Мало хто взагалі знає, що свого часу на західній Україні вистачало не тільки прихильників незалежності та соборності України, а і політиків лівого толку, як і відвертих комуністів. Адже лозунги, які розповсюджували з Москви, були відносно привабливими, особливо для малозабезпечених верств населення.
Після початку збройного протистояння між прибічниками республіками та франкістами перших відкрито почав підтримувати Радянський союз. Однією з форм підтримки, окрім відправлення танків, літаків та іншого озброєння, була відправка добровольців у складі так званих інтернаціональних бригад.
Паралельно з пошуком добровольців та відправкою кадрових військових, комуністи шукали бажаючих і за кордонами Радянського Союзу. Звісно, що тодішня Польща теж не залишилась поза увагою радянських вербувальників. Вже у грудні 1936 року польська поліція починає доповідати про вербування українців (комуністів, які виконують другорядні завдання, та симпатизуючих селян) на території Західної України на війну в Іспанії. У січні 1937 року робота з вербування добровольців набула більшого розмаху.
Польська поліція наголошувала, що вербувальна кампанія йшла в умовах суворої конспірації по всій території Польщі, а вербувальники вели її в основному серед безробітних, яким вони обіцяли плату по 5 доларів на день, а після перемоги республіканців забезпечення роботою на все життя. Крім того, слід зазначити, що українські добровольці вирушали до Іспанії не лише з території Західної України, але також із Аргентини, Канади та Франції, де на той час знаходила велику кількість українських емігрантів.
Якщо перші українці, які прибули до Іспанії до жовтня 1936 року, часто самі шукали собі міліцію, в яку вони хотіли вступити, то після формування інтербригад цей процес спростився. Після приїзду до Іспанії та проходження перших фільтраційних та підготовчих етапів (у таборах для підготовки іноземних добровольців у Фігерас чи базі іноземних бригад в Альбасеті) українці прямували до міжнародних бригад. Почався повноцінний облік добровольців, їм почали видавати військові квитки (Carnet militar), нараховувати платню, і вони вже вважалися частиною Народної армії Іспанії.
1937 року в Іспанії знаходилося близько тисячі добровольців із Західної України. 8 липня з них була сформована спеціальна «компанія» (рота) імені Тараса Шевченка, яка воювала у складі 13-ї польської міжнародної бригади, яка мала ім’я Ярослава Домбровського — генерала Паризької Комуни, який доречі народився у Житомирі.
При цьому першим командиром української роти став білорус Станіслав Томашевич (псевдонім одного з лідерів Комуністичної партії Західної Білорусії Миколи Дворнікова). Він був організатором антипольського селянського повстання у Кобринському повіті і встиг отримати бойовий досвід у перших битвах проти франкістів.
Наголошений інтернаціоналізм був характерною рисою іспанських Інтербригад, де воювали люди з різних країн. Досить сказати, що до складу тієї ж польської інтербригади входила єврейська рота, яка мала ім’я львівського робітника Нафталі Ботвіна — члена КПЗУ, розстріляного поляками за замах на агента політичної поліції. І у її складі воювали двоє палестинських арабів.
Бойові якості роти імені Шевченка оцінювалися сучасниками винятково високо. «Шевченківці» одразу ж показали себе у битві при Брунеті під час важких боїв при обороні Мадрида. Відбивши атаки марокканської кінноти, вони зайняли ворожі позиції під Романільосом та Вілья-Франко-дель-Кастіль.
А 25 серпня 1937 року українці відзначилися на Арагонському фронті, прорвавши оборону італійського корпусу на глибину в десять кілометрів і кинувши противника у втечу — що було зазначено у наказі Генерального комісаріату інтербригад. Однак ці перемоги далися за дорогу ціну — вже в перших боях рота втратила пораненими та вбитими майже половину своїх бійців.
Гаслом підрозділу стали рядки із «Заповіту»: «Поховайте та вставайте, кайдани порвіте і вражою злою кров’ю волю окропіте!». «Шевченківці» проводили активну політичну роботу, видаючи українською мовою газети «Боротьба» та «Вісті із Західної України».
У цих фронтових аркушах друкувалися уривки з творів Тараса Шевченка, Лесі Українки, Івана Франка, українських письменників та поетів з УРСР та Галичини, а також оглядові статті щодо політичної ситуації в Іспанії та в Європі. Крім того, рота стала відома в Іспанії виконанням народних та революційних пісень, що стали для неї чимось на кшталт візитної картки.
Одним із редакторів «Боротьби» був молодий поет Юрій Великанович, син учителів із карпатського села, студент філологічного факультету львівського університету. Він воював на передовій кулеметником, повернувся до ладу після важкого поранення, і складав між боями свої власні вірші.
Після поповнення рота імені Шевченка брала участь у боях на гряді Сьєрра-Кемада та в запеклій битві за Теруель, де загинули її командир Томашевич та політрук Дем’янчук. В останніх боях «шевченківців» було вбито десятки бійців, включаючи комісара Симона Краєвського, а 4 вересня 1938 року, під час знаменитої битви на річці Ебро, загинув і сам Юрій Великанович. Наступного місяця знекровлені добровольці з міжнародних бригад залишили Іспанію, пройшовши прощальним маршем вулицями Барселони.
Становище українців у роті ім. Шевченка погіршувалося тим, що багато хто з них був польськими громадянами. Польща ще з початку Громадянської війни в Іспанії актуалізувала свій закон 1920, який забороняв під загрозою втрати громадянства польським громадянам брати участь в іноземних військових організаціях без санкції уряду. У 1938 року цей закон посилили і поширили на членів сімей добровольців, і навіть скоротили термін дії паспортів. З іншого боку, становище посилювалося тим, що в багатьох добровольців при вступу до інтербригади вилучалися паспорти.
У зв’язку з цим у таборах в Іспанії українські добровольці писали звернення до посольств Мексики, Франції, Канади, Аргентини, Бельгії та інших країн із проханням надати можливість в’їзду до цих країн. У таборах ситуація складалася досить напружена. Доброволець Стефан Тарасюк після повернення до СРСР у своєму звіті писав, що офіцери трималися окремо від солдатів, для них була створена своя кухня та серед добровольців підтримувалася залізна дисципліна. Після того, як націоналісти почали великий наступ на Каталонію, інтернованим інтербригадівцям запропонували повернутися на фронт, але добровольців виявилося небагато.
24 січня 1939 XIII інтербригада була сформована заново, колишні бійці роти ім. Шевченка опинились у її 2-му батальйоні. Вони прибули на фронт без достатньої кількості гвинтівок і патронів, 2 лютого бригада була атакована переважаючими силами франкістів, відступила і 9 лютого перейшла іспано-французький кордон.
Подальша доля бійців української роти імені Шевченка була трагічною. Деякі «шевченківці» евакуювалися з Іспанії до інших країн Європи, потрапили до фільтраційних таборів та згодом брали участь у антинацистському опорі у Франції, Бельгії та Італії. Інші зуміли повернутися на батьківщину, де постраждали від переслідувань польської влади. Компартію Західної України було розпущено сталінським керівництвом у 1938 році, а її лідерів знищили під час репресій.
Не забудьте підписатися на Мій Львів в Телеграм 
, щоб не пропустити нові пости!
