Зараз складно уявити місто без великих зелених парків, де люди гуляють, грають на свіжому повітрі з дітьми, зустрічаються з друзями або ходять на побачення. А в 16 столітті ніхто й гадки не мав про таке громадське місце. Сади чи парки були лише в панів, представників дворянства та аристократії. Хто і коли відкрив перший громадський парк в Україні та як склалася його історія?
Історія першого українського парку розпочалася з італійського вельможі та купця Антоніо Массарі. Він одружився з дочкою львівського поміщика Яна Шольц-Вольфовича і той подарував йому земельні угіддя. Антоніо вирішив використати їх нестандартно – розбив парк за прикладом європейських садів та подарував місту. Жителі Львова отримали великий гарний сад, в який кожен міг прийти та насолодитися природою у будь-який час та абсолютно безкоштовно.
Читайте також: 12 синів та 12 дочок: історія львівського роду Шольц-Вольфовичів
1614 року міська влада передала парк у тимчасове володіння ордену єзуїтів. Але, як відомо, «немає нічого постійного, ніж тимчасове». Парк залишався у володінні ордена 160 років.
Монахи-єзуїти збудували тут цегельний завод, щоб забезпечувати будівництво свого костелу та монастиря будматеріалами. Крім того, неподалік відкрили броварню, яка, до речі, мала дуже важливе значення в історії пивоваріння у Львові. Крім того, орден збудував на території парку готель, а також здавав частину земель в оренду селянам. На картах Львова та в історичних документах тих часів зустрічається назва «Єзуїтський сад» або «Єзуїтські городи». З приходом австрійської влади орден єзуїтів втратив свої права і був змушений повернути парк.
Читайте також: Львівське пиво: візитна картка галицької столиці
1773 року парк перейшов під контроль австрійської влади. Прямо перед ним збудували будівлю Галицького сейму. Міський сад мав відповідати своєму «стратегічному становищу» та виглядати гідно державного кварталу.
Перший час його доглядали, але потім він поступово став приходити в запустіння. Незабаром, колись красивий, доглянутий парк перетворився на непрохідні чагарники. Міська влада вирішила, що краще продати його у приватну власність та поповнити скарбницю міста.
Покупцем став Ян Гехт, який мав за правило приносити «користь людям і собі вигоду». Він перепланував парк, збудувавши там ресторан, відкриту купальню і кілька альтанок, мав із того чималий прибуток. У нижній частині парку, де нині знаходиться головний корпус Львівського університету, було «казино Гехта». До речі, в ньому польська шляхта гучно приймала в 1817 році австрійського цісаря Франца І. Так парк зажив по-новому: тут щовечора збиралася вся світська рать і влаштовувала галасливі гуляння-фестивалі та забави зі штучними вогнями, фестини і всякі товариські розваги.
У 1835 році в парку з’явилася ротонда-альтанка, в якій можна було відпочити після прогулянки або сховатися від дощу, що раптово хлинув. Ця альтанка знаходиться у парку досі.
Читайте також: Будинок вчених: шляхетське казино або резиденція кардинала Рішельє
Парк кілька разів змінював власників і 1855 року знову повернувся місту. Тепер за нього взявся майстер своєї справи, садівник Бауер. Він переробив ландшафт саду, надав парку англійських рис, створив безліч красивих клумб з різноманітними квітами, висадив кущі, зелену огорожу та рідкісні види дерев. До сьогодні парк зберіг планування 19 століття. Також через парк проклали центральну алею, яка продовжувала Ягеллонську вулицю (зараз Січових стрільців).
Цікаво, що більшість дерев у парку, які ми бачимо зараз, були посаджені в кінці 19 століття, 1880-1890-х роках. Серед них такі екзотичні породи як японська софора, амурський оксамит та канадський бундук.
За розпорядженням Товариства розвитку та прикрашання міста у парку було встановлено кілька скульптур тодішнім видатним людям – погруддя літератора Яна Добжанського, львівського живописця Артура Гротгера, намісника Галичини Леона Сапеги, директора польського театру Яна Непомуцена Камінського, галицького єпископа С. Гловінського.
Сучасну назву парк отримав за радянських часів. 1964 року перед будівлею університету встановили пам’ятник Івану Франко та назвали парк на честь письменника. А раніше на цьому місці стояла чавунна барельєфна ваза – «Течія людського життя», за назвою картини відомого датського живописця і скульптора кінця 18 в. Бертеля Торвальдсена. Її перемістили до входу в парк з вул. Січових Стрільців. Знаменита ваза знаходиться там і зараз.
Паркове мистецтво пройшло довгий шлях. Зелені міські насадження змінювалися для останньої моди або під впливом історичних подій. Все ж таки незважаючи на всі зміни, парк і до сьогодні радує відвідувачів свіжим повітрям, великою кількістю дерев і газонів, алей і доріжок для неспішних прогулянок і приємних бесід.
Єлизавета Поддубей
Не забудьте підписатися на Мій Львів в Телеграм 
, щоб не пропустити нові пости!
