Ми вже розповідали про те, як Львів оборонявся від наступаючих військ Вермахту у 1939 році. А як місто готувалось до війни? Адже перейти до мілітаризованості місту, яке традиційно було відоме здебільшого архітектурою, ароматом запашної кави та вуличними музиками було очевидно непросто. Які кроки були прийняті владою для того, щоб навернути мешканців до суворої реальності?
Ситуація на осінь 1938 у світі була надто неспокійною та нестабільною. Великі і малі гравці почали думати про власну вигоду та перерозподіл територій, не виключенням була і Польща. Вже 30 вересня після оголошення про положення Мюнхенської конференції, Польща зажадала від чехословацького уряду виправити польсько-чехословацький кордон у Заользі на основі етнічного розмежування. Після згоди чехословацького уряду, Польща отримала цю територію 2 жовтня 1938 року.
Польське суспільство сприймало повною мірою дії влади й армії, які знайшло відображення у великій кількості маніфестів для мета підтримки – в тому числі в західних територіях України (особливо у Львові, Станіславові та Тарнополі). Проте політичний успіх Польщі на той час був лише частковою. Невдовзі і сама Польща стала об’єктом експансіоністської політики Німеччини.
Нова несприятлива ситуація, в якій опинилася Польща сама означала, що польська влада, як військові так і цивільні, в останній рік передвоєнного миру зрозуміли що треба займатись заходами
підготовки держави і населення до наслідків неминучої майбутньої війни. Для цього було започатковано низку заходів – заплановано організовану евакуацію великих міст, ППО була
організовано для міст і великих промислових підприємств, проведено тренування та навчання в польових умовах протиповітряної оборони і протигазової оборони для населення.
Були видані інструкції та розпорядження, що регулюють діяльність армії, цивільної влади і людей у разі війни. Особливо це було помітно у великих містах, зокрема і Львові. Місто було важливим пунктом на тогочасній карті Польщі. Окрім того що це було третє за чисельністю місто в країні, це ще був ключовий залізничний і автомобільний вузол, а також важливий центр промисловості і торгівлі. Тому не дивно, що польська влада надавала великого значення належній підготовці регіону
і міста в разі можливого збройного конфлікту.
Перші перевірки готовності різних служб та загального рівня підготовки показали, що міста та населення не готові до імовірних викликів. Основні недоліки в цьому питанні особливо гостро відзначив генерал Владислав Лангнер. Він, зокрема, вказав про необхідність розпочати навчання цивільного населення з питань ППО. Загальні рекомендації були складені командувачем ППО полковником Леоном Дембським вже у вересні 1937 року, але вони не були належним чином реалізовані до осені 1938 року.
Активізація співпраці з цих питань розпочалася на початку вересня та жовтня 1938 року. Одним з перших кроків була підготовка шкільних вчителів, щоб вони могли почати впроваджувати восьмигодинний курс для школярів. Далі населення почали долучати до будівництва певних об’єктів ППО, але в обмеженій формі.
Міністерство військ і внутрішніх справ запровадило систематичний моніторинг впровадження необхідних заходів. Було виявлено що на низовому рівні органи місцевого самоврядування (переважно муніципалітети) часто виявляли повільність у виконанні інструкцій. Мешканці
малих міст з різних причин часто відмовлялися від того, щоб приєднатися до задуманої роботи. Ситуація була набагато кращою у великих містах, у тому числі у Львові, де населення було більш охоче до співпраці в цій сфері.
Також почали готувати оновлений довідковий посібник з ППО, який мав слугувати для навчання. Готовий довідник затвердив генерал Лангнер. Він містив 16 пунктів, серед яких були правила попередження в повітряну тривогу, способи оголошення та скасування тривоги, питання сигналізації (зокрема газової та пожежної) та звукові сигнали, їх специфікація тощо для чіткого розрізнення певних загроз.
У першій половині 1939 року розпочались навчання з протиповітряної оборони та протигазової оборони для населення. Так, 13–15 лютого 1939 року львівський центр протиповітряної оборони пройшов підготовку та розпочав одночасний запуск цілої мережі спостереження на території регіону. Точні результати навчання невідомі. Але відомо зі звітів, що частина мешканців Львова не виконувала розпорядження керівництва і неохоче прийняла покладені на них функції.
Вже 20 травня 1939 року почалися навчання на промислових об’єктах міста, та від 26 червня розпочалося навчання цивільних груп. У Львові було створено цивільний центр ППО, його робота
очолювалася радою, яка повністю координувала свою діяльність з військовими властями. В майбутньому хотіли створити і військовий центр, який мав перебрати на себе основні функції, а цивільний залишитись при ньому допоміжним.
Між тим, 1 травня 1939 року військове міністерство викреслило з мобілізаційних списків усі добровільні організації Польського Червоного Хреста, передавши їх командуванню протиповітряної оборони. Зокрема, усі 20 рятувальних і санітарних відділів Польського Червоного Хреста були підпорядковані військовим, що збільшило можливості надання допомоги жертвам потенційних бомбових або газових атак.
Останніми охоронними заходами у Львові та його околицях у рамках протиповітряної та протигазової оборони було оголошення 31 серпня 1939 року вказівок щодо організації та проведення розвідувально-аналітичних дій у повітряному просторі. 31 серпня 1939 року також пробували перевіряти роботу сирени протиповітряної оборони, що зобов’язувало всіх працівників установ та водіїв автотранспортних засобів утриматися від використання звукових сигналів. Крім того, міська влада були зобов’язані погасити неонове освітлення вулиць, а мешканці мали завішувати вікна, тобто вживати заходів затемнення. Крім того, опробувались заходи з мобілізації населення до потреб протиповітряної оборони.
Під час період загострення напруги військовою владою було накопичено резерви палива для автомобілів. Наприклад, 1 січня 1939 року за наказом Лангнера, продаж паливних матеріалів за військовими цінами було призупинено по Львову та округу для офіцерів, які мають приватні автомобілі. Крім того, вимагалося щоквартально забезпечувати потребу на два місяці вперед
на пально-мастильні матеріали, зокрема і для забезпечення роботи заводу «Польмін» у Дрогобичі. Жодної потреби у серйозній економії палива не було б, якби не враховувати термінову потребу для військових дій в разі вйни.
Окремо йшла підготовка пришвидшеного випуску з навчальних закладів. В лютому 1939 було прийнято заходи для пришвидшення випуску студентів 1918 року народження та прискорення підготовки студентів 1919–1921 років народження. Наказано було, наприклад, щоб учні раніше склали іспити та отримали атестати зрілості у львівських середніх школах. Сертифікати
мали бути видані до 31 травня 1939 року (це також стосувалося до Кадетського корпусу № 1 у Львові). Не всюди це було виконано, але в Кадетському корпусі 15–25 травня були проведені випускні іспити, після яких відбулась видача атестатів 26 та 27 травня, за якою слідував початок призову.
Військове командування також отримало дозвіл на використання шкільних будівель по всьому району, хоча, як зазначалося, в суспільних і державних інтересах така діяльність могла бути здійснена лише за крайньої необхідності. Цим намагались не користуватись, але все ж війна згодом внесла свої корективи і деякі львівські школи таки виступили згодом як мобілізаційні пункти.
Також було проведено перевірку представників німецької меншини яких відфільтрували по національності. Особливо активні етнічні німці були піддіані перевірці листування. Це, звичайно, призвело до знайомства з настроєм цієї національної меншини. Наприклад, відомо, що в листах до родин, які проживають у Німеччині, ці громадяни розмістили інформацію про настрої, що склалися у Львові та регіоні, вказуючи на ворожість деяких українців до поляків.
Ще один елемент заходів, які мали б підготувати мешканців Львова до війни був пов’язаний з радіозв’язком. За результатами координації військових та цивільної влади з керівництвом львівського радіомовлення Польського радіо, починаючи з 17 серпня 1939 року, щопонеділка та щочетверга транслювалися 10- хвилинні вечірні програми про принципи ППО.
Іншим прикладом спільних дій армії та цивільної влади у підготовці Львова до наслідків війни є план організації спільно з мерією Львова евакуації мешканців міста у разі прямої загрози місту.
З цією метою було створено Громадський комітет добровільного переселення населення міста Львова, робота якого велася в будинку, що належав ЦКЗ на вул. Валовій, 16. До вищезазначених робіт долучилося Товариство польотів повітів і гмін Львівського воєводства – «Бєщади», яка запропонувало проживання для евакуйованих.
До 30 червня 1939 був підготовлений попередній план дій, який передбачав розподіл мешканців міста по районах Львів, Бобрка, Ґрудок Ягеллонський та Жолків. Також враховано маршрути залізничного та автомобільного сполучення з умовою, що держава має забезпечити вільний проїзд автобусів громадського транспорту. Крім того, було розпоряджено, що територія, на яку буде проводитися евакуація населення, буде розташована в радіусі 10-25 км від центру Львова, тоді як ці регіони повинні одночасно мати не далі 5-8 км залізничні та автомобільні дороги.
В результаті зустрічі полковника Дембського з депутатами перелічених повітівстало відомо що Бобрка та Ґрудок Ягеллонський вже зарезервовано для працівників цивільної адміністрації з західних територій Польщі. У випадку з іншими районами заперечень не було, отже, план був скоригований з урахуванням лише Львова та Жолківа.
Робота, пов’язана з підготовкою населення і території до наслідків війни безперервно тривала до кінця серпня 1939 року. Це підтверджується спогадами генерала Лангнера і його заступника генерала Максиміліан Мілан–Камського. В останні дні перед початком війни всі види організацій, урядів та окремих громадян виявили готовність допомогти у підготовці до оборони.
Магазини у Львові безкоштовно надавали спорядження для оборони, а урядовці разом з мешканцями і солдатами копали рови для укриття на випадок протиповітряної оборони. Загалом ставлення населення у більшості випадків було дуже добре. Організовані маніфести, подібні до тих, що відбулися на початку вересня і жовтня 1938 року засвідчили солідарність суспільства навколо армії та віри в перемогу. Очевидно, цьому також сприяла певна мілітаризація суспільства та численні військово-спортивні добровольчі організації.
Таким чином, можна сказати що вояки Війська Польського виконали свій обов’язок перед громадським суспільсьтвом. Хоча, звісно, реальність бойових дій вересня 1939 стала причиною того що багато концепцій так і залишилися на папері (наприклад, евакуація мешканців Львова), передвоєнна підготовка дозволила громадськості підготуватися для майбутньої війни. І це не було чимось дивним в той час – наприклад, в Одесі відбувались схожі процеси.
Не забудьте підписатися на Мій Львів в Телеграм 
, щоб не пропустити нові пости!
