря.
У зазначеному документі описані пошкодження в 14 пунктах. У восьмому пункті зазначено: «Вхід до кам’яниці через залізні ворота, в сінях на долі штукатурка відпала зі склепіння через тягар паперу, що скуповувався великими партіями та складався нагорі». У десятому пункті згадується: «Через удари паперу великими молотами стіни будівлі тремтіли так, що цегла падала з гори». Ці дані підтверджують, що друкарня, заснована Піллером, розташовувалася саме у цьому будинку.
Через три роки, у 1776-му, Антон Піллер викупив всю Костевичівську кам’яницю у Яна Капістрана Богдановича за 48 000 злотих. Відтоді будівля стала відомою як «Піллерівська».
Друкарня Антона Піллера почала свою діяльність у 1773 році. Першим виданням стали «Повідомлення» (Avertissement), проте їх випуск було припинено за рішенням губернського протоколу від 11 січня 1774 року. Крім цього, Піллер разом з Йозефом Скобером взявся за друк німецької граматики. З того ж року почала виходити і газета, яка, на жаль, не збереглася до нашого часу. Через три роки невідомий шевальє Оссуді розпочав видання французькомовної газети «Gazette de Leopol». Перше її число вийшло 15 січня, а останнє — 19 грудня 1776 року. Хоча польський дослідник В. Завадський стверджував, що газета виходила протягом 11 років, до сьогодні зберіглося лише її перше число.
Після смерті Антона Піллера в травні 1780 року видавнича діяльність друкарні була продовжена його дружиною Йозефіною. У Львівському історичному архіві збереглися два посмертні інвентарі, де перераховані численні друкарські шрифти з назвами, а також інше друкарське обладнання та особисті речі покійного.
У 1783–1784 роках Йозефіна Піллер видавала «Pismo uwiadamiajace Galicyi», яке з другого року перейменували на «Lwowskie pismo uwiadamiajace». У 1786 році вона почала випуск німецького тижневика «Lemberger wochentliche Anzeigen» разом з його польською версією «Lwowskie Tygodniowe wiadomości», яке припинило виходити у 1787 році. Натомість німецький тижневик видавався до 1795 року. На жаль, жодне з цих видань не збереглося.
На початку XIX століття друкарську справу Антона Піллера продовжили його сини — Йозеф, Карл і Петер Піллери, які зайнялися літографією. Їхня друкарня переїхала на нову адресу — вул. Личаківська, 3.
У XIX столітті будинок на вул. Ставропігійській, 11 (тоді Домініканська) перейшов у власність львівського книгаря Едварда Міліковського, який також володів будинком на пл. Ринок, 25, де у XVIII столітті жив і працював український друкар Іван Пилипович. У 1885 році Валерія Міліковська провела реконструкцію, надбудувавши третій поверх. Менші ремонтні роботи виконувалися у 1911 році за проєктом архітектора Филемона Левицького.
На початку XX століття у цьому будинку розміщувалося Галицьке лікарське товариство, засноване у 1867 році, та кілька українських культурних установ. Серед них: Товариство кредитове «Урядників і священників» (1911), пізніше — «Краєве товариство кредитове» (1932–1935), Товариство допомоги воєнним вдовам і сиротам (1925), Українське товариство охорони воєнних могил (1935), Українське товариство крайової охорони дітей та молоді (1932–1935), Дім торгово-промисловий «Достава» (церковне начиння), Кооператива праці «Гуртом». У будинку також працювали редакції: тижневика українського спортового союзу «Готові» (1935), видавництва «Батьківщина» (1934–1935), «Господарсько-кооперативний часопис» — тижневика, органу Краєвого Союзу Ревізійного. Серед українських мешканців тут жили лікар Туна Надрага та адвокат Володимир Охримович (1925).
Не забудьте підписатися на Мій Львів в Телеграм 
, щоб не пропустити нові пости!
