Наразі ми маємо змогу повертати з небуття твори українських митців, які ми втратили через вплив Москви та її посіпак. Одним з таких, насправді всесвітньо відомих музикантів був Василь Барвінський, що несправедливо відбув багато років у далекому засланні тільки через власний талант та «невдале» рідство.
Василь Олександрович Барвінський народився 20 лютого 1888 року у Тернополі. Батько композитора Олександр Барвінський був відомим політиком. Вся його діяльність базувалася на засадах християнської соціальної доктрини. Тривалий час був депутатом, або, як тоді казали, послом у Віденському парламенті, був особисто знайомий із австрійським цісарем Францом-Йосифом, найвищими урядовими колами Відня. Якось він присягнув своєму товаришеві Івану Пулюю , що «нічого і нікому не змінить і все життя працюватиме для свого народу».
Неоціненними є його наукові досягнення. Саме Олександр Барвінський написав перший науковий статут Товариства імені Шевченка. Склав кілька підручників, відстоював фонетичний правопис, домігся виділення Товариству «Просвіта» урядових дотацій, сприяв Українському Педагогічному Товариству. Особлива його заслуга була у відкритті українських гімназій та вчительських семінарій у Галичині. Недарма у першому уряді Західно-Української Народної Республіки він очолював саме міністерство освіти.
Василь Барвінський розпочав музичні заняття зі своєю матір’ю Євгенією Любович , ученицею Кароля Микулі, директора Львівської консерваторії, потім навчався у Лембергській консерваторії під керівництвом Кароля Мікулі та Вілема Курця, а з 1908 по 1914 рік був учнем Вітеслава Новака.
У Празі Барвінський став студентом філософського факультету Карлового університету, брав уроки відомих музикантів — у Вітезслава Новака вивчав композицію, а у Леопольда Готфельда брав уроки гри на фортепіано. Відвідував лекції відомих музикантів Отакара Гостинського та Зденека Неїдлого.
Перебуваючи у Празі, Барвінський почав писати інструментальні твори. У 1908 році творчість композитора була відзначена срібною лірою. Світову славу приносять музикантові великі фортепіанні цикли Любов та Сюїта на українські народні теми . Композитор написав багато творів у жанрі камерної музики. Серед них «Тріо для фортепіано, скрипки та віолончелі а-moll» (1910), «Українська рапсодія» (1911), «5 прелюдій» (1908) та інші.
На відміну з інших музикантів не складав музику у різних жанрах, а завжди удосконалювався в інструментальному. Барвінський мав нагоду брати уроки в унікального композитора Жака Далькроза, писав твори для віолончелі. На основі далькрозистських методів Барвінський написав свої п’єси до українських народних танців Кошик, Киваний, Метелик.
У Празі молодий композитор зустрічався з дочкою відомого фізика Івана Пулюя – Наталією, яка згодом стала його дружиною. Барвінський виступав критиком – писав рецензії на відомих музикантів та їх твори.
Він був автором першого в українській музиці циклу фортепіанних «Прелюдій» (1908) та першого в історії української музики «Секстету». (1915), Перші романси Барвінського, написані в Празі на слова Богдана Лепкого – знамениті «Тоска» ( Ввечері в будинку ) та «У лісі», знаменують очевидний симбіоз експресіоністіськихе елементів з символізмом.
1915 року після призову Станіслава Людкевича до австрійської армії Барвінський став директором Інституту Лисенка у Львові. У 1917 році він створив Урочисту кантату та кантату Заповіт (Заповіт) на слова Т. Г. Шевченка. Барвінський не припиняв своєї діяльності, незважаючи на Першу світову війну, українсько-польське протистояння та інші перипетії. У 1918 році Василь Барвінський давав концерти у Києві та інших містах УНР.
Як піаніст, Барвінський гастролював Радянською Україною 1928 року з віолончелістом Богданом Бережницьким. У 1934 році Барвінський очолив Спілку українських професійних музикантів, до якої входили Станіслав Людкевич, Микола Колесса та багато інших творчих особистостей.
Загалом же, у 1930-ті роки композитор склав збірку з 38 українських пісень для фортепіано, створив фортепіанну збірку колядок та щедрівок, збірку 20 дитячих п’єс. Він створив кантату «Наша пісня, наша туга» (слова С. Черкасенка), оркестрував кантату М. В. Лисенка «Б’ють пороги», а також романс «Не забудь юних днів». Доречі, про те де і як працював сам Михайло Лисенко, можна почитати тут.
Світове визнання Барвінському принесла «Колискова» у обробці Олександра Кошиця у виконанні Української Республіканської капели. У 1937 році Барвінський закінчив роботу над «Фортепіанним концертом», який почав ще 1917 року. Твір виконував Роман Савицький. Колядка «Небо та земля» в обробці Василя Барвінського посіла перше місце в Європі на міжнародному конкурсі колядок для хорів. Німецький органіст Міхаель Гріль переклав твори Барвінського для органу та з успіхом виконував їх на концертах у світових гастрольних турах.
1939 року, коли Галичину було приєднано до УРСР, Барвінського було обрано депутатом Народних Зборів Західної України. Коли поради об’єднали консерваторію з інститутом Лисенка, саме Барвінського було призначено директором нової Львівської державної консерваторії. Він також очолив львівську філію Спілки композиторів.
Коли Львів опинився у владі нацистів, Барвінський, перебуваючи в окупації, уникнув репресій і зміг уціліти у жахливому пеклі. Василя Барвінського нацисти заарештували 1941 року. Невідомо як би склалася його подальша доля, якби не втручання двоюрідного брата дружини Олександра Пулюя, який служив у Вермахті. Василя звільнили і він продовжив працювати у консерваторії. Після того, як у 1944 році у Галичині вдруге утвердилася радянська влада, Барвінський продовжив працювати директором консерваторії.
Василь Барвінський був організатором музичного життя Львова, членом редколегії журналу «Українська музика», президентом Спілки професійних музикантів України (СУПРОМ). Барвінський виховав багатьох піаністів та композиторів.
Все змінилося 1948 року. Відомого композитора викликали до Києва, де його і заарештували працівники НКВС. Під тиском спецслужб Барвінський змушений був дати письмовий дозвіл на ліквідацію своїх творів, які просто спалили.
Барвінського звинувачували у співпраці з німцями, з націоналістами, у зберіганні забороненої літератури. Було відомо, що двоюрідний брат дружини композитора служив у Вермахті (мати Наталії була німкенею), родина Барвінських була споріднена з Шухевичами, тісно пов’язана з митрополитом Шептицьким.
Над композитором влаштували публічне судилище, де багато знайомих Василя виступили проти нього. Барвінського підтримали лише Іларіон Гриневецький та Станіслав Людкевич. Василя присудили до 10 років мордівських таборів. У Мордовії Василь перебував із дружиною, проте подружжя не бачило одне одного.
Відомий музикант повернувся із заслання лише у 1958 році. Відразу після звільнення Барвінський зайнявся відтворенням з пам’яті великої кількості знищеного матеріалу. Барвінський став “композитором без нот”. Його здоров’я було сильно підірвано. Наталія Барвінська пережила інсульт, її розбив параліч. 1963 року помер і Василь Барвінський. Видатного композитора поховали на Личаківському цвинтарі.
Барвінський був композитором-неоромантиком, що схилявся до імпресіонізму, і його творчість завжди відрізнялася м’яким ліризмом. Він культивував переважно інструментальні форми. Після смерті Барвінського знайшлися рукописи композитора, зокрема його фортепіанна соната 1910 року і фортепіанний концерт. Про знахідку останнього стало відомо 9 червня 1993 – в день 30-річчя від дня смерті Барвінського: в далекій Аргентині знайшовся клавір концерту.
Зібрання творів Барвінського для фортепіано з’явилося в пресі в Києві в 1988 році, а потім у 1993 році було опубліковано його повне зібрання творів для голосу. Значна кількість його творів, які колись вважалися загубленими, було виявлено на Заході з 1970-х років. Його «Соната для фортепіано», яка ніколи публічно не виконувалася, була вперше виконана М. Грилем (Нью-Йорк, 1988), який також першим записав цей твір, а також «Українську сюїту для фортепіано Барвінського» (1988). Більш того, у Білому домі свого часу виконували музику, яку він написав ще будучи в Мордовських таборах. Це сталось у 1970 році, і був це концерт для віолончелі.
А вже 2004 року в Дрогобичі вийшло тритомне видання його теоретичних творів та статей. 2016 року в Канаді проект «Українська пісня про мистецтво» видав повні збори авторських пісень.
Не забудьте підписатися на Мій Львів в Телеграм 
, щоб не пропустити нові пости!
