Трохи більше двох років тому всі ми прокинулись в зовсім іншій країні. У різних куточках України пролунали численні вибухи, а російські броньовані орди рушили через наш кордон з різних напрямків. Перша доба, була, мабуть, найскладнішою для всіх українців. А як цей день провели мешканці Львова?
В самому місті Лева в той день обійшлось без “прильотів” та вибухів. Лише в період спрацювання звуку повітряної тривоги деякі містяни напружено вглядались в небо, але марно – там нічого не було. Росіяни вирішили в цей день не наносити ударів по об’єктах в нашому місті, навіть суто військових – наприклад, таких як Академія Сухопутних військ.
Тому не зважаючи на перший страх, місто швидко зажило своїм майже звичним життям. В центрі можна було навіть побачити трохи туристів. Хоча більшість кав’ярень цього дня були закриті, в храмах теж було не багатолюдно. Люди якщо і заходили, то ненадовго – справ в цей день у всіх вистачало.
Цього ж дня голова Львівської військової адміністрації Максим Козицький звернувся до мешканців міста з закликом завжди мати при собі документи, що посвідчують особу. Він також закликав негайно повідомляти правоохоронців про будь-яких підозрілих осіб.
На в’їздах до Львова з’явилися блокпости. Небайдужі громадяни гуртувалися, щоб допомогти облаштувати їх: звозили шини, мішки з піском, встановлювали протитанкові їжаки. У місті розгорнув роботу спеціальний координаційний центр, який координував питання розселення людей та надання гуманітарної допомоги. Львів’яни не стояли осторонь: вони готували коктейлі “Молотова” для захисту міста. Школярів перевели на дистанційну форму навчання, щоб мінімізувати ризики. Деякі почали організовуватись для допомоги прибулим евакуаційними потягами людям з інших областей.
Того дня на Львівщині росіяни атакували три військові частини. Дві з них розташовувались у Бродах та Калинові, це частини армійської авіації. У Броди прилетіло 3 “Калібри”, у Калинів – п’ять таких же самих ракети. Зенітникам у Кам’янці-Бузькій загрожувало дві ракети “Калібр”. На щастя, завдати суттєвої шкоди ворог не зміг.
Дуже скоро, попри ураження деякої інфраструктури, вертолітники почали виконувати бойові завдання по знищенню російських агресорів. Вивести з гри одним ударом українську армійську авіацію ворог так і не спромігся. Дуже скоро росіяни відчули на собі майстерність авіаторів з нашої області, що завдавали їм суттєвих втрат навіть на тій застарілій техніці, яку мали. Вони воювали, зокрема, і у битві за Київ.
24 лютого 2022 року перетворив Львів на бурхливий вир транспорту. З одного боку, місто задихнулося від автомобільних заторів. Дехто відчайдушно намагався виїхати зі Львова, прямуючи до кордону з Польщею, де утворилися кілометрові черги. З іншого боку, до міста стікалися потоки вимушених переселенців, шукаючи притулку від жахіть війни.
Від початку вторгнення значна частина маршрутів громадського транспорту Львова застигла. Закриття повітряного простору України позбавило місто пасажирських рейсів, а аеропорт імені Данила Галицького перетворився на порожню оболонку.
Вже з 25 лютого над містом та областю нависла тінь комендантської години. З 22:00 до 06:00 пересування було обмежено, а для нічних подорожей запровадили спеціальні перепустки. Львів, колись жвавий та гамірний, опинився в лещатах транспортного хаосу, де відчай евакуації переплітався з тривогою очікування.
На заправках Львівщини ввели обмеження: максимум 20 літрів пального на одну машину. Деякі АЗС обслуговували лише екстрені служби, адже з ранку спостерігались значні черги, а ці автівки треба було обов’язково заправляти.
Ранок у продуктових магазинах розпочався з довгих черг. Люди скуповували все: від гречки, води та м’яса до кави та “тривожних валіз”. Воду купити було особливо проблемно, також великим попитом користувалась і кава. Тим, хто прийшов трохи запізно, вдавалося придбати лише каву, та й то з залишків. Простояти годину в черзі тоді було цілком нормальним явищем. Продавці зазначали, що спочатку люди “хапали” воду 5-літровими пляшками, залишились лише 1.5-літрові. Активно купували також алкоголь та сигарети. Весь хліб розкупили за дві години, і його невдовзі неможливо було знайти в жодному магазині.
Також у Львові спостерігалися черги біля магазинів зброї та банків. Місто майже порожнє. Були великі проблем з онлайн-банкінгом та обслуговуванням карток, тому люди і побігли знімати готівкові кошти. Свідомі громадяни вишукувались в черги біля територіальних центрів комплектування, а також біля місць, де можна було здати кров.
В цілому можна сказати, що місто тоді почало гуртуватись і продемонструвало високий рівень свідомості. Одразу почали готуватись приймати великі контингенти біженців з небезпечних регіонів, їх годували, розміщували, надавали психологічну допомогу. Волонтери постійно чергували на вокзалі, що зустріти людей, які часом їхали, маючи лише документи. Були, звісно і ті, хто наживався на чужій біді, піднімаючи у кілька разів ціни на оренду квартир, але про таких “громадян” навіть шкода згадувати і витрачати літери.
Не забудьте підписатися на Мій Львів в Телеграм 
, щоб не пропустити нові пости!
