Велика міграція: як галичани століття тому підкорювали США та Бразилію. Частина ІІ США

Міграція українців з Галичини у Сполучені Штати відбувалося, як й в Бразилію одразу кількома хвилями з різною періодичністю. Загалом таких хвиль було чотири. Перша хвиля української імміграції до США розпочалась наприкінці ХІХ століття. Людей приваблювала заокеанська країна, й хоча про США було неповноцінне уявлення — мігранти вірили, що переїзд стане їхнім квитком у щасливе життя.

Вихідці з Галичини привезли з собою культуру свого краю

Галичину недаремно називають релігійною столицею України, храми та паломництво відіграють важливу роль для галичан. Ті, українці, які прибули до США з Галичини привезли з собою й свою культуру, попри те, що більшість мігрантів були змушені працювати на важких роботах (переважно – це вугільні шахти та металургійні заводи ) оселилися у районі штату Пенсільванія, тому цей регіон і став осередком перших українських емігрантів й української церкви.

У 1884 році до Пенсільванії прибув священник з Галичини Іван Волянський, вже через рік після свого приїзду він організував перше в Америці українське братське товариство взаємодопомоги – Братство Св. Миколая. Згодом за його ж ініціативи у Пенсильванії звели першу Українську католицьку церкву.

Фактично Волинянський став прикладом для наслідування, бо з його легкої руки в інших штатах почали виникати численні братські товариства на зразок того, що було утворено І. Волянським.

Політичні біженці сповідували в еміграції цінності вільної України

Друга хвиля еміграції припадає на 1920 роки, після багатьох спроб дати Україні незалежність — починаються гоніння та репресії активістів, художників, письменників та всіх “інакодумців”. Вони знайшли ціль в еміграції згуртувавшись із власними ідеями, видавали навіть українську газету, пресу розповсюджували між собою, а друкувалися за власні кошти.

Третя хвиля українських мігрантів прибула в період з 1947 по 1951 років, цього разу серед прибульців була велика кількість інтелігенції та науковців. Саме вони сприяли розвиткові українського політичного, громадського, культурного та релігійного життя в діаспорі. На той час українців в США було настільки багато, що місцеві почали називати окремі округи в честь українців.

Але мине кілька років й між українцями стане конфлікт. Річ в тому, що четверта велика хвиля мігрантів була російськомовною в більшості, це були наслідки тривалої політики зросійщення. Четверта хвиля мігрантів також належала до інтелігенції, але через низьку патріотичну позицію – ці люди викликали шок у «старої» української діаспори, оскільки вона не очікувала такого байдужого ставлення до української мови, культури, традицій. 

Читайте також: Велика міграція: як галичани століття тому підкорювали США та Бразилію. Частина І Бразилія

Культурне життя галичан в США

Поки в Україні тривали державотворчі зміни, еміграцію співвітчизників почали сприймати, як серйозну кризу й відтік молоді. Іван Франко тогочасні події так описував:

“Коли, панове, не хочете еміграції народу до Америки, візьміться до поправи його економічного і культурного стану”.

Й справді еміграція негативно вплинула на економіку Галичини, але вона мала й позитивні наслідки. Один із них газета “Свобода”, яку випускали українські мігранти, а серед них й галичани. Цей часопис згодом почали читати й американці, так вони дізнавалися про нашу культуру, побут та традиції.

Читайте також: Історія львівської дитячої залізниці

А ще видавали газету “Америка”, одну із тих, яка першою спростувала радянську пропаганду. Так про вихід цього часопису згадував отець Грушка:

“Якась туга, якийсь сум стискав серце, коли українець довідувався про себе самого чи то з польських, чи словацьких газет, де наші справи не раз дуже брехливо представлено. Отже, в тих обставинах зародилась у мене мрія видавати власний часопис, писаний українським серцем, українською мовою, навіяний українським духом”.

За приблизними офіційними даними, на початку ХХ століття у США було 470 тисяч емігрантів-українців, в більшості це були вихідці із Закарпаття та Гуцульщини. Тому в США наші українці привнесли колоритну частинку, яка й по сьогодні відгукується у місцевій культурі: це українські традиційні страви, свята, одяг та інше.