Лише після початку повномасштабного вторгнення Росії в Україні задумались про повернення військових кафедр в університети, та навіть про відкриття нових, де їх не було. Але ідея ця прийшла до нас родом з колишнього СРСР.
У Радянському Союзі військова освіта була на всіх етапах суспільного життя: школа, виші, заводи, де всі від малого до великого повинні були вивчати курс цивільної оборони, медицини чи здавати норми ГПО. Вищі навчальні заклади традиційно займали особливе місце в системі вишколу військово-навченого мобілізаційного запасу середніх командирів для Збройних Сил СРСР.
Наказом наркома оборони СРСР № 75 та постановою РНК СРСР № 413 від 13 квітня 1944 року у вищих цивільних навчальних закладах було знову введено військове і військово-морське навчання студентів. До військового вишколу у вишах залучалися всі студенти. Керувати військовим навчанням студентів доручено Наркоматові оборони і Комітетові у справах вищої школи при РНК СРСР.
Профіль військового вишколу в кожному виші і програма з військового навчання затверджували в Наркоматі оборони і Комітеті у справах вищої школи при РНК СРСР. Станом на 1944 р. кафедри військової підготовки були організовані у 244 вишах Радянського Союзу, з яких 15 – у Прикарпатському військовому окрузі.
Розглянемо все на прикладі Львівського університету. Військове навчання у Львівському університеті розпочалось лише після остаточного сформування військової кафедри у другому семестрі 1944–1945 н. р. і тільки для студентів першого та другого курсів. Університет готував офіцерів запасу дивізійної артилерії і медсестер.
У 1945–1946 н. р. відповідно до програми курсу військового вишколу студенти вивчали лише дві дисципліни – загальний і тактичний вишкіл. У загальному вишколі належало вивчити: засоби ураження, що використовує авіяція противника, бойові отруйні речовини, дія запалювальних речовин, засоби та способи їх погашення, засоби та способи дегазації, надання першої медичної допомоги та прості аварійно-відновлювальні роботи з ліквідації наслідків нальоту авіяційних
летів противника.
З тактики студенти вивчали роботу груп самозахисту під час сигналу “повітряна тривога”, дії під час ліквідації хімічного вогнища ураження та роботу груп самозахисту в складному осередку ураження. А з медичного вишколу студенти вивчали: анатомію, внутрішні захворювання, хірургію та лікарствознавство.
Викладачі кафедри аналізували особовий склад студентів університету з метою виявити “українських буржуазних націоналістів”, а головним завданням у роботі офіцерів партійне керівництво визначало як: “виховати студентів, майбутніх офіцерів запасу, в дусі вірності державі, партії та уряду, виховуючи в них почуття пильності, почуття радянської військової гордості, дружби народів СРСР і радянського патріотизму”.
У 1950-х роках студенти на всіх факультетах, крім фізичного, проходили навчання за програмою вогневого вишколу. Студенти фізичного факультету навчались відповідно до свого профілю і, крім вогневого вишколу, студенти вивчали також роботу радіолокаційних станцій, тобто були зв’язківцями.
У 1958–1959 військова кафедра почала готувати студентів за ще одним профілем ВОС-236 – офіцер спецпропаґанди, за яким навчання проходило лише для студентів факультету іноземних мов.
Ключовими навчальними дисциплінами для вогневого профілю були: тактика, артилерійсько-стрілецький вишкіл та матеріяльна частина артилерії. З курсу тактики студенти вивчали: бойове призначення родів військ, основи оборони, організацію протитанкової оборони, дії чоти (взводу) керування батареєю в наступальному, оборонному, зустрічному бою та переміщення артилерійських підрозділів.
З артилерійсько-стрілецького вишколу: прицілювання, цілевказування, оцінка на око вихідних даних, пристрілювання за спостереженням знаків розривів, стрільба за виміряними відхиленнями, визначення настанов для стрільби на ураження та стрільба на ураження живої сили противника та вогневих засобів. З курсу матчастини артилерії студенти вивчали 122 мм гавбицю зразка 1938 р. та 85 мм гармату.
Студенти фізичного факультету, окрім загальних дисциплін вивчали: теоретичні основи радіолокації, засвоювали призначення, будову та принципи роботи радіолокаційних станцій “Молнія”, “Рубін”, РВС, опановували теоретичні основи та навчалися готувати РЛС до роботи.
А студенти факультету іноземних мов вивчали питання державного, політичного та адміністративного устрою “капіталістичних” держав заходу, озброєння армій західних держав, засвоювали внутрішню політику тих держав, мови яких вони вивчали, “агресивний характер їхньої зовнішньої політики”, а також політикоморальний стан особового складу Збройних сил США, Великої Британії, Федеративної Республіки Німеччина.
Зі спецкурсу студенти опановували теоретичні основи спеціяльної роботи політорганів, отримували деякі навички у створенні аґітаційно-пропагандистських матеріялів. З недоліків кафедра відзначала те, що студенти факультету іноземних мов погано знали військову термінологію.
З 1961 року кафедра за наказом Міністерства оборони перейшла на єдиний профіль військового навчання і з наступного навчального року почала готувати лише студентів за військово-обліковою спеціяльністю ”236 –“політпрацівник спецпропаґанди”. Так, наприклад, згідно з наказом ректора
навчально-бойові стрільби у грудні 1961 р. проводили тільки студенти факультету іноземних мов у тирі Львівського військово-політичного училища (тепер Національна академія сухопутних військ імені гетьмана П. Сагайдачного).
На початку 1960-х рр. студенти на першому курсі проходили муштровий вишкіл (впоряд), вогневий вишкіл, вивчали тактику, країнознавство та військову топографію. На другому курсі – партійно-політичну роботу, тактику, вогневий вишкіл, спецкурс, військовий переклад. Для третього курсу програма передбачала: тактику, вогневий вишкіл, спецкурс, військовий переклад. Студенти четвертого курсу вивчали спецкурс, військовий переклад, а в кінці року здавали випускний іспит з країнознавства, спецкурсу та військового перекладу.
З військової підготовки студенти працювали за такою програмою: на другому курсі по 4 години на тиждень упродовж навчального року і 2 години на тиждень в позаурочний час; на третьому курсі по 6 годин на тиждень упродовж навчального року і 2 години на тиждень в позаурочний час, а для третього курсу факультету іноземних мов – 4 години на тиждень і 2 години на тиждень спецвишколу.
Протягом четвертого курсу студенти навчались у першому семестрі по 6 годин на тиждень і 2 години обов’язкової самопідготовки в позаурочний час, а на четвертому курсі факультету іноземних мов студенти навчались по 4 години на тиждень упродовж усього навчального року і по 2 години самопідготовки на тиждень. З цивільної оборони навчались студенти 1 курсу впродовж 25 тижнів по 2 години на тиждень. Таким чином, ці дисципліни займали доволі вагоме місце у навчальній програмі.
Практичне навчання студентів на військових зборах – основний вид військового вишколу, який давала військова кафедра університету. Незважаючи на теоретичний курс, який у різний час тривав від чотирьох до шести семестрів, і на якому студенти повинні були навчитись мінімальних практичних вправ і завдань, отримати основні навички роботи на бойовій та радіоелектронній техніці, на практиці виглядало, що студенти всього цього вчились з нуля на табірних зборах.
Імперська система готувала насамперед “офіцерів радянської армії”, тому, попри те, що збори були важливі як власне військовий вишкіл, певну кількість годин, згідно із програмою, витрачали на ідейно-політичне виховання.
Зазначимо, що вишкіл у військах був досить сильний: студенти могли навчитись працювати із різними видами зброї, на радіотехнічному оснащенні, отримати навички їзди на різних видах бойового транспорту. Важливу роль відігравали практичні тактичні навчання, де студенти на практиці використовували набуті ними теоретичні знання і гартували морально-психологічну стійкість.
У другій половині 1980-х рр. на хвилі суспільних змін, студенти багатьох цивільних вишів відкрито виступили проти військового навчання, передовсім, з причин її обов’язковості. Крім того, причинами невдоволення студентів стали, по-перше, розрив між рівнем викладання у вишах профільних дисциплін за спеціяльністю і рівнем військового навчання; по-друге, невідповідність, у багатьох випадках, профілеві і змісту програм підготови студентів офіцерів запасу.
Не винятком став і Львівський університет. Так, студенти почали відкрито говорити або про реформу військової кафедри і зменшення кількости годин, відведених на військове навчання, або взагалі виступали проти вивчення військової справи. Резонансною у цьому питанні стала стаття студента
факультету журналістики І. Ткаленка у стінгазеті під назвою “Непереможна і легендарна”, в якій він “ледь не ставив питання про доцільність Радянської армії” та вимагав реформувати військове навчання.
Враховуючи пропозиції і побажання студентів, кафедра визначила терміни військового вишколу від п’ятого до восьмого семестрів, скоротивши програму на 100 год., скасувала обов’язкове самонавчання і тренування зі спеціяльності, встановила для студентів довільну форму одягу та зачіски. Однак, наголосимо, що начальник кафедри був категоричним у питанні доцільности військової підготови. “Заперечення військової підготовки у вишах це пряме заперечення і закону СРСР про загальну військову повинність. Адже саме на його основі прийнято рішення про введення військової підготовки у вишах”.
Згодом аж до розпаду СРСР пробували змінити процес проходження навчання та навіть доплачувати в стипендії за навчання на кафедрі. Згодом військова кафедра була ліквідована, як і в багатьої інших львівських вузах. Тепер підготовка офіцерів запасу проходить на базі Академії Сухопутних військ імені гетьмана Сагайдачного на добровільній та платній основі.
Не забудьте підписатися на Мій Львів в Телеграм 
, щоб не пропустити нові пости!
