Мабуть, не існує такого любителя українського футболу, який би не чув про Артема Федецького. Він пограв і на заході, і на сході, двічі був у фіналі єврокубків, був важливим гравцем національної збірної. На полі він завжди був відданим і наднадійним гравцем, якого поважали як товариші по команді, так і суперники. Про його непросту кар’єру та здобутки сьогодні і піде мова в нашому матеріалі.
Футбол для Артема Федецького – це не просто гра, а спосіб життя. Його батько, Андрій Федецький, був легендою луцької “Волині”, віддавши клубу 17 років і забивши купу голів. Маленький Артем буквально ріс на стадіоні: ходив на татові матчі, заглядав на тренування і мріяв, що колись сам вийде на поле. Тож він ще малим зрозумів, що футбол – це його. Почав із аматорських команд, але його швидко помітили. Спершу юнацька команда “Волині”, потім – “Шахтаря”.
Дорога до профі-рівня була не цукор, – згадував Артем. Доводилося пітніти на тренуваннях, доводити, що ти не просто син відомого тата. У 16 він дебютував за третю команду “Шахтаря” в другій лізі. Потім були оренди – київський “Арсенал”, ФК “Харків”. Але перший серйозний трофей прийшов у 2008/2009, коли “Шахтар” узяв Кубок УЄФА, обігравши “Вердер”. Артем тоді рідко виходив на поле, але медаль свою все ж отримав. Це було як сигнал, що він на правильному шляху.
У 2009-му Федецький потрапив до “Карпат” в оренду – і там його нарешті визнали класним футболістом і дали місце в складі. Львівські фанати досі називають його своїм. За три сезони він зіграв майже сотню матчів і наколотив 16 голів – для захисника це космос! “Карпати” стали для нього сім’єю. А ще – трибуни, атмосфера, львівська кава перед матчем.
Уболівальники, мабуть, ніколи не забудуть його гол “Галатасараю” в Лізі Європи 26 серпня 2010-го. Турки забили на 90-й хвилині, надія танула. Але Артем у додатковий час заряджає – 1:1! “Карпати” в групі Ліги Європи, стадіон був в екстазі, а він став справжнім героєм того вечора. Той сезон став історичним. “Карпати” рубалися з “Боруссією” Дортмунд, ПСЖ, “Севільєю”. Вийти далі з такої солідної компанії не вдалося, але для Артема і клубу це був момент слави. “Львів мене загартував”, – зізнавався він.
У 2012 році Артем повноцінно перейшов до «Дніпра», де провів один із найуспішніших періодів кар’єри. За три роки він зіграв близько 70 матчів, забив 6 голів і зокрема дійшов до фіналу Ліги Європи в сезоні 2014-2015 років. Це був неймовірний шлях, в півфіналі було пройдено серйозного суперника – італійське “Наполі“.
В фіналі дніпряни боролися з “Севільєю“, яку не вдалось подолати, адже не вистачило сил та, можливо, досвіду. Та цей результат став вершиною для “Дніпра” й показав, на що здатен Федецький як основний гравець. Щоправда, той сезон був спотворений чималими фінансовими проблемами.
Всьому виною стала позиція олігарха і власника клубу Ігоря Коломойського. Клуб накопичив величезні борги, а зарплати не виплачувались майже протягом всього сезону. Дійшло до того, що тодішній тренер Мирон Маркевич (що змінив Хуанде Рамоса, який і пішов через невирішені фінансові питання) зі своїх коштів преміював гравців.
Тим не менш команда продовжувала грати, для себе і для вболівальників. Гравці почували себе немов однією сім’єю, але вічно так тривати, звісно, не могло. Тому 14 гравців, включно з Артемом, залишили команду як вільні агенти. Час показав що це було правильне рішення, адже згодом і самого клуба не стало.
Того ж 2016 року Федецький вирушив до Німеччини, підписавши контракт із “Дармштадтом“ у Бундеслізі. Це був виклик. Гравець відмовився від пропозицій із Ізраїлю, Греції, навіть Іспанії, бо хотів грати в топ-чемпіонаті. У Німеччині було несолодко: скромний клуб, шалена конкуренція. Артем тримався в основі, але через рік повернувся в Україну. “Бундесліга – це школа, але важка”, – розказував гравець по поверненню.
Паралельно Федецький захищав кольори збірної України з 2010 по 2015 рік, провівши 53 матчі й забивши 2 голи. У 2016 році він зіграв на чемпіонаті Європи у Франції, представляючи країну на найвищому рівні. Нажаль, через низку причин, досягти тоді успіху так і не вдалося, а збірна завершила виступи на останньому місці з 4 команд групи, поступившись Німеччині, Північній Ірландії та Польщі.
У 2019 році, повернувшись до “Карпат”, Федецький завершив професійну кар’єру, але не покинув футбол. Він грає за аматорську команду в Луцьку, тренується з кумом і насолоджується грою в своє задоволення, а не для турнірних результатів. Адже для будь-якого професійного футболіста дуже важко остаточно зав’язати зі спортом, футбол стає немов наркотиком і супроводжує все життя. Але життя Артема не обмежується спортом. Він спробував себе в різних ролях, і кожна з них розкриває його багатогранність і характер.
У 2020 році Федецький здивував усіх, взявши участь у шоу “Розсміши коміка” на телеканалі 1+1. Виручені кошти мали піти на реконструкцію львівського велотреку, і саме тому гравець не вагався. Артем п’ять разів розсмішив Євгена Кошового та Ольгу Полякову, вигравши 50 тисяч гривень. Один із жартів був про “Шахтар”: “Маленьких і некрасивих хлопчиків там скидали в оренду до “Маріуполя”. Сам Федецький пізніше зізнався, що хвилювався сильніше, ніж перед матчем. Але публіка підтримала, і все вийшло.
Того ж року він став експертом програми “Головна команда” на каналах «Футбол 1/2/3», коментуючи матчі збірної України. А в 2023 році зіграв епізодичну роль у фільмі «Довбуш» – історичній драмі про карпатського опришка. Компанію йому склав інший футболіст, а саме Артем Мілевський.
У 2019 році Федецький балотувався до Верховної Ради від «Слуги народу» по 118-му округу у Львівській області, але посів третє місце з 11,6% голосів. Попри поразку, Артем виніс урок: «Розумна людина вчиться на помилках, а мудра їх уникає». Політика залишилася позаду, але він зберіг дружбу з “кварталівцями” і в подальшому.
Коли в лютому 2022 року почалася повномасштабна війна, Артем не залишився осторонь. Він вступив до тероборони в Луцьку, де патрулював вулиці, запобігаючи мародерству. “Це моя країна, я не міг поїхати”, – казав він. Зараз він волонтерить для ЗСУ і очолює аматорський клуб “Карпатські ведмеді”, який допомагає ветеранам через футбол. “Це спосіб повернути хлопців до нормального життя”, – пояснює свій задум Артем.
Його мрія – відкрити дитячу футбольну академію в Луцьку разом із кумом Олегом Герасим’юком. «Я бачив, як працює школа “Шахтаря”, – розповідає він. Він хоче щоб у волинських дітей була така ж база. Переговори зі спонсорами вже тривають, і Артем вірить, що це стане його внеском у майбутнє українського футболу.
Між іншим, Артем – не лише спортсмен, а й науковець. У 2018 році він захистив кандидатську дисертацію в Східноєвропейському національному університеті імені Лесі Українки на тему методики навчання футболу.
Вболівальники називають Артема Федецького “хоробрим серцем” українського футболу. Він завжди викладався на максимум і боровся до кінця. Його кар’єра – це історія про те, як син волинського футболіста став зіркою Ліги Європи, захисником збірної та людиною, яка не боїться пробувати нове. Від жартів на сцені до ролі в кіно, від політики до волонтерства – Федецький живе так, ніби кожен день це новий відповідальний матч.
Не забудьте підписатися на Мій Львів в Телеграм 
, щоб не пропустити нові пости!
