Якщо б син українського каменяра, Петро Франко жив у наш час, то цілком ймовірно, що став б відомим блогером; у свої постах розповідав б про те, як бути добрим педагогом, про будні пілота та ділився б світлинами з подорожей. Франко прожив насичене життя, власне, про те як помер борець і мандрівник достеменно невідомо й досі. Є версії про розстіл, спалення живцем та смерть в катівні НКВД. Франко молодший багато в чому брав приклад зі свого батька, любив природу та “Пласт”, останній подарував Петру яскраві враження та добрих товаришів.
Петро ще змалку був непосидою, за малим розбишакою повсюди курився копіт, а мати хлопчика незнала куди діти ту величезну енергію, яка вирувала у молодому житті. Втім, вона ніжно та трепетно відносилася до хлопчика, адже той крім завзяття щей часто хворів; мав рахіт, нестачу відаміну Д, а на відпочинку в Олени Пчілки захворів на дифтерію так сильно, що мати Лесі Українки боялася смерті немовляти.
“Петрушка кинув колодку і збив шкло в шафі, щось недавно купив у жида. Збив горнятко, мисочку. Вообще, проявляє буйство, не знаю, що й робити, що придумати, де б діти могли зужитковувати свою силу: чи гімнастику, чи кольця купити, а то страшенно бʼются, на хвильку не можна їх лишити. Усі подряпані ходять, як би мали діло з котами”, – так описувала своїх дітей Ольга Франко.
Хоча, Петрусь, як його називали в родині, був непосидою і нерідко вчиняв бешкетницькі речі, для матері третій син стан улюбленцем, навіть ззовні вони були схожі, про це писав Франко у листі до товариша Михайла Драгоманова.
Читайте також: Квіткові ярмарки – про традицію та історію площі косиць
Втім, в юних роках молодик спрямував свою безкінченну енергію у спорт, активний та життелюбний Петро подався студіювати у Львівську політехніку, мабутньою спеціальністю обрав хімію. Попри непосидючість, юнак мав нахил до точних наук – любив біологію та метематику, у всьому шукав логічне пояснення.
Навчаючись, хлопець приділяв достатньо часу фізичній підготовці, завжди був спортивним і підтягнутим, любив піші походи, тай за відносно короткий час став душею студенської компанії. Авторитет Франка допоміг йому стати співзасновником знаменитого “Пласту”, але ще будучи малим хлоп’ям Петро багато часу проводив у с. Колодяжному, що на Волині, тут проводила вакації родина Франків.
Читайте також: За лаштунками театру: секрети гриму та акторської гри на Галичині у ХХ столітті
Петро вирізнявся і любов’ю до професійного спорту, зокрема його захопленням став футбол, або як його називали тоді, копаний м’яч. Пробуючи себе у письмі, молодий пластун писав невеличкі публікації до різних журналів, так з’явилася доробка робіт на цю тему: в часописі «Спорт» під назвою «Огляд спортового життя в Коломиї» була опублікована стаття Франка. До здорового способу життя дітей привчали змалку батьки, пані Ольга в листі до чоловіка пишалася, яким красенем росте син.
«Діти твої всім подобаються, а найбільше Петруня. Так красний став, що я сама влюблена у него», – з листа Ольги Франко.
Найбільше теплих спогадів про дитинство у Петра асоціюються з татовою наукою, батько навчав хлопців тонкащам життя в природі. Нерідко, ще вдосвіта вони вибирался хлоп’ячою компанією в ліс на полювання за грибами, але особливу любов в серці Франка молодшого зайняла риболовля, він перейняв від батька різні техніки ловлі риби: вудкою, видельцем, сіткою, саком, на трутку та ін. В підлітковому віці юнак освоїв зброю, ходив на полювання, згодом ці навички пригодилися Петру вже у воєнний час.
Перші самостійні рибацькі кроки під проводом Батька, поробили ми в Голобутові коло Завадова, де мешкали в панства Коренців. Батько поробив нам невеличкі вудки з нитки, почіпивши на них гачки зі шпильок. Такими примітивними вудками ми одного дня наловили „масу“ риб: нересниць, слижів, бабок, плотичок, ковблів, клеників. Я першого дня мав нечуване щастя. У перше в життю витягнув великого на пядь окуня. Він ставив завзятий опір і коли я узяв його в руку, поколов своїми шпичками (мабуть несвідомо). Жандарм — коли побачив наші вудки — усміхнувся приязно і побажав щастя. Значно більше ніж вудку, якої майже не вживав, любив Батько сак та вятір – писав Франко.
З 12 років малий Петро самостійно почав здійснювати піші походи в гори, за основу брав спочатку малі бескиди, дерся по Довбушевих скелях, а найбільше любив лазити у невідомі печери, яких повно в Карпатах. Така пристрасть до гір непокоїла матір Франка, вона хвилювалася кожного разу, коли той оголошував про новий похід, оскільки телефонів в ті часи не було, єдиним зв’язком слугували листи, які Ольга писали товаришкам, що жили неподалік гірських маршрутів.
В таких походах і почала проявлятися цікавість до точних наук, хлопець видивлявся на зорі, сам визначав час, орієнтувався у лісах без компасу. До слова, батько Петра не дуже захопливо віднісся до ідеї сина стати хіміком, але й не перечив, бо підтримував його “інакшість” та запал до тої науки.
«Хемією Батько не цікавився і з моїх дослідів легенько кепкував. – От винайди, щоби камінь, або повітря можна було їсти – сказав раз. ˂…˃ Раз тільки моя хемія заімпонувала Батькові. Якось святом у люту зиму пізно вечером Мати завважила, що в хаті нема черкалець (сірників). Батько сказав жартом: – Ну, тепер Петро дасть хемічний вогонь! – Я пішов до своєї робітні, змішав спорошкований цукор із хльораном поташу, капнув сірчаної кислоти і від того вогню засвітив свічку», – згадував Петро про скептичний настрій тата.
Франко обожнював спорт, він не лінувався тримати тіло в тонусі та гартував його тисячами пройдених кроків. У походи чоловік брав друзів, дружину, а згодом і власних дітей. Окрім, природи Петро з охотою брав участь у спортивних змаганнях, водночас, він популяризував серед молоді бажання подорожувати та займатися фізичною руханкою.
Щоб привернути увагу, молодий Франко здійснив мандрівку на лижах довкола Львова, ця подія вивела лещатарство у Львові на новий рівень – хлопці та дівчата почала брати приватні уроки, щоб опанувати лижі, верхом майстерності було катання у Карпатах.
Не забудьте підписатися на Мій Львів в Телеграм 
, щоб не пропустити нові пости!
