У роки Другої світової війни Львів став ареною жахливих злочинів нацистського режиму. Одним із символів людської відваги, стійкості та боротьби за життя стала історія родини Хігерів та інших євреїв, які переховувалися у львівській каналізації, рятуючись від переслідувань.
Коли в 1941 році німці окупували Львів, доля єврейської громади міста була вирішена – більшість мала бути знищеною в таборах смерті або розстріляно. Ті, хто вижив у перші дні після приходу німців, опинилися перед вибором: чекати смерті або спробувати неможливе – сховатися. І якщо спочатку існувало гетто, яке давало ілюзорну надію на те, що війну можна буде пережити, то згодом все почало вказувати на те, що скоро і гетто буде ліквідоване. Зрештою родина Хігерів, разом з іншими євреями, обрала свій шлях і знайшла притулок у підземеллях міста.
Сховище було облаштоване у каналізаційній системі, що простягалася під вулицями старого Львова. Темрява, вологість, відсутність їжі та небезпека викриття робили існування майже нестерпним. Вижити вдалося завдяки допомозі польських сантехніків, які знали про їхнє місцеперебування і приносили їм воду, їжу та одяг. Втім, це все було на взаємовигідній основі. Спочатку ховатись хотіли аж 70 людей, однак працівники відібрали лише 21. Всі ці люди платили польським сантехнікам за їх послуги.
Адже таку кількість людей треба було не просто сховати. Їх треба було годувати, поїти, періодично змінювати місце схованки. Останнє було потрібно для того, щоб нацисти не змогли знайти втікачів, адже гестапівці регулярно проводили рейди каналізацією, шукаючи втікачів.
Одним із таких рятівників був Леопольд Соха який став справжнім героєм. Спочатку він допомагав євреям за плату, але згодом усвідомив, що не може їх зрадити навіть під загрозою власної смерті. Тому навіть коли гроші у Хігерів скінчилися, Соха та його однодумці все одно продовжували допомагати людям. Завдяки його підтримці та відвазі частині родини Хігерів вдалося пережити окупацію. Соха, його дружина та родина Врублевських протягом 13 місяців забезпечували потреби виживання тих євреїв у їхній криївці в каналізації.
Щодня вони жили в страху, що хтось їх знайде, що німці прочісуватимуть каналізацію, що закінчаться запаси їжі. Але вони витримали. Майже 14 місяців без сонячного світла, без нормальних умов, лише з надією на порятунок. Вони харчувалися тим, що приносили їм рятівники, а іноді навіть ловили щурів, які були єдиним джерелом білка. Вода, яку вони пили, часто була забрудненою, що спричиняло хвороби, але іншого вибору не було. Лише один раз Соха підніс маленьку дівчинку до граток водостоку, щоб вона могла подивитись на зоряне небо.
Далеко не всі, хто ховався в каналізації, вижили. Деякі люди не витримали таких умов і попросили вивести їх нагору, розраховуючи змішатись з іншими людьми на вулиці. Однак німці доволі уважно перевіряли документи, і нікому цей план не вдався. Всі хто вийшов назовні, був знайдений і страчений. Ще один молодий хлопець загинув під час повені у колекторі.
Коли радянські війська відновили свій контроль над Львовом у липні 1944 року, з каналізації на світ вийшли лише кілька осіб – виснажені, але живі. Їхні очі не могли відразу звикнути до яскравого світла, а їхні тіла були виснажені через недоїдання і постійний страх. Деяким із них знадобилося кілька місяців, щоб повністю відновитися.
Всі члени родини Хігерів святкували свій порятунок у будинку Сохи. Із 21 єврея, схованого в каналізації, вижили десять, у тому числі родина Хігерів, родина Маргулісів, Ціпора Гелена Вінд та Екаб Барстіцький. Пізніше родина Хігерів переїхала до Кракова. Справа в тому, що Ігнацій Хігер і для совітів був не надто хорошою людиною, адже він був підприємцем, а тому – буржуєм. Були всі шанси потрапити під каток радянської репресивної машини, і другий раз ризикувати власною родиною Ігнацій не збирався.
Також ця історія стала одним із найбільш неймовірних свідчень виживання під час Голокосту. Вона була детально описана в книзі”Дівчинка у зеленому светрі”, в якій Крістіна Хігер, одна з тих, хто вижив, розповідає про свої спогади. Також було знято фільм “У темряві” про цю ж історію.
Деякі частини каналізації ставали справжніми сховищами для кількох груп людей. В одній з таких камер було знайдено залишки імпровізованих ліжок, зроблених із мішків і дерев’яних дощок. Відносно нещодавно було проведено роботи з пошуку матеріальних залишків перебування людей у цих львівських катакомбах. Бо багато хто не дуже вірив взагалі в цю історію. Однак пошуки підтвердили правдивість свідчень врятованих. Зокрема, було знайдено ліхтарик, місця кріплення примусів на яких готували їжу та інші артефакти. Свого часу всі ці речі наказав залишити Леопольд Соха, бо вони вже не мали користі, але могли б викликати підозру.
Сьогодні пам’ять про подвиг цих людей живе у книгах, фільмах і спогадах. Їхня боротьба за життя – це нагадування про силу людського духу, про людяність навіть у найтемніші часи історії. Львівська каналізація, де вони ховалися, стала історичною пам’яткою, а екскурсії, що проводяться цими підземними лабіринтами, нагадують про подвиг тих, хто вижив. Доречі, про інші неймовірні історії порятунку людей під час Голокосту у Запоріжжі можете почитати тут, там теж багато цікавого.
Не забудьте підписатися на Мій Львів в Телеграм 
, щоб не пропустити нові пости!
