Львів, як місто суцільної богеми, був завжди наповнений творчими людьми. Звісно, у кожного з таких людей є свої улюблені місця для відвинок та зустрічей з однодумцями. Саме у таких місцях часом народжувались шедеври чи приходили цікаві думки, що наводили потім на потрібну тональність. То ж де збирались львівські митці? Розказуємо про класичні місця і (спойлер) деякі відкриті і сьогодні.
У XIX столітті Львів уже славився своєю кавовою культурою. Німецький письменник-мандрівник Й. Г. Когль, який відвідав місто в 1841 році, був вражений кількістю та якістю місцевих кав’ярень. У своїх записах він зазначав, що львівські заклади перевершують німецькі, а найкращою вважав кав’ярню Вольфа, яка завжди була переповнена гостями. Поруч, на Гетманських Валах, 16 (тепер проспект Свободи, 12), із 1829 року працювала найстаріша кав’ярня міста під назвою “Віденська”. Її тераса, що виходила на площу св. Духа (нині пл. Підкови), була ідеальним місцем для прогулянок і творчих зустрічей.
Неподалік розташовувалися й інші улюблені місця львів’ян. Цукорня Фердинанда Гросса на Гетманських Валах, 6 вражала кіоском, пофарбованим у всі кольори веселки, а цукорня Міхала Монне на вул. Театральній, 8 стала осередком для літераторів і художників у 1850–1870-х роках. У 70–80-х роках XIX століття центром богемного життя стала кав’ярня Ява Добровольського на вул. Краківській, 10, яку через затютюнені зали прозвали “Пекелко”.
Тут збиралися відомі художники, як-от Андрій Грабовський, Парис Філіппі та Леонард Марконі, віддаючи перевагу галасливій атмосфері перед елегантною “Театральною” в приміщенні театру Скарбека (тепер Театр ім. Марії Заньковецької). На жаль, кав’ярня Добровольського закрилася в 1902 році, а будинок обвалився в 1922 році, забравши життя двох десятків людей.
Інший заклад, що зберігся до наших днів, — будинок “Під Лебедем” на вул. Галицькій, 10. У 1870–1880-х роках кав’ярня Адольфа Маньковського була притулком для письменників, журналістів і музикантів. А на вул. Шевській, 12 із 1852 року діяла кав’ярня Нафтули Тепфера, яка стала популярною в 1890-х.
Син Нафтули, Міхал, сам був художником-аматором і замовив розписи з краєвидами Львова, що приваблювали митців. Особливо любив це місце Іван Труш, якому Тепфер часто замовляв картини. Заклад слугував і художнім салоном, і притулком для бідних митців, які розплачувалися картинами. У 1907 році Тепфер подарував свою колекцію новоствореній міській Картинній галереї.
На початку XX століття у Львові стався справжній кав’ярняний бум, який відображав дух часу. Більшість закладів оформляли в модному стилі сецесії, що додавало їм вишуканості. У 1900 році “Театральна” отримала меблі за взірцями паризької виставки, а в 1902 році оновили “Віденську” з декоративними панно Ф. Зайховського та Ю. Крупського. У цьому ж стилі переобладнали “Американську” (вул. Січових Стрільців, 11), “Кришталеву” в Пасажі Міколиша, “Центральну” на пл. Галицькій, 7, “Сецесію” (вул. Винниченка, 1), “Банзай” (вул. Городоцька, 55) і “Авеню” (пл. Міцкевича, 7).
У 1909 році на вул. Театральній, 10 відкрилася кав’ярня “Штука”, прикрашена вітражами й фресками Фелікса Вигживальського. Її асиметричні зали стали втіленням декадентських настроїв львівської інтелігенції, а власник Ф. Турлінський перетворив заклад на музей новітнього мистецтва. Того ж року на вул. Рейтана, 3 (тепер вул. Л. Курбаса) з’явилося артистичне кабаре “Казино де Парі” з театральною атмосферою.
Ще одним осередком творчості була кав’ярня “Монополь” на пл. Міцкевича, 8, що діяла в 1902–1912 роках. Її стіни, оббиті червоним оксамитом, бачили Івана Франка та членів об’єднання “Молода Муза”. За словами Петра Карманського, це місце було “Олімпом молодомузівців”. Після знесення будинку в 1912 році вони перебралися до “Народної гостиниці”, інтер’єр якої оформив Філемон Левицький у народному стилі.
Пік популярності кав’ярень припав на 1910–1913 роки. Кав’ярня “Шкоцка” (яку пізніше облюбують математики, як-от Банах) на розі вул. Фредра та Академічної вражала відвідувачів “лицарськими” панно В. Бєлецького, а “Рома” навпроти неї мала інтер’єр за проектом Г. Узємбла. “Варшава” на вул. Міцкевича, 2 (1912) брала своє зеленим мармуром і фонтаном, а “Ренесанс” на розі вул. Костюшка та Січових Стрільців (1913) відзначався стильовою єдністю з картиною Ф. Вигживальського, що зображала базар на площі Ринок.
Справжньою легендою стала кав’ярня “Атляс” на пл. Ринок, 45, яка в 1930-х роках вважалася наймоднішим місцем серед літераторів і художників. Її інтер’єр прикрашали вітражі, розписи А. Процайловича, червоні меблі та шаржі Сіхульського. “Атляс” був місцем, де руйнувалися соціальні бар’єри: поет сидів поруч зі священиком, художник із генералом, а студент із професором. Щоп’ятниці тут збиралися лікарі, а щочетверга між 17:00 і 19:00 — студенти. У залах лунали літературні дуелі, концерти, презентації картин і навіть апробації театральних ролей.
Центром атмосфери був пісняр Генрик Збєжховський, який грав на фортепіано, тримаючи келих вина й цигарку, у компанії священика Францішека Блотніцького. Власник Едвард Терлецький, якого ласкаво називали паном Едзьо, додавав закладу гумору. Його вислови, як-от “Тарілки, склянки і крісла як аргументи своїх політичних та релігійних переконань використовувати не дозволяється”, стали крилатими. У “Атлясі” бідні поети могли розплачуватися віршами, а майстри слова писали тут любовні листи чи промови на замовлення.
Серед відвідувачів були відомі постаті: письменник Бруно Шульц, піаніст Артур Рубінштейн, який грав Шопена, і навіть японська співачка Теїко Ківа, яка замовляла біфштекс із шампанським. Під час радянської окупації до “Атлясу” навідувалися Микола Бажан, Олександр Корнійчук і Олексій Толстой, але вони більше цікавилися медівкою, ніж інтелектуальними бесідами.
Відвідувачів літературних кав’ярень легко було впізнати: чоловіки носили оксамитові піджаки, широкі краватки, пелерини й капелюхи, часто з бородами. Художник Одо Добровольський вирізнявся яскравими червоно-жовтими вбраннями й зображував кав’ярні у своїх картинах. На жаль, багато закладів не пережили Першої світової війни, а в 1920–1930-х роках їхня кількість зменшилася. Проте деякі і сьогодні працюють, зберігаючи хоч трохи того, старого львівського шарму.
Наприклад, в “Атляс” ви можете зазирнути і сьогодні. Звісно, митців з минулого ви тут вже не зустрінете, зате натомість можете побачити митців сучасних, і хто знає – може через рік, два чи десять хтось з них стане відомим поетом чи письменником. Тож не упускайте свого шансу.
Не забудьте підписатися на Мій Львів в Телеграм 
, щоб не пропустити нові пости!
