Сьогодні про Пелчинський став вже майже ніщо не нагадує. А колись тут навіть проводили своєрідні морські битви, хоч і море від Львова лежить далеченько. З одного боку, це була місцева цікавинка, з іншого боку скілкьи місцевих самогубців закінчили тут своє життя – знали хіба лише дерева навколо та води ставу.
Це місце стало більш-менш популярним у XIX столітті, хоча став був відомий і до того. Але саме за часів заступника головнокомандувача збройними силами Галичини графа Йогана-Карла Фреснеля у 1820 році тут облаштували басейн, яким спочатку користувались військові міського гарнізону. Потім було дозволено користуватись басейном і звичайним львів’янам, про що свідчив напис і спеціальна стела, що мала засвідчити вдячність львів’ян австрійському генералу за такий подарунок. Тут же було споруджено і комплекс купалень.
Згодом це місце навіть стало причиною судового позову. Проблема полягала в тому, що став довелось чистити за дуже великі гроші, а військові за це платити не хотіли, і заплатити довелось магістрату. Зрештою було вирішено, що тут можуть безоплатно навчатись плаванню 15 учнів, а містяни зможуть відпочивати біля ставу.
З другого боку ставу, на пагорбах, де військовики поставили кам’яний міст з написом «Військо збудувало — місту подарувало», відбувалися показові виступи військових, на які збігалися великі, спраглі видовищ юрби. Ці маневри були справжньою атракцією для львівської публіки. Для поважніших гостей виставлялись намети, звідки все було найліпше видно і де сиділи здебільшого пані. У виступах брали участь усі види зброї, навіть артилерія з гарматами.
Став був також місцем морських видовищ. А що у Львові немає жодного моря, то за нього правив Пелчинський став. Якось, на велику втіху ерцгерцога Фердинанда І, цілого генералітету і взагалі Львова відбулися показові виступи вихованців басейну, а на закінчення піхота і кавалерія розіграли морську битву, кидаючись у воду в повному обладунку. Смакам львівської публіки потрафили змоклі військові, з яких вона дуже тішилася. А за кілька років на тому ж Пелчинському ставі відбулася битва чудовиськ.
Яскраві ефекти, кричуща барва, перебільшення і замилування тривіальними несподіванками були визначальними у смаках львів’ян. Одягався Львів яскраво і демонстрував барвистість життя
на догоду власній насолоді. Типовим прикладом такого смаку стали фестини з битвою морських чудовиськ на Пелчинському ставі, влаштовані 1845 року на користь потерпілих від повеней.
Морські чудовиська мусили мати натуральний вигляд. Кити, крокодили, летючі дракони, навіть симпатична Мелюзина, чи то пак сирена, — всього цього не бракувало 14 вересня 1845 року на Пелчинському ставі на втіху львів’ян. Гарні літографічні афіші зробили свою справу, і у визначений час буквально ціле місто вирушило на став.
Підприємці облаштовували трибуни, бо за львівським звичаєм кожен хотів бачити ліпше і більше, ніж інший. Місця звісно всім не вистачало, а також панувала звичайна для таких подій штовханина між поважними і не дуже глядачами. Якщо вірити тодішнім записам, битва морських чудовиськ на
Пелчинському ставі справила на громадян незабутнє враження. Кружляючи ставом штучні кити, крокодили, сирени викликали голосні вигуки захвату, так само як і човни, заповнені «неграми» і
«турками».
На рубежі XIX та XX століть став ще ближчим до львів’ян. Тепер панянки могли тут не просто відпочивати, а теж навчатись плаванню. Не дивуйтесь, до сьогоднішніх можливостей жінкам тоді було ще доволі далеко, а от штучних обмежень різного штибу якраз вистачало. Взимку став перетворювався на каток, адже повністю покривався льодом.
Можливо, це місце успішно радувало б львів’ян і надалі, якби не Перша світова війна. Коли до Львова дібралась російська армія, то хтось розповів росіянам що нібито під водами ставка австрійці при відступі заховали величезний скарб. Звісно, поціновувачі крадених ватерклозетів такого шансу упустити ніяк не могли, і тому вирішили той скарб віднайти. Але шукати його ниряючи під воду було б довго, та і вода на той час була холодна. Тому вирішено було просто спустити воду зі ставу, тим самим вирішивши проблему кардинально.
Звісно, ніякого скарбу там не було, тому довелось піти з порожніми руками, достатньо покопирсавшись перед тим у дні колишньої водойми. А згодом росіяни остаточно підуть зі Львова, щоб повернутись аж у 1939 році. Що ж до ставу, то його більше не відновлювали. Остаточно це місце закопали у 1921 році, і з тих пір водойми тут більше ніколи не було.
У 2017-2018 роках підіймали тему відновлення Пелчинського ставу. Це пояснювали тим, що ця водойма мовляв потрібна для того, щоб тут збирати воду під час сильних злив та повеней, як от наприклад під час знаменитої повені 1913 року. Однак достатньої підтримки ця ідея так і не знайшла.
Не забудьте підписатися на Мій Львів в Телеграм 
, щоб не пропустити нові пости!
