Львів, на щастя, багато в чому зберіг старовинну архітектуру, і тому і по сьогодні є бажаною локацією для кінематографістів з усього світу, не кажучи вже про вітчизняних. Ким тільки не було наше старовинне місто Лева, навіть Парижем. А перший фільм в нашому місті знімали ще у XIX сторіччі. Сьогодні згадаємо фільми, які знімали у Львові.
Львів увійшов у кінематограф майже одночасно з появою кіно. У 1897 році, лише через два роки після першого сеансу братів Люм’єр, у місті Лева відзняли німу стрічку “У львівській кав’ярні”. Фільм, що відобразив дух міста з його затишними кав’ярнями, показували в тимчасовому “Континентальному Еден-театрі” на Губернаторських Валах (тепер це проспект Свободи). У 1904 році документальна хроніка зафіксувала відкриття знаменитого пам’ятника польському поету Адаму Міцкевичу, яку демонстрували в кінотеатрі “Уранія” в пасажі Міколяша.
У 1912 році на вулиці Потоцького (нині Генерала Чупринки, 23) відкрилася львівська кіностудія “Кінофільм”, яка згодом переїхала на вулицю Фрідріхів (Л. Мартовича, 5). Вона випустила кілька короткометражок, а в 1914 році представила глядачам свій перший художній фільм — історичну драму “Костюшко під Рацлавіцами”. Стрічка вважалася втраченою, але її фрагменти нещодавно знайшли, повернувши шматочок кінематографічної історії Львова.
У міжвоєнний період Львів став кінематографічним осередком Польщі. У 1931 році студія “Оріон-Фільм” випустила першу польську анімаційну комедію “Пук” і один із перших звукових фільмів “За кулісами Х музи” з львівською актрисою Софією Батицькою, що мала неабиякий статус – Міс Полонія 1930 року. У 1937 році Юліан Дорош зняв перший український повнометражний фільм “До добра і краси” — рекламну стрічку про галицьку продукцію.
Та справжніми хітами стали комедії про львівських батярів від Варшавського бюро “Фенікс”. У 1936 році фільм “Буде краще” представив дует Щепка (Казімеж Вайда) і Тонька (Генрик Фогельфангер), зірок львівського радіо. Їхні жарти й пісні спорожняли вулиці під час радіоефірів. У 1939 році “Волоцюги” закріпили успіх, подарувавши світу пісню “Тільку ві Львові” (переклад Віктора Морозова). Ці стрічки, зняті на площі Ринок, вулиці Руській та інших локаціях, стали візитівкою міжвоєнного Львова. У 2018 році “Шляхетні волоцюги” переосмислили цю історію, ожививши батярський дух на сучасних екранах і у сучасних декораціях.
Радянська епоха принесла Львову справжній кінематографічний бум. У 1940 році Михайло Ромм зняв у місті драму “Мрія”, завершену напередодні Другої світової війни. У 1941 році тут же відзняли пропагандистську стрічку “Перша кінна” про Сталіна й Будьонного. Після війни Львів часто “грав” європейські міста завдяки своїй архітектурі.
У 1950-х місто стало тлом для різножанрових стрічок: від спортивної драми “Спортивна честь” (1951) до антигреко-католицької “Іванни” (1959), овіяної зловісними міфами про “прокляття” через трагічні долі акторів і знімальної групи. У 1955 році Львів перевтілився в Італію для “Овода”, який зібрав 39 млн глядачів, а в 1956-му — для біографічного “Івана Франка”.
1960-ті відкрили нову сторінку з роботами Сергія Параджанова (“Українська рапсодія”, 1961) і культовим серіалом “Майор Вихор” (1966), де вулиці Львова “зіграли” окупований Краків. У 1968 році місто стало Парижем у серіалі “Щит і меч”, що зібрав 68 млн глядачів.
1970-ті подарували справжні шедеври. У 1971 році Ельдар Рязанов зняв у Львові комедію “Старики-розбійники” з Юрієм Нікуліним і Євгеном Євстигнєєвим. Львівська ратуша “приймала” виставку Рембрандта, а вулички міста додали шарму пригодам героїв. У 1977 році “Чарівний голос Джельсоміно” оживив площу Ринок і каплицю Боїмів, а в 1978-му Львів знову став Парижем у “Д’Артаньяні і трьох мушкетерах”. Вулиці Краківська, Вірменська й палац Потоцьких ідеально передали атмосферу XVII століття. Фортеці, зали та вулиці Львова стали зображати вулиці французької столиці.
1980-ті продовжили традицію. Львів з’явився в серіалі “Довга дорога в дюнах” (1980) як зимовий Мюнхен, комедії “Відпустка за свій рахунок” (1981) з Людмилою Гурченко та історичному “Данилі — князі Галицькому” (1987). У 1989 році місто знову (вже втретє!) стало Парижем у “Сірано де Бержераку” від “Ленфільму”.
Після 1991 року Львів залишався кінематографічним магнітом, але на той час бракувало коштів, тому фільмів значно поменшадл. У 1995 році тут зняли “Акваріум” за романом Віктора Суворова, а в 1999-му китайський серіал “Як гартувалася сталь” теж знімався (частково) у Львові, отримавши звання найкращого фільму Китаю.
У 2000-х у Львові знов почали знімати українські фільми, зокрема історичні драми. “Нескорений” (2000) Олеся Янчука показав Романа Шухевича на фоні Львова, а “Владика Андрій” (2008) — про митрополита Андрія Шептицького. У 2011 році Агнешка Голланд зняла фільм “У темряві” про порятунок євреїв у львівській каналізації під час Голокосту. Цю стрічку, сцени якої знімали зокрема на площі Ринок і в палаці Потоцьких, номінували на “Оскар” за найкращий іншомовний фільм.
Пізніше почали знімати і різноманітні комедії. У 2002 році Львів став Парижем у серіалі “Доярка з Хацапетівки-2”, а в 2016-му “#SelfieParty” показав студентське життя на тлі університету безпеки життєдіяльності. “Я, ти, він, вона” (2018) за участю майбутнього президента Володимира Зеленського показала сучасний Львів, як і вищезгадані “Шляхетні волоцюги” того ж року.
Дитяче кіно також не обійшло місто. “Іван Сила” (2013) Віктора Андрієнка, знятий частково у Львові, отримав премію Лесі Українки за найкращий дитячий фільм. Пригодницький “Ломбард” (2013) Любомира Левицького переніс глядачів у вигаданий Лемберг (німецька назва Львова), використовуючи львівські вулички.
Останні роки лише посилили кінематографічний магнетизм Львова. У 2017 році “Слуга народу 2” використав палац Потоцьких і Будинок вчених, а “Таємний щоденник Симона Петлюри” оживив судові зали. У 2019 році серіал “Кава з кардамоном” переніс глядачів у революцію 1848 року, знімаючись у готелі “Жорж” і музеї етнографії. У 2020 році “Я, Побєда і Берлін” за книгою Андрія Кузьменка оживив львівські вулиці, а в 2021-му “Смак Свободи” з Ірмою Вітовською показав кулінарну історію Ольги Франко.
Львів надихає не лише на ігрове кіно. У 2010 році Алан Бадоєв зняв у місті музичний фільм “Мадемуазель Живаго” з Ларою Фабіан, де дев’ять новел поєднали століття й епохи. Площа Ринок і Домініканський костел додали стрічці романтичного шарму.
Документальне кіно також процвітає. “Золотий вересень. Хроніка Галичини 1939–1941” (2010) Тараса Химича відтворив трагічні сторінки історії з участю “Піккардійської Терції”. “Легіон. Хроніка Української Галицької Армії 1918–1919” (2015) використав формат 4K і реконструкції, а “Varta1, Львів, Україна” (2015) Юрія Грицини, знятий під час Євромайдану, отримав нагороди Docudays UA і FIPRESCI за новаторську мову.
Львів став домом для короткометражок, що відображають його дух та красу. “Перший день” (2015) показав буремні події ЗУНР, “Мар’яна” (2013) Івана Федорича оживила сюжет пісні Джонні Кеша, а “Доторкнись і побач” (2013) Тараса Дроня розповів зворушливу історію сліпої дівчинки. “Янголи помирають на світанку” (2014) Ярослава Турківського досліджував моральний вибір, а “Ротації” (2014) за мотивами поезії Антонича показав сучасний Львів. “Lviv.Naked” (2014) Лілії Тимошенко розкрив нетуристичне обличчя Льова в рамках “Майстерні міста”.
Отже, як бачите, Львів як раніше, так і зараз є одним з основних “кіномайданчиків” України, і це при тому що у нас немає і ніколи не було якоїсь власної кіностудії, всі фільми знімали приїжджі студії та режисери, не кажучи про кліпи чи документалістику. Але місто Лева продовжує тримати марку, а отже пильнуйте – може і вас колись покличуть, принаймні, для масових сцен!
Не забудьте підписатися на Мій Львів в Телеграм 
, щоб не пропустити нові пости!
