Площа Ринок: невідомі історії головної площі міста

3:11 pm  |  06.05.2021
площа львів

Площа Ринок вражає своєю самобутністю, витонченістю і розкішшю. Старовинна бруківка, архітектурна мозаїка кам’яниць і велич міської ратуші створюють чарівну атмосферу середньовіччя. У статті зібрані найцікавіші історії і факти про головну площу Львова.

Як з’явилася площа

гравюра Львів

Князь Данило Галицький заснував Львів у XIII столітті, а 1349 року місто було завойоване Королівством Польським. Згідно з указом короля німецькі колоністи почали будувати головну площу за прикладом середньовічних європейських міст з ринковою площею в центрі. Пізніше австрійські та італійські архітектори додали витонченість бароко і елегантність ренесансу в загальний вигляд центральної площі Львова.

Її оригінальна назва der Ring походить від принципу побудови площі. Німецьке слово означає «кільце, замкнутий простір». Крізь століття воно змінювалося і згодом трансформувалося в «Ринок».

Від центральної площі відходить 8 вулиць. Це унікальне явище серед європейських площ. Зазвичай вулиць всього 2 чи 3. Інша особливість – на площі були свої вулиці. З північного та східного боків ратуші стояло 11 будинків, так званих «середринкових», які утворювали три вулиці. Зараз на їх місці газони.

Ще одна унікальна риса площі – це трамвайна лінія. Все це робить площу Ринок єдиною і неповторною у всій Європі.

Зміни на площі

картина львів

На такій невеликій площі розміром 142 на 129 метри розмістилося більше півсотні архітектурних шедеврів середньовіччя і Відродження. Незважаючи на численні зміни, вона зберегла шарм старого європейського міста. Щоб повністю ознайомитися з культурним багатством площі Ринок знадобиться не один день.

За всю свою багатовікову історію львівська площа не раз змінювалася. Середньовічна забудова в готичному стилі з дерев’яними будинками проіснувала до 1527 року, коли сталася найбільша за всю історію Львова пожежа. Вона повністю знищіла майже всі будівлі міста. Навіть кам’яні укріплення не встояли перед палаючої стіною пожежі. На храмах розплавилися дзвони. Палаючі головешки долітали навіть до Високого Замку. Так згоріла одна з його веж. Звідси полум’я перекинулося на Знесення: воно згоріло дотла.

Читайте також: Тут співала Крушельницька: історія Львівського оперного театру

Львівські кам’яниці

площа ринок

Після такої катастрофи міська рада заборонила будівництво дерев’яних будинків в центрі міста. Поступово місто почало відновлюватися, повністю змінюючи свій стиль. Відбувся швидкий перехід від готики до Відродження. В цей час з’явилися відомі львівські кам’яниці, які заповнили площу Ринок. Будинки замовляли здебільшого у іменитих італійських майстрів.

Архітектори намагалися виділити свій будинок, зробити кращу рекламу власних послуг і таланту. Використовувалися найсучасніші технології, приділялося багато часу для підбору прикрас для фасаду та інтер’єру. Кожна кам’яниця мала власний колір, внаслідок чого виникла львівська поліхромія.

Але для будинків на площі діяло жорстке обмеження – не більше 3 вікон і 3 поверхів. Чому? Вся справа в «англійському податку» магдебурзького права. На першому поверсі будинку завжди розташовувалася лавка або майстерня. Щоб зрівняти можливості конкурентів, кількість «вікон для продажу» обмежили трьома.

Будувати великі будинки мали можливість тільки духовенство та дворяни, тому що не були пов’язані з торгівлею. Яскравим прикладом служить палац Корнякта або палац Бандінеллі. У XVIII столітті старе правило втратило первинне значення і мало-помалу зникло. Тому власники багатьох будинків пізніше стали пристроювати поверхи або розширювати фасади.

Кілька століть тому не було прийнято нумерувати будинки. Їх розрізняли за назвами, які походили від прізвищ власників або характерних елементів декору. Наприклад, Кам’яниця Убальдіні, палац Любомирських, Чорна кам’яниця і т.д.

Страта в центрі міста

стовп кари

Площа Ринок колись була місцем виконання судових вироків. На західній стороні ринку, де зараз квітник, стояв стовп Кари, а пізніше був зведений «пранґер» – кам’яний символ Правосуддя. У нього було 4 грані і зверху скульптури ката і богині правосуддя Феміди.

Внизу біля стовпа були залізні кільця. Таким чином до стовпа ганьби на кілька днів приковували дрібних злодіїв, п’яниць, хуліганів, щоб «виставити на ганьбу» перед усім містом. Тут же виконувалися смертні вироки.

1594 року біля стіни однієї з кам’яниць з’явився довий ланцюг з обручем. До нього, як розповідають, для покарання, приковували сварливих жінок.

Фонтани-колодязі

фонтан нептун

У XIX столітті на площі побудували чотири фонтани, симетрично розташованих навколо ратуші. Окрасою кожного з них служать статуї давньогрецьких богів – Нептуна, Діани, Амфітрита та Адоніса. Якщо розібратися, фонтани. насправді, не зовсім фонтани, а скоріше колодязі. З них вода не б’є, як зазвичай, а витікає двома струменями. Фонтани встановлені на різних рівнях. Раніше вони були з’єднані між собою, і вода з одного фонтана могла вільно перетікати в інший.


Спочатку воду з цих колодязів могли брати не всі, а лише багаті домовласники. Решта ж пили воду з колодязів, викопаних на території міста, а вона була непридатною для вживання. Але десятки років по тому в чашах фонтанів перекупки вже мили овочі і фрукти, відсвіжували зелень, а 1914 року козаки напували з чаш фонтанів коней.

Ще один цікавий факт про фонтан Нептуна. За часів радянської влади, скульптуру «запідозрили в буржуазному націоналізмі» і, тому, прибрали з тризуба середній зубець, щоб він менше нагадував український герб.

Корито і 1000 килимів

зал ради ратуша

Найбільш відома і помітна будівля на Площі – Львівська ратуша. Її вежа підіймається на висоту 65 метрів – вид зверху перехоплює подих.

У 19 столітті ратуша була популярним місцем у торговців і селян. З південного боку ратуші стояло велике кам’яне корито – мірка для зерна. Тоді єдиної системи мір не було, тому кожне місто мало власні одиниці міри довжини, обсягу і ваги. У Львові еталоном було те корито, встановлене на площі 1598 року.

Зал Ради був обставлений розкішно – портрети королів і полководців, а на підлозі скрізь дорогі килими. При тому було їх набагато більше ніж потрібно для приміщення. Пояснює все закон, який вимагав, щоб торгівля між іноземними купцями у Львові велася тільки через перекладача. За звичаєм, такі перекладачі повинні були щороку дарувати місту один або два килими. Згодом там зібралася так звана «львівська консулярна колекція килимів», що славилася на всю Європу. На жаль, до наших днів вона не зберіглася, її слід губиться ще в 1704 році.

Читайте також: Будинок вчених: шляхетське казино або резиденція кардинала Рішельє

Середньовічна Нова Пошта

бандінеллі

Італійський купець Роберто Бандінеллі отримав королівський привілей на відкриття пошти і заснував поштове відділення в своєму будинку. Тут надавали послуги кур’єрської доставки, що було новинкою в ті часи. Гербом будинку є два дельфіни. Вони – символи успіху в торговельній справі.

Перша в світі фотографія міста

старий Львів

Перше оптичне зображення Львова зробив 1839 року професор історії і фізики, доктор медицини Львівського університету Йоган Глойснер. Він використав технологію дагеротипії. Доктор самостійно виготовив фотокамеру і зробив декілька фото місцевих пейзажів.

Газети із захопленням описували “винахід” професора Глойснера, публікували фото. Оригінали автор розмістив у вітрині будинку Бандінеллі (на той час це вже був книжковий магазин К.Вільда).

Будинок-хамелеон

чорна кам'яниця

Головна особливість Чорної кам’яниці зрозуміла з назви. Чорний фасад різко виділяється на тлі пастельних сусідів. Він прикрашений «діамантовою рустовкою» (кожен камінь має «огранювання» під діамант).

Що найцікавіше, спочатку будинок був абсолютно білим. Але з часом почорнів. Століттями будинок опалювався дровами і вугіллям. М’який камінь зовнішнього оздоблення вбирав всю сажу і так став зовсім чорним. В 19 столітті за будинком закріпилася назва Чорна кам’яниця, яка існує до сьогодні.

На фасаді можна розгледіти загадкові літери: М.А. S.R.- M.D.- CL. Вони з’явилися завдяки доктору Мартіну Никанору Анчевському. Вони розшифровуються так: “Мартін Анчевській, секретар короля, доктор медицини, радник львівський”. Відразу ясно хто тут живе.

Перед входом стоїть примітна кам’яна лавка. Цікава вона тому, що дуже вузька, незручна. Навіщо таку ставити? Вона була для сторожа, щоб той мав змогу відпочити під час служби, але не засинав на посту.

Латина на фасаді

кам'яниця гепнеровська


Кам’яниця Гепнеровська зберегла свій вигляд з часів останньої реставрації 1610 року. Це одна з найкращих пам’яток львівської житлової архітектури епохи Ренесансу. Будівлю побудував львівський лікар Павло Домінік Гепнер. Знання латини він продемонстрував беспосередньо на стінах свого будинку.

Над вікнами зустрічаються такі латинські прислів’я:

«Deus meus et omnia» ( «Ти мій Бог і моє все» Гасло францисканців)

«Ubi uber ibi tuber» ( «Де багатство – там клопоти» Латинське прислів’я)

«Quis dives? Qui nil cupiat quis pauper? Avarus »(« Хто багач? У кого немає бажань. А хто бідний? Ненаситний»)

«Nunquam discrepat utile a decoro» ( «Ніколи корисне не розходиться з прекрасним»)

«Ubi charitas ibi Deus» ( «Де милосердя, там Бог». Перегукується з першим посланням Іоанна Богослова)

“Virtutis praemium honor”  («Нагорода за доброчесність – шана»)

… та інші вирази.

До речі, схожі прислів’я можна знайти на фасаді будинку № 23.

Італійська Санта-Барбара

убальдіні

Кам’яниця Убальдіні або Вільчик. З нею пов’язана палка історія кохання італійця та львівської пані. У цьому будинку в XVI столітті жила 18-річна красуня Анна Вільчковна. Дівчина була не тільки неймовірно красива, але і багата. Тому претендентів на її руку і серце була велика кількість. Особливо наполегливими виявилися флорентієць Урбан Убальдіні та поляк Павло Еленек.

Одного разу, на весіллі подруги, ці два кавалери одночасно вирішили запросити Анну на танець. Трохи подумавши, красуня прийняла запрошення італійця. Розгніваний поляк вдарив суперника. Убальдіні такого приниження терпіти не став і відповів дуже по-італійськи – ударом кинджала.

Убивцю відвезли на суд прямо з бальної зали, але незабаром відпустили. Все вирішили… дружини суддів. Вони не залишали своїх чоловіків в спокої ні на хвилину, навіть влаштували пікет під ратушею. «Така палка любов … така романтична історія» – повторювали жінки. Зрештою суд поступився. Урбан і Анна незабаром зіграли весілля, заснувавши ще один славний львівський рід.

Площа Ринок – унікальне в усіх відношеннях місце. Такої площі немає більш ніде в Європі. Старовинні будинки-кам’яниці зберігають свої дивовижні історії і завжди раді новим гостям. Всі ці історії – лиш мала частина того, що зберігає площа вже багато століть. Найкраще особисто познайомитися з ними під час прогулянки площею Ринок.

Поддубей Єлизавета

Если вы нашли опечатку на сайте, выделите ее и нажмите Ctrl+Enter

Метки:

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: