“Бригідки” – це найстаріша діюча в’язниця у Львові й на території сучасної України. Колись у цій будівлі був римо-католицький монастир. Зараз споруді вже понад 400 років, і за своє існування вона бачила багато подій – від лекцій для благородних панночок до масових розстрілів в’язнів. Що приховує в’язниця та як виглядає сьогодні – читайте у матеріалі.
В далекому 1614 році львівський архієпископ дозволив побудувати дерев’яний монастир для тодішніх панночок зі шляхетних родин. Кошти на будівлю дали меценатки Агнешка Ястковська та Ганна Порадовська – так на Львівщині і з’явився монастир жіночого ордену Св. Бригіди. Свою назву він отримав від імені покровительки – Бригіди. Споруда була зведена на вулиці Городоцькій 20.
Також додатково був збудований костел-каплиця Святого Петра в Кайданах, який можна побачити і сьогодні в дещо зміненому вигляді. Певний час у новоствореному просторі проводили заняття для дівчат, навчали релігії та грі на музичних інструментах.
Однак все змінилося з приходом австрійської влади, яка прийшла на зміну польській. Вона всіма силами намагалася викорінити релігію з громади, і хоча це не вдалося сповна зробити – монастир все ж закрили. На час закриття там працювало 30 черниць, та їхнє помешкання стало чоловічою вязницею – такі переформування робили з більшістю церковних будівель.
Наприкінці 18 століття ще діючий костел Святого Петра почала оточувати забудова – до в’язниці таким чином добудували додаткове крило від вул. Городоцької, а сам костел, де служили ченці, не загородили від злочинців навіть парканом в той час, як більше 100 осіб там відбували термін за вбивство.
Деякі камери для злочинців облаштували прямо в келіях – налякані ченці кожного дня мусили переборювати страх та виконувати богослужіння. В 1840 році “Бригідки” могли вміщувати 1290 в’язнів. Вже в кінці 19 століття у в’язниці могло одночасно перебувати 1500 осіб. Втім, тогочасна влада не вважала це межею росту, тож незабаром перенесла “Бригідки” на Цитадель – тут мали облаштувати військові казарми та загалом збільшити площу.
Незабаром в’язні, обурені умовами утримання, влаштували бунт та підняли всю верхівку на вуха, щоб домогтися свого. Адміністрація швидко заспокоїла розлючених протестувальників і пом’якшила суворий режим.
До слова, свій найкращий період “Бригідки” мали під час правління Польщі – тоді ця установа була однією з найбільших в’язниць Галичини. На території в’язниці функціонували каплиця, шпиталь та школа, де в’язні могли слухати лекції і вчитися професії, яка б забезпечила їм життя.
Справжнім пеклом для людей в’язниця “Бригідки” стала під час Другої світової війни – звірства над людьми вчиняли не тільки німці, але й радянська влада, яка, втім, ретельно перекладала провину на плечі перших. У вересні 1939 році Львів окупували радянські війська, і “Бригідки” отримали нову назву – “Тюрма № 4”.
В цей час у “Тюрмі № 4” починають фіксувати масові розстріли органами НКВС політичних в’язнів. До слова, ніхто не розбирався, чи справді людина була винна у покладених на неї злочинах. Більшовики під час відступу розстрілювали всіх, хто не походив на “справжнього радянського патріота” – жінок, дітей, юнаків та молодих дівчат. Під кулю потрапляли навіть люди похилого віку та просто “підозрілі люди”.
Окремий розділ для історії “Тюрми № 4” розпочався з німецькою окупацією Львова – будівля була пустою, напевно вперше з часів її функціонування. Та все змінилося у післявоєнний час – тут офіцери СРСР таємно виконували смертні вироки, а щоб приховати мерців – вивозили їх за місто. Там ж і ховали всіх разом.
Про це свідчить братська могила “Три хрести” на Янівському кладовищі. Певну частину в’язнів вбивали в підвалі, а наприкінці 1980-х років вхід до цього приміщення замурували. Є ймовірність, що зробили це, щоб уникнути епідемії, яка могла поширюватися через мертві тіла.
Сьогодні “Бригідки” – це львівський слідчий ізолятор № 19. Будівля з важким минулим не раз ставала приводом для гучних обговорень. У 2008 році влада серйозно розглядала питання про перенесення львівського СІЗО за межі міста, оскільки тривала підготовка чемпіонату Європи з футболу 2012 року. Зараз “Бригідки” оминають перехожі, шлейф кривавого минулого тягнеться за цією будівлею не один десяток років.
Водночас, ми не можемо так просто забувати про те, що колись відбувалося у цих стінах. Нещодавно тут вшанували пам’ять членів ОУН Василя Біласа та Дмитра Данилишина, які були вбиті за свою громадянську позицію. Наразі серед громадськості фігурує думка про створення в будівлі “Бригідок” музею для вшанування пам’яті всіх закатованих тут осіб.