Ми вже розповідали про історію львівського пивоваріння, тож ви знаєте, що до випивки львів’яни були далеко не дурні долучитись. Недарма латинська приказка стверджує, що немає на світі такого місця, де би люди не пиячили. Не був винятком із цього правила і Львів.
Саме тому податки від виготовлення і продажу різноманітних алкогольних напоїв були одними з основних джерел доходу у стародавньому Львові, якщо вірити дослідникам стародавньої історії міста.
З-під ялинових гілок, якими позначали місця торгівлі алкоголем у місті, пливли справді золоті ріки різноманітних податків до одразу двох міських кас: як міської, так і королівської, або як її ще називали, фортифікаційної. Справа в тому що гроші з неї можна було використовувати виклчно на ремонт брам, стін, мурів та інших фортифікаційних споруд.
Серед податків, що надходили до фортифікаційної каси, перше місце належало найстарішому — чоповому, запровадженому 1479 року для оплати найманців у війні з хрестоносцями. Чоп треба було витягнути з бочки, перш ніж розливати напій, а тому спочатку його сплачували лише власники шинків. Але згодом його почали сплачувати і інші, зокрема і від котла горілки, а також і інших алкогольних напоїв.
У 1505 році Львів отримав із Сейму непоганий привілей, який звільняв місто від мита і двоквартально дарував той самий чоповий збір, але за умови використання цих коштів на ремонт міських мурів. Так само вже 1523 року король Сигізмунд І призначив на ремонт мурів половину чопового, яке збирали у Львові, а збирання цього податку доручив міській раді. Але слід відзначити, що ці гроші не завжди використовувалися за призначенням. Звісно це не залишилося таємницею для королівської влади.
Якось король Сигізмунд III у своєму декреті суворо вимагав щоби міські доходи «не на будь-які приватні потреби, а на забезпечення доброго правління і фортифікації були спрямовані». Міських райців, які наважувалися витрачати частину цільових грошей «для приватного вжитку» (in privatum usum), притягали до відповідальності перед скарбовим трибуналом.
Вимога цільового призначення міських грошей призвела до конфлікту міської еліти, зокрема райців з бургомістром Мартином Кампіаном. 1628 року Кампіан вирішив використати кошти, зібрані за сім років від виробництва і пропінації горілки (а це було понад сім тисяч золотих, величезна сума), винятково на укріплення міста, проти чого рішуче повстали райці, які звикли обертати ці гроші на свої потреби.
Бургомістр доводив, що на зібрані кошти «мури монастиря Бернардинців, щоб не гнили, обклав, галереї згорілі дахами перекрив, мур міцний і високий від Галицької брами аж до Сокільницького мосту з фундаментів вивів, вежу на Краківському передмісті з тесанихкаменів з ґрунту до гори вивів…та ін.». Та незважаючи на це, райці примудрились виграти судовий процес міста проти Кампіана, і вже після його смерті 1629 року королівський суд зрештою таки виправдав чесного та сумлінного бургомістра.
Окрім фортифікаційних робіт, гроші з податку на виробництво та продаж алкоголю йшли на закупівлю зброї, амуніції і провіанту для міста. Зокрема, саме прибутки від продажу вина були джерелом величезного маєтку купця Костянтина Корнякта, який контролював майже всю
торгівлю вином на Чорному морі.
Окрім величних пам’яток ренесансу у Львові (Успенської церкви і власної кам’яниці про яку ми нещодавно розповідали), Корнякт збудував ще за власні гроші вежу на східному боці міських укріплень. 1634 року король Владислав IV надав право торгувати горілкою і медом мешканцям Галицького передмістя, прагнучи заохотити і цю категорію ділків до будівництва фортифікацій.
В історії Львова інколи навіть не прибуток від алкогольних напоїв, а самі напої слугували для захисту міста. Наприклад, 1588 року під час візиту до Львова короля Сигізмунда III до міста прибули 1700 запорізьких козаків під проводом Костянтина Ружинського для підмоги королю у війні проти Максиміліана Габсбурга. Козаки були надто буйною категорією, яка точно не сиділа б спокійно, чекаючи наказів короля, а неодмінно спробувала б пограбувати все те, що погано лежить чи стоїть.
Тоді місто виділило «заради спокою від тих козаків, що на передмістях стояли, два барила
мальвазії (вина) від пана Станіслава Ансерина за 32 золотих». Цей досвід згадали ще раз, вже 1648 року під час облоги міста військами Богдана Хмельницького, коли горілка склала суттєву частину міської контрибуції. Літописець тих подій райця Андрій Чехович зазначав, що «тільки лонгерія (міський відділ економіки) може сказати, якими були видатки, коли великі барили горілок, медів і мальвазії ненаситне хлопство тут у місті поликало, а потім на передмістях, де мали свої табори, брали і переносили».
Горілка та інші алкогольні напої становили велику частину сплаченої війську Хмельницького контрибуції, і про кількість цієї горілки свідчить її дорожнеча, яка згодом охопила весь Львів через дефіцит: «Горілки гарнець продавали за 12 злотих, тоді як перед тим він коштував один
злотий». Та все ж облогу міста зняли, отже, того разу горілка стала справжнім оборонцем Львова, набагато кращим ніж коронне військо та комендант фортеці, тим більше що Високий замок тоді все одно було захоплено, хоч це і вартувало життя Кривоносу.
Не забудьте підписатися на Мій Львів в Телеграм 
, щоб не пропустити нові пости!
