Журналістика старого Львова – це окремий вид мистецтва, який здатний надихнути навіть досвідченого фахівця на нові сюжети. Колись у Леополісі по-іншому писали новини. Власне, і новини були інші – скандали у заможних галицьких родинах, подружні зради та нові серванти у модних галереях. Сьогодні разом поринемо в світ журналістики старого Львова і дізнаємося про найважливіші питання, які турбували тогочасний соціум.
Іван Франко у Приюті Українських Січових Стрільців. Поруч – управителька Приюту Ірена Домбчевська та лікарі Володимир Щуровський (між Франком та Домбчевською) та Броніслав Овчарський (крайній справа). 1916 р.
Щоб журналістика у Львові вийшла на новий рівень, було докладено немало зусиль. чималий вклад у розвиток письменства зробила Ірена Домбачевська. Ця пані народилася в місті Бучач, що на Галичині. Освіту дівчина здобувала у Львові, тож вже з молодих літ зацікавилася Леополісом та його новинами. Згодом Ірена стала громадською активісткою і спрямувала всі зусилля на журналістську діяльність. Вона була чи не єдиною жінкою серед чоловічого колективу. Статті Домбачевської можна знайти в журналах “Жінка”, “Жіноча доля” чи “Кооперативна родина”.
Перша світова війна змусила Ірену змінити свою діяльність, однак вона зайняла не менш престижу посаду – її обрали управителькою лікувального закладу вояків. Під її опікою провів свої останні дні Іван Франко, який, до слова, закликав тогочасних жінок друкуватися в газетах, робити власні сюжети та вимагав не занижувати оплату панянкам. Домбачевська публікувала репортажі та власні публіцистичні статті, завдяки яким на Галичині укорінювалася ненависть до радянського союзу, як явища.
Внесок в журналістику зробила і Наталя Кобринська – вона працювала на пару з Михайлом Павликом. Між Наталею і Лесею Українкою якось навіть виникла суперечка про жіночу пресу. Леся не зрозуміла її полеміки, а своїми переживаннями ділилася з Кобилянською. Суперечки між письменницями навіть стали сюжетом для тогочасної жовтої преси.
Читайте також: Крендель на шпацер, п’яна вишня та лимонади – Стрийський парк за часів поляків
Членкині Стрийського відділу «Союзу Українок», 1937 рік
На Галиччині на початку 1922 року сформувалась організація під назвою “Союз Українок” – панянки випускали газету “Жіночий вістник”. Друкувався він не періодично, однак на новий випуск чекали всі жінки, що належали до галицької інтелігенції, адже часопис вирізнявся якісним наповненням. Журналістика почала стрімко розвиватися, зокрема заснували журнал “Нова хата”, часопис “Жіноча доля”, “Світ молоді”. Цікавим фактом було те, що тогочасна жіноча преса мала певні характеристики.
Так, чітко прослідковується політичний характер кореспонденції та домінування національно-патріотичних ідей у пресі. Тож, назвати пресу легковажною було важко – і жінки, і чоловіки прагнули створювати свідому націю, однак не обходилося і без казусів, часом курйозні випадки веселили читачів. Здебільшого тогочасні скандали друкувалися у часописах “Руслан”, “Слово” та “Діло”.
Читайте також: Андрей Шептицький – єпископ, меценат та політик
Редакція газети Діло. З права до ліва — сидять Василь Мудрий, Роман Купчинський, Іван Кедрин-Рудницький; стоять — Федь Федорців та Михайло Рудницький. 1920-ті.
Одним з найбільш популярних видань в 1920-ті роки на Галичині став часопис “Діло”. Через регулярні переслідування редакції доводилося змінювати назву, однак читачі завжди знали, де і яку газету слід придбати, щоб бути в курсі подій. Ще в 1934 році була опублікована невелика замітка, яка добре ілюструє, що тодішня інтелігенція знала або й здогадувалася, куди заведе Україну масова “русифікація”.
Замітка з журналу
“Дістаємо зі Самбора поголоску, що в одній з самбірських польських гімназій хотять від нового шкільного року завести російську мову як надобовязковий предмет. Учити її будуть в тих самих годинах, коли одночасно буде іти лєкція української мови. Виходило би з того, що російської мови можуть учитись тільки поляки. А може попросту дадуть змогу деяким москвофілам підучитись російської мови, щоби легше їм було вести пропаганду за “одним руським народом”, що тягнеться аж до Камчатки. Кому це вийде на користь – побачимо”.
Чудернацькі новини частенько публікував журнал “Руслан” – наприклад, новину про те, як польський хімік зумів з людських нечистот створити алкоголь. Таким чином, пан прагнув здешевити вартість горілки, але ми ж не впевнені, що йому це вдалося.
“Один з познанських місячників доносить отсю сензацийну вість: хемік І.Г. Дорнінґ винайшов спосіб продукциї алькоголю з людських екскрементів при помочи сухої дестиляції. Алькоголь одержаний в сей спосіб нічим не ріжнить ся від алькоголю з жита і картофелів. Для продукциї сего алькоголю утворило ся вже акцийне товариство, але саксонський уряд поки-що не хоче дати на се дозволу. Обчислено, що місто з 100 000 душ населення може в той спосіб випродукувати 4 500 гектолітрів алькоголю. Супроти сего є надія, що горівка подешевшає”.
Читайте також: Не вишиванкою єдиною: як одягалися львівські панночки в XX столітті
Загалом, галицька преса мала цікаві риси, які не прослідковувалися де-інде. Так, на сторінках львівських газет друкували одні з перших реклам – торговці та підприємці платили чималу суму за декілька слів у часописі. Здебільшого рекламувати бралися послуги краси для жінок, хірургічні процедури для поліпшення стану здоров’я та алкогольні напої – родина Бачевських була на перших шпальтах.
Не оминути увагою і любовні скандали, які друкувалися в галицькій пресі. Часом проскакували замітки про подружні зради відомих політиків та громадських діячів, і ці новини залюбки смакували пліткарки, Та й попит на випуски з інтрижками посадовців був чималий.
Скандал у пресі викликало і вбивство Потоцького студентом – тоді ця резонансна справа була чи не на кожній першій шпальті, однак і переляку серед місцевих вона наробила чимало. Чоловіки почали обережніше поводитися на вулиці, підозрюючи дивних незнайомців, а панянки якийсь час рідше виходили гуляти з товаришками по каві.
Не забудьте підписатися на Мій Львів в Телеграм 
, щоб не пропустити нові пости!
