На початку XX століття Галичина, зокрема Львів, переживала стрімку індустріалізацію, і одним із ключових інженерів цього процесу став Габріель Сокольницький. Його ім’я тісно пов’язане з електрифікацією регіону та розвитком новітніх технологій, які змінили життя тисяч людей.
Габріель народився у сім’ї поміщика Зенона та Наталії, уродженої Степовської. Молодший брат Міхал, історик і дипломат, був серед інших у 1936–1945 роках був послом Другої Польської Республіки в Анкарі. Брат його прадіда, Міхал , був генералом армії Герцогства Варшавського.
Початкову освіту здобув удома, а 1888 року вступив до середньої школи, а точніше це була Вища школа ремесел у Лодзі, яка мала права реальної школи. Він закінчив у 1894 році, а наступного року вступив до Технічного університету Дармштадта в Гессені, щоб вивчати електротехніку. Був членом Національної ліги. Він закінчив Політехніку в 1900 році з хорошими успіхами, а після повернення до Польщі в 1901 році став асистентом кафедри загальної електротехніки Цісарсько-Королівської політехнічної школи у Львові під керівництвом професора Романа Дзеслевського.
Після дворічного періоду в якості асистента, у 1903 році разом з Казімєжем Вишневським він заснував електротехнічну компанію під назвою Sokolnicki & Wiśniewski – Biuro Elektrotechniczne (пізніше Електротехнічна фабрика та завод у Львові). Історія компанії «Сокольницький & Вішнєвський» частково збереглася завдяки унікальному фотоальбому 1913 року, в якому зображені працівники підприємства. Цей альбом став важливим історичним джерелом, що відображає атмосферу тогочасного Львова та діяльність інженерів, які працювали над електрифікацією міста.
Наприкінці XIX століття Львів, як і більшість міст того часу, освітлювався газовими ліхтарями, що було дорогим і неефективним методом. Все змінилося з підготовкою до Крайової виставки 1894 року, яка вимагала запровадження електричного освітлення та транспорту. Це стало ключовим моментом у розвитку електромережі міста та області.
Сокольницький активно долучився до цього процесу. Саме під його керівництвом розпочалася системна модернізація електромережі міста. У 1912 році Сокольницький розробив і запустив електромережі у Новому Сончі та Яслі, а згодом поширив свою діяльність на Кросно, Жешув і Закопане. Це були міста, які потребували нових енергетичних рішень для підтримки економічного зростання, і саме завдяки його інженерним напрацюванням там з’явилася сучасна на той час електромережа. В цьому плані Львівська історія схожа на запорізьку, де свого часу теж електрогенерацію та електромережу розвивали поодинокі ентузіасти.
Важливою віхою його діяльності стало проєктування та будівництво електростанції у Бориславі, яка стала ключовим енергетичним центром для всього нафтового регіону. Саме він запропонував план використання нової напруги в 35 кВ для ефективної передачі електроенергії між Дрогобичем і Бориславом, який вперше було представлено у 1917 році. Цей крок дозволяв значно покращити енергопостачання промислових об’єктів та житлових районів. Взагалі, у Львові завжди в різні часи вистачало винахідників, більше про них можете дізнатись тут.
Після Першої світової війни Габріель Сокольницький активно продовжив свою роботу, орієнтуючись на стратегічний розвиток електромереж. У 1925 році він розробив план електрифікації Дрогобича від Бориславської електростанції, що дало змогу покращити енергопостачання цього промислового центру.
Згодом, він керував масштабними проєктами електрифікації таких міст, як Самбір, Стрий і Трускавець. Ці міста отримали стабільне електропостачання, що позитивно вплинуло на розвиток промисловості, транспорту і комунального господарства.
У 1931 році Сокольницький створив стратегічний проєкт будівництва лінії електропередачі напругою 30 кВ від Львівської електростанції до Жовкви, Яворова, Пустомитів та інших міст області. Це була одна з перших масштабних електромереж у регіоні, яка дозволила значно покращити енергопостачання та підготувала інфраструктуру до подальшого зростання електроспоживання.
З 1921 року як доцент, а з 1925 року як професор викладав на електротехнічному відділенні механічного факультету Львівської політехніки дисципліни: електричне освітлення, розрахунок проводів і електричних приладів. До 1944 року, тобто в період, коли навчання та іспити проводилися за польськими нормами, серед її студентів Львівську політехніку закінчило 564 інженери-електрики.
Під час роботи у Львівській політехніці у 1928/1929 та 1940/1941 роках був деканом, а в 1931/1932 навчальному році – ректором Політехніки. У 1932 році він був призначений членом-кореспондентом, а в 1938 році — дійсним членом Академії технічних наук у Варшаві.
Окрім професійної діяльності, значущою була громадська діяльність професора. Він брав активну участь у науково-технічних товариствах. Спочатку він працював у секції електротехніки Польського політехнічного товариства у Львові, одним із засновників якого був у 1901 році, а потім брав участь у створенні Товариства польських електротехніків (SEP) у 1919 році. У SEP він працював у комісіях з регламенту та лексики.
З 1926 року він обіймав посаду голови Центральної комісії стандартизації електротехніки і працював на цій посаді понад десять років, кілька разів на місяць їздячи на засідання до Варшави. Він залишив цю посаду в 1937 році через прийняття расистських змін до статуту на 9-й Генеральній асамблеї у Варшаві. Також важливим досягненням була розробка та прийняття «Положення про будову та експлуатацію електрообладнання», яке діяло протягом ряду років як польський стандарт.
Після зайняття Львова радянськими військами він не став переїжджати до Польщі, як це зробили багато інших науковців польського походження. У 1945 році був радником Торгово-промислової палати у Львові.
Він залишився працювати на посаді професора кафедри електричних станцій, мереж і систем. У 1965 році вийшов на пенсію, але продовжував обіймати посаду як професор-консультант. Під його керівництвом у радянському Львівському політехнічному інституті навчалося 703 студенти, було виконано і захищено 6 дисертацій на здобуття звання кандидата технічних наук і одну на здобуття звання доктора. Помер Габріель Сокольницький у Львові 2 червня 1975 року, похований у Брюховичах.