Якими були домашні улюбленці львів’ян у XX столітті

Чимало людей тримають удома домашніх улюбленців. Найчастіші жителі наших осель – це собаки та коти. Звісно, є й любителі екзотики – тут головними товаришами стають папуги, черепахи та золоті рибки. Сьогодні ми дізнаємося про те, якими були домашні улюбленці львів’ян в XX столітті.

Про собак, котів і клопоти

Пудель Катерини Грушевської на прізвисько Рікі

XX століття ознаменувалося не одним відомим діячем, який жив та творив на теренах Галичини. Це був час Івана Франка, Михайла Грушевського, Ірини Вільде, Романа Сельського та інших. Та окрім культурної спадщини цих людей лишається і інша згадка – побутова. Наприклад, Іван Франко був неабияким любителем тварин – його хатину охороняла гуцульська вівчарка Буркусь. За описом вона більше була схожа на вовка, хоча часто чоловік брав і безпритульних собак.

“Назвали його “Буркусь” і повезли до Львова. Песик ріс швидко, став волохатий і лютий, людину уважав за вовка, гарчав на своїх і гавкав на чужих, багато гостей покусав по ногах, порвав зубами штани і спідниці. Був пострахом усіх, що відвідували осібняк і бажали побалакати з його власником, поетом і рибалкою”, – уривок Тараса Франка з оповідання “На Чивчин!”

Катерина Грушевська з домашніми улюбленцями

Батьківський дім, як згадували діти “каменяра”, більше нагадував зоопарк – тут був і бузьок з поламаним крилом, і черепаха, і коти. На Буркуся часто скаржився професор Михайло Грушевський, чий дім був по сусідству. Мовляв, гавкіт Буркуся заважає працювати.

Однак за кілька років пан Грушевський і сам обзавівся улюбленцем – ним став пудель Ріккі. Собаку подарували дочці професора Катрусі, тож на гавкіт Ріккі скарг вже не було. Сім’я Грушевських любила всіх тварин, особливо їх леліяла та ж Катруся – вона любила гладити пухнастих розбишак та читати в їх тихій компанії.

Про канарейок, черепах і зебр

Стрийський парк, Львів, 1964-1970

Любили львівські панночки і бавитися зі всілякими екзотичними тваринами. Особлива любов у них була до канарейок та папуг, їх вчили розмовляти та сідати на голову. Часто пташок навіть не тримали в клітках, а пускали літати по кімнатах, адже стелі у будинках були високі. Додатково господарі купляли високі рослини і створювали вдома тропічні джунглі. Нерідко панна виходила з кімнати, а на голові у неї красувалася дивна птиця.

Втім, екзотичні улюбленці відійшли на другий план після Другої світової війни, коли потрібно було прогодовувати себе та свою родину. Домашні улюбленці стали практичними, а коти, собаки та хом’яки стали пріоритетними у австрійських оселях. Однак тяга до незвичайного все одно залишається. Тут починається ера зоопарків, а от ті, хто не міг дозволити собі таку розкіш, часто ходили гуляти в парки. Найкрасивішим вважався парк Кілінського – деякі паничі з-за кордону порівнювали Стрийський парк з віденським.

Зокрема, в Стрийському парку були лебеді, качки та навіть червоновухі прісноводні черепахи. Останні і припали до душі львів’янам. Тоді такий подарунок діти просили у батьків на іменини або на празник Святого Миколая. Багато клопоту в господарстві вони не доставляли.

Про спацер містом

Чоловік на прогулянці з собакою. 1937 рік. Львів, площа Міцкевича

XX століття було новим періодом для любителів тварин. Зокрема, це стосувалося жителів міста. Так, вулицями Львова забороняли ходити з собакою без намордника, а все для того, щоб тварина не могла випадково вкусити перехожого чи налякати дитину. Крім того, за домашнього улюбленця потрібно було сплачувати податок.

На той час сума збору за породисту тварину становила приблизно від 10 до 30 злотих – платня залежала від кількості собак. Для власників були присутні і немалі штрафи, якщо господар забув прибрати фекалії за своїм собакою або ж якщо вона була без намордника чи, що гірше, когось покусала.

Обов’язковим також було відвідування ветеринара та наявність всіх необхідних щеплень. Загалом, на той час утримання цуцика було по кишені тільки заможним людям. Ознакою статусу ставали великі породи мисливських собак, за які купці просили немалу суму злотих – подекуди за ці гроші можна було купити корову.

Однак чоловіки все одно купували собі друзів-гончаків: дехто, щоб повихвалятися в товаристві, а дехто і справді для полювання. В той час це було популярним хобі, тож, аби влитися в потрібну компанію, шляхтичі і паничі не жаліли грошей.

Ще однію розвагою для власників породистих собак були виставки тварин – це теж була хороша можливість показати свою статусність. Тоді ж почали користуватися популярністю і дресирувальники, які навчали тварин всіляким фокусам.