Антоні Шнайдер – людина, яка зробила себе сама. Будучи бідним сиротою без вищої освіти він створив один з найбільших краєзнавчих доробків про Галичину свого часу. Він зібрав одну з найбільших колекції старожитностей. Він написав безліч статей, рефератів та монографій, виступав на конференціях та був членом безлічі українських та европейських товариств. Пропоную вашій увазі Антоні Шнайдер – автор першого путівника по місту Львову.
Антоні Шнайдер народився 12 червня 1825 р. у с. Вільшаниці Золочівського повіту, сьогодні це Львівська область, але дитинство провів у Жовкві. Там він закінчив школу, а потім вступив до Львівської гімназії. На жаль, зі смертю батька у 1831 році був змушений покинути навчальний заклад, оскільки залишився старшим із чоловіків в родині, а родина знаходилась на межі бідності.
Першою роботою майбутнього краєзнавця стають обов’язки писаря в канцелярії восьмого гусарського полку у Жовкві. Там же він починає працювати над старожитностями Галичини, а також вивчає акти архіву Собеських та Радзивілів.
У 1848 родина переїхала до Бродів. Там він взяв участь у придушенні угорського національному повстанні в 1848-1849 роках, але з часом перейшов на сторону повстанців. Був поранений та взятий у полон. Згодом був засуджений до тюремного ув’язнення строком на 3 роки.
Після звільнення почав подорожувати збираючи дані про міста і містечка Галичини, що в майбутньому виллється в його двотомник – “Енциклопедія краєзнавства Галичини”, а також перший “Путівник по місту Львову”.
В 1853 році, після смерті матері переїхав до Жовкви та працював рахівником на будівництві дороги Жовква-Сокаль. Ця робота давала йому можливість багато подорожувати по роботі, але ці поїздки він також використовував для краєзнавчих та топографічних досліджень, а також археологічних розкопок.
У 1858 році остаточно переїжджає до Львова. Він не мав постійного місця роботи, поперемінно працював в редакції, урядовцем, бібліотекарем, писарем, коректором, археологом. Однак він перебував у значній скруті, навіть не мав грошей на оренду помешкання, а останні гроші витрачав на купівлю необхідного обладнання та матеріалів для археологічних розкопок.
Але йому пощастило. Випадково він помітив оголошення про приміщення, яке здає в оренду будинок Оссолінських. За 5 гульденів він орендував велику кімнату, а після знайомства з керівництвом товариства Є. Любомирським та А. Малецьким передав їм свою колекцію археологічних знахідок з Високого замку, за що був звільнений від сплати оренди та отримав у користування ще одну кімнату.
Однак всі його захоплення та праці не приносили Шнайдеру прибутку. Він віддавав останні гроші на купівлю старий документів, які використовував у своїх дослідженнях, а сам міг сидіти голодний по декілька днів.
Зневірившись, з часом, він передав частину свого величезного архіву (18 шаф, 1537 тек) Краківській академії наук, взамін отримував невелику пенсію.
Зібрання під назвою “Теки Шнайдера” і досі зберігаються в архівах Краківського музею.
Однак передавши частину матеріалів, Антоні не полишив роботу свого життя, навпаки, покращивши своє матеріальне становище він продовжував свої дослідження.
Читайте також: Історик, меценат та володар скарбів: Владислав Лозинський
Зацікавленість історією краю, міста чи села йде рука об руку з археологією, тому що археологія – це також наука про історію, а саме про прадавню історію, про витоки, з яких все почалось. Тому не дивно, що Антоні Шнайдер захоплювався старожитностями, досліджував їх і колекціонував.
Антоні Шнайдер брав участь у археологічному дослідженні на земляних роботах при насипанні кургану Люблінської унії. Він залишив найчисленнішу збірку з інформацією про знахідки, які були там зроблені, а також доклав немало зусиль для збереження знайдених старожитностей, оскільки вандалізм на розкопках був присутній у всі часи.
Особливо в ті часи романтичної археології, коли було популярно серед дворянских родів володіти певними предметами старовини, які були для своїх власників показником статусу та заможності. Але, зазвичай, вони були позбавлені своєї археологічної цінності, оскільки умови їх знаходження та історія були безповоротно втрачені.
В колекцію Шнайдера входили монети, фрагменти скляних, керамічних та залізних виробів. Всі вони згодом були передані до музею Любомирських.
Антоні Шнайдер не просто цікавився археологією Галичини, як власним хобі, він проводив серйозні дослідження, писав наукові праці та був членом Технічного товариства, де періодично виступав з доповідями та рефератами. Наприклад, його реферат виголошений 15 грудня 1866 року “Про глиняні вироби в Галичині”, в наступному році був опублікований, і розійшовся по всій Європі.
Цікаво те, що дослідницький доробок та колекція Шнайдера вражали авторитетних науковців ще того часу, тому що людина без віщої освіти, навіть з незакінченою середньою, без статків, без спеціальних знань, лише за допомогою зацікавленості та залізної волі зібрала таку наукову збірку без заперечень викликало повагу. Одним із таких людей став граф Олексій Уваров, який на той час був главою Московського археологічного товариства.
По дорозі з Москви до Відня він декілька разів зустрічався зі Шнайдером, і запропонував йому створити археологічну карту Галичини. Саме завдяки цьому знайомству Антоні Шнайдер отримав запрошення від графа відвідати ІІІ Археологічний з’їзд у Києві (1874 рік). Саме запрошення дійшло до наших днів, воно зберігається в Львівській Науковій бібліотеці ім. Стефаника.
У 1873 році А. Шнайдер став членом Краківської археологічно комісії. В його обов’язки входило створення археологічної бібліографії Галичини. Серед всіх можливих кандидатів він був найкращим, оскільки вже мав значний доробок у цій галузі, та доволі велику кількість старожитностей Галичини у своїй колекції.
Не оминули подібні спілки і Львів. У грудні 1875 року у Львові було започатковано Крайове археологічне товариство, і Антоні Шнайдер, звичайно, не міг упустити такої можливості, тому в лютому наступного року став одним із перших його членів. Незабаром організація почала видавати друком власний журнал під назвою “Przegląd Archeologiczny” (“Археологічний огляд” або “Погляд на ареологію”), редактором якого став Шнайдер.
Випуски виходили щоквартально. В них були і огляд археологічно літератури, і хроніка товариства, але, звичайно, переважала археологічна тематика. Подана на сторінках журналу інформація свідчила про глибокі знання її редактора, але давайте не забувати, що вищої профільної освіти Шнайдер не мав.
Матеріали до статей журналу подавали різні археологи, не тільки українські, а й європейські, про що свідчить авторитет Шнайдера, а також широта його знайомств у колах вузьких спеціалістів.
Взяти, наприклад, Міжнародний конгрес антропології та передісторичної археології 1866 року, який організував французький праісторик Габріель де Мортільє. В якому Антоні Шнайдер, як головний редактор археологічного журналу та автор “Енциклопедії краєзнавства Галичини” разом з главою Львівського Крайового археологічного товариства С. Крижанівським представляли Східну Галичину.
Однак, згодом, спілка пережила період свого розквіту та почала занепадати (1878 рік). Керівництво організації розвалилось, її покинув в тому числі і Шнайдер. І невдовзі товариство припинило свою діяльність (після 1881 року). На її місце прийшло Польське Природниче товариство ім. М. Коперніка. До якого 9 січня 1877 приєднався Шнайдер.
В середині 19 ст. на територі Галичини починають діяти так звані консерваторські комісії. Метою їх роботи було збереження архітектурних та історичних пам’яток краю. З вересня 1875 року їх діяльність розповсюджується також і на архіви. У 1877-1878 роках Антоні Шнайдер виконував обов’язки заступника археологічного консерватора.
Шнайдер проводив також інвентаризацію всіх наявних археологічних пам’яток на території Австрійської імперії на замовлення Цісарсько-королівської консерваторської служби, і подав звіт з детальними характеристиками їх стану та проханням їх професійного дослідження уповноваженими особами.
Антоні Шнайдер був генієм свого часу. Без відповідної вищої профільної освіти, без фінансування він спромігся самотужки зануритись у світ археології та піднятись на рівень академічних знань. Знайшов своє місце у вузьких археологічних колах європейських професійних діячів. Вразив їх своєю колекцією старожитностей та зібраними структурованими матеріалами двутомника “Енциклопедії краєзнавства Галичини”, який він, до речі, видавав за власні кошти.
З-поміж великої кількості позитивних відгуків, з поміткою про необхідність фінансування його роботи, він отримав різкий відгук журналіста та краєзнавця Станіслава Кунасевича, з яким у нього вже довгий час йшла непримиренна боротьба, яка переросла в особисту неприязнь, на його “Енциклопедію…”, а також на “Путівник по місту Львову”, Шнайдер так і не отримав державного фінансування.
Видання енциклопедії було припинене. Його змусили передати всі свої невидані матеріали Енциклопедії у державну власність, хоча держава не мала ніякого відношення до тих примірників. А сам Шнайдер отримував за них невелику пенсію, яку згодом ще скоротили.
За роки своєї професійної діяльності він заслужив повагу та визнання українських та європейських археологів, краєзнавців та істориків, але у віці 54 років 25 лютого 1880 року усунутий від справ Антоні Шнайдер покінчив життя самогубством. Він застрілився.
Куптій Дарина
Не забудьте підписатися на Мій Львів в Телеграм 
, щоб не пропустити нові пости!
