Погулянка, Вулька, На байках: розповідь про маловідомі райони Львова (Частина 2)

Продовжуємо розповідь про маловідомі райони Львова. Офіційно Львів поділено на 6 районів. Але крім адміністративного поділу у місті є історичні райони та місцевості, які мають багато цікавих історій.

Клепарів

Клепарів один із найстаріших, якщо не сказати давніх, районів Львова. Життя тут кипіло ще за Данила Галицького в ХІІІ столітті. Він будував тут укріплення для захисту міста від нападів татар.

У XV столітті землі купує німецький міщанин Ганко Клепер, який володів пивоварнею у Краківському передмісті. У 1419 він будує тут маєток Клеппергоф. Пізніше ця назва трансформувалася у знайомий нам Клепарів.

Маєток Ганко Клепера швидко зростав і розвивався. Він вклав гроші, щоб розбити виноградник і робив висококласне вино. Також підприємець володів ставками, у яких відбілювали полотно. Так маєток став одним із найприбутковіших свого часу.

Дивлячись на землеробські успіхи Клепера, місто вирішило не втрачати такі родючі землі і в 1535-1560-х роках викупило німецький маєток. Садівництво продовжувало розвиватися і в середні віки тут вивели особливий вид черешні – клепарівські черехи. Сорт вважали особливо цінним, тому дерева утримували під міською охороною.

З середини 19 століття у Клепарові переїжджає багато євреїв. А у 1941-1943 роках нацисти обирають цей район та Замарстинів місцем єврейського гетто і відправляють туди євреїв з усього міста та околиць.

Також на цій території знаходився Янівський концтабір, обмежений з півдня залізничним насипом, зі сходу – вулицею Замарстинівською, із заходу – вулицею Варшавською, а з півночі – берегом річки Полтва.

У Клепарові знаходиться колишня  лікарня єврейської громади «Бет Хулім». У радянські часи тут розташовувалося родове відділення 3-ї міської клінічної лікарні. Єврейську лікарню збудував наприкінці 19 століття Іван Левінський за проектом Казимира Мокловського.

Будівля спроектована у мавританському стилі, декорована східними та єврейськими символами, дуже нагадує найбільшу у Східній Європі синагогу у Будапешті.

Клепаров був приєднаний до міста у 1930 році та входить до складу Шевченківського району.

Читайте також: Славилися на весь світ: гастрономічний бренд Львова – клепарівські черехи

Снопків

Найстаріша споруда Снопкова існує з часів Австро-Угорської імперії. Район здавна славиться великою кількістю зелених зон та близьким розташуванням до центру, що робить його одним із найдорожчих та найзручніших районів для життя у Львові.

Назва місцевості походить від назви фільварку «Снопків», що знаходився неподалік сучасного стадіону «Україна». Його відкрив на початку 19 століття львівський архітектор французького походження П’єр Дені Ґібо, тож раніше місцевість називали «Ґібувка».

У Снопкові одного разу зробили цікаве відкриття. У 1913 році в маєтку Леваковських проводили земляні роботи і натрапили на незвичайний скарб: кілька центнерів старих олов’яних куль. Так вийшла назовні таємниця Владислава Леваковського про те, куди ділись «артилерійські запаси» з маєтку. Виявилося, що наприкінці повстання 1863 року він закопав у маєтку 40 тис. куль, а поблизу липової алеї сховав велику кількість бельгійських карабінів.

Липова алея теж має свою історію. Її посадили не просто заради озеленення та прикраси місцевості. Виявляється, власник Снопківа 1912 року посадив ці дерева на честь Наполеона і його походу на Москву.

По вулиці Снопківській ще в середині XX століття протікала Полтва, яка утворювала на нинішній вул. Стуса великий ставок завдовжки близько ста метрів і завширшки близько 20.

Вулиця Людкевича недарма носить ім’я великого композитора. У будинку під номером 7 у 1961-1979 роках жив перший професійний український композитор Станіслав Людкевич.

Читайте також: Перший професійний композитор Західної України: Станіслав Людкевич 

Вулька

Поселення у цих місцях було засноване у XVII столітті. Колись Вулька була окремим вільним підміським поселенням над потоком Сорока (Вулецький потік). Цей потік збирав води навколишніх потічків та джерел і утворював ставки. До сьогодні зберігся «Медик» — колишній Вулецький став (інші назви — Світязь, став Левицьких, став Маріонової).

Назва місцевості походить від зменшувального польського «воля» (пол. wola) — Вулька (пол. Wólka).

У XVI–XVII століттях ця територія належала до Микульчинських та Пелчинських ланів Галицького передмістя. У верхів’ях Сороки (Вулецького потоку) збереглася садибна забудова та планування XIX — першої половини XX ст., а на довколишніх горбах — гаї горіхових дерев.

У 1894 році віденська фірма «Сіменс&Гальське» збудувала на Вульці першу у Львові електростанцію та трамвайне депо.

На байках

Байки, або На Байках, або Новий Світ — місцевість Франківського району Львова. З XVI століття місцевість згадується як передмістя Львова, а не як окреме село.

У 1860-х роках місце було вже міською дільницею «Новий Світ», але все ще зберігало вигляд сільської місцевості. У 1890-х дільниця привернула увагу іменитих львівських архітекторів.

Зразу її почали освоювати архітектори професор Юліан Захаревич та професор Іван Левинський, які створили тут один із найгарніших куточків Львова. Наприкінці ХІХ століття тут була найдорожча нерухомість.

Із заходу Байки почав забудовувати і розвивати підприємець Антоні Франц, коштами якого було прокладено нинішню вул. Коновальця. Родині Франців належали гіпсові кар’єри та фабрика наприкінці нинішньої вулиці Коновальця. А вся околиця довго ще називалася Францівкою.

У 1920-1930-х роках просувалася ідея міста-саду, тому район став особливо популярним. У ньому стали одну за одною зводити вілли у стилі функціоналізму серед зелених насаджень. Зокрема, свій маєток тут збудував художник Іван Труш.

Читайте також: Іван Труш – львівський живописець: дорога до визнання

Погулянка

Просторий район з переважно невисокими забудовами виходить у лісопарк «Погулянка». Історія назви району та парку дуже проста – там завжди була мальовнича природа та львів’яни часто любили там гуляти. Звідси і назва — Погулянка.

Родина Деймів першими збудувала тут свій маєток. 1810 року частину ланів придбав відомий львівський адвокат Францішек Венґлінський. Саме завдяки Венґлінському місцевість стає прогулянковим парком, а прилеглу до маєтку територію було названо на його честь — «Лісок Венґлінського».

200 років тому, 1821 року Погулянку придбав ресторатор Йоган Дістль і висадив парк. А в XIX столітті Ян Кляйн заснував тут броварню, пиво якої довго вважалося найкращим у Львові.

Ресторан на Погулянці славився смаженими курчатами та варениками зі сметаною, а в літньому павільйоні цукерні Майсона можна було поласувати вишуканим морозивом.

Сучасна Погулянка – це престижний район малоповерхової забудови з великим парком, де й досі люблять погуляти львів’яни.

Єлизавета Поддубей