У структурі УПА діяла медична частина, так звана Санітарна Служба, котра опікувалася пораненими і хвори-ми вояками як безпосередньо в умовах ведення боїв, так і в запіллі. ЇЇ формування почалося після наказу першого головнокомандувача УПА Дми-тра Клячківського («Клима Савура») у листопаді 1943 року.
До 1943 року медичну допомогу воякам УПА надавали окремі військові й цивільні лікарі та члени УЧХ. Український Червоний Хрест було відновлено в умовах нацистської окупації як громадську організацію для медичної допо-моги населенню, він функціонував у складі УЦК.
Але левову частку УЧХ становили українські на-ціоналісти, тому після створення УПА вони стали на службу медичного забезпечення українського підпілля. Організаторами усіх щаблів медичної служби УПА були Матвій Лотович і Катерина Зарицька-Сорока («Монета»). Вони утворили оптимальну в умовах партизанської боротьби мережу медичного забезпечення українського визвольного руху, поєднавши Санітарну службу УПА і УЧХ.
Завдяки старанням Матвія Лотовича та Катерини Зарицької у структурі медичного забезпечення УПА постало 4 відділи :
2. Фармацевтичний – відповідав за заготовлення медичних препаратів шляхом закупів-лі чи захоплення у бою, їх розподіл по лікарнях і медпунктах;
3. Харитативний – на нього була покладена опіка родинами членів ОУН, УПА, заарештованими і засудженими, дітьми-сиротами. Зауважимо, що ця традиція бере свій початок ще з козацьких часів.
4. Господарський – працював у справі організації школи медиків, вишколу сані-тарок і медсестер, збереження харчів та їх розподілу між шпиталями. Перші три відділи підпорядковувалися командуванню УПА, а четвертий – керівництву УЧХ.
Із лікарських записів дізнаємося, що серед захворювань вояків УПА переважали бронхіти та пневмонії, особливо посттравматич-ні та гіпостатичні – вони становили понад 50 % усіх захворювань. І це цілком зрозуміло через перебування у вогких, темних криївках під землею й неможливість хворому пересуватися.
Тому часом «шпитальки» організовували у хатах і гос-подарських спорудах місцевого населення. Ос-таннє стає майже неможливим із поверненням радянської окупації, адже комуністична влада застосовувала масовий терор проти цивільного населення, значно більший, ніж нацисти. І тут було питання особистого вибору та доброї волі господаря, що наважувався надати притулок, хворого і лікаря, котрий з честю та самопожертвою виконував свої професійні обов’язки.
За нормами санітарної служби УПА у кожному курені мав бути лікар. Нині відомо, що у медичній службі УПА працювало понад 100 лікарів – Юрій Липа (загинув у 1944 ), Яромир Олесницький (загинув у 1945), Петро Скобельський (загинув у 1945), Олекса Зеленюк, Юрій Давиденко. Також близько 250 студентів медицини старших курсів – Богдан Крук, Любомир Полюга, Модест Ріпецький та інші.
«Через брак лікарів у Львові підпільно у таємному університеті викладали військову медицину для прихильників УПА», – згадував Любомир Полюга. Із вересня 1944 року кваліфіковані лікарі УЧХ під керівництвом асистента кафедри хірургії Львівського медичного інституту Яромира Олесницького проводили курси підвищення кваліфікації для студентів медиків.
«Це були студенти медицини вищих семестрів, котрих вишколювали наші лікарі як хірургів. Ця ділянка медицини була нам найпотрібніша». Також регулярно проходили курси для підготовки санітарів. Вимоги до охочих навчатися були доволі простими : 6 класів школи, але вирішальну роль відігравала висока ідейна мотивація і надійність.
Наказом головнокомандувача надавати першу медичну допомогу навчали у старшинських школах. Зокрема, у старшинській школі «Олені» викладали лікарі Самуель Нойман («Максимович») і «Доктор Кум» (справжнє ім’я невідоме). Підручником слугував «Санітарний конспект», укладений лікарем Юрієм Давиденком («Юрко»). Освітні матеріали часто друкували та поширювали серед вояків УПА і цивільних для надання само – та взаємодопомоги.
Джерела забезпечення ліками та медичними інструментами були різноманітними – закупівля, пожертви, але найбільше – у результаті бойових нападів на німецькі, угорські і словацькі групи постачання. УЧХ видав довідники про застосування лікарських рослин, тому жінки і діти збирали і заготовляли зілля.
Відомо, що у львівському медінституті фармацевти таємно виготовляли мазі, настоянки, натирання для вояків. Студент Богдан Крук («Мельодія») підготував довідник «Зела та їх пристосування». Медичні інструменти закупо-вували через підпільну мережу ОУН, але сотні лікарів та аптекарів жертвували ліки, інструменти, перев’язувальний матеріал УЧХ для потреб УПА. Зі спогадів Богдана Крука (випускник Львівського медичного інституту, курінний лікар УПА) дізнаємося, що навесні 1944 року у Львові студенти і лікарі закупили ліків на 1,5 млн. польських злотих.
Дуже активно жертвувало населення. «Заклики підпільної мережі ОУН організувати ліки для УПА, а також військові уніформи, взуття, зброю, харчі – знайшли масову підтримку цивільного населен-ня», – писав лікар Модест Ріпецький («Горислав») про масштаби волонтерського руху. Але знову наголосимо, що відновлення радянської окупації фактично унеможливлювало ініціативи громадян. Адже було ліквідовано приватну власність, вилучено особисті медичні інструменти лікарів, заборонено їх виносити з лікарень, а легально їх придбати було неможливо. НКВД установив цілковитий контроль над лікарями, аптекарями та молодшим медичним персоналом, лікарні, амбулаторії та аптеки були нашпиговані комуністичною агентурою.
Тільки завдяки великій самопосвяті і жертовності медичної служби УПА вдавалося повертати здоров’я і рятувати життя воякам. Історія медичної служби національного збройного формування – УПА вписала незабутню сторінку як в історію української медицини, так і в історію національно-визвольної боротьби українського народу.
Не забудьте підписатися на Мій Львів в Телеграм 
, щоб не пропустити нові пости!
