Львів – це місто, де кожен будинок, кожна вуличка розказує свою історію. А вивіски? Вони тут – як штрихи до портрета міста, від старовинних кам’яниць до сучасних крамниць. Якщо йти по центру і роздивлятись на фасади, то часом здається, що ці написи – то не просто реклама, а цілі оповідки про минуле й сьогодення. Давайте розберемося, як львівські вивіски змінювалися, що в них особливого й чому їх варто берегти.
Ще на початку 1910-х Львів почав сяяти – буквально! Перші електричні вивіски з’явилися не в модних магазинах чи ресторанах, а над кінотеатрами. Уявляєш, тоді кіно було новинкою, і власники сінематографів, щоб привернути увагу, вмикали справжню магію світла. Замість старих бляшаних вивісок, які заполонили місто, над фасадами загорялися написи з жарівок.
Наприклад, на “Corso” (тепер кінотеатр ім. Шевченка) літери були метрові, а от на “Фрашці” (зараз “Київ”) – скромніші, всього 20 см, але з фішкою – “електричним калейдоскопом”. Це був такий собі прадід сучасних LED-екранів, що показував геометричні візерунки, які мінялися плавно й не дратували очі. Правда, не всім це подобалося. У 1913-му магістрат наказав зняти той калейдоскоп із “Фрашки” – мовляв, забагато новаторства для консервативного Львова.
Але світлову рекламу було вже не спинити! Архітектор Альфред Захарієвич, один із тодішніх зірок, розробив нову вивіску для того ж кінотеатру. А от для аптеки Еттінгера Маріан Ольшевський, фанат сецесії, створив щось унікальне – металевого ангела з вітражною лампою в руках. Такі вітражі, до речі, були ніби пращурами світлових вивісок: увечері, коли їх підсвічували зсередини, вони виглядали як справжня реклама. Львів тоді вже думав по-європейськи, а вивіски додавали йому шарму.
Після Першої світової війни світлові вивіски стали must-have у Львові. У 1920-х з’явилися проекційні апарати, які кидали рекламу на екрани прямо на ліхтарях. А в 1930-х пішла мода на рекламні тумби – такі собі витончені конструкції, що поєднували ліхтарі, годинники, а іноді навіть фонтанчики! Стоїть собі тумба, світиться, показує картинки, а поруч ще й вода дзюрчить. І це ще могли бути вказівники на трамвайні зупинки – два в одному.
Тоді ж магістрат узявся за естетику міста. Старі бляшані вивіски, які псували вигляд кам’яниць, почали прибирати. На їхнє місце приходили накладні літери й неонові лампи – справжній хіт 1930-х. Неон у Львові був переважно від Philips, а проекти робили круті архітектори: Фердинанд Каслер, Зигмунт Шпербер, Тадеуш Врубель.
Але королем неонових вивісок був Адам Мсцівуєвський – чувак, який знав, як зробити так, щоб реклама виглядала як театральна вистава. Його роботи світили на пасажах, готелі “Брістоль” чи площі Марійській, і місто завдяки цьому виглядало як європейська столиця.
За естетику тоді відповідав Мар’ян Гельм-Пірго, який пильнував, щоб вивіски не псували історичні фасади. Завдяки йому старі дерев’яні портали знімали, відкриваючи приховані архітектурні деталі. Але Друга світова війна все це зупинила – неоновий шик Львова згас на довгі роки.
У радянський час Львів отримав новий шар історії – вивіски, які досі нагадують про ту епоху. На сьогодні за підрахунками місцевих активістів, вбереглося десь 40–50 таких вивісок – від книгарень до перукарень. І що цікаво, більшість із них – україномовні! Наприклад, книгарня НТШ на проспекті Шевченка чи “Електротовари” на Костя Левицького – це ж не просто вивіски, а шматочки української душі в радянському місті.
Якщ подивитись старі фото в Центрі міської історії то можна помітити, що 80% вивісок того часу були українською. Навіть простенькі таблички типу “Пральня” чи “Колосок” на Галицькій викликають у людей ностальгію за дитинством. Шрифти на них – то окрема любов. Деякі стандартні, як на залізничних касах на Гнатюка, а деякі – унікальні, як рукописні літери на “Колоску”. На жаль, багато таких вивісок уже демонтували, і було б непогано зібрати їх у вуличній галереї, як це зробили у польському Вроцлаві.
Особливо всім болить за вивіску “Електротовари” – їй уже 50 років, і вона в аварійному стані: пластик сиплеться, неон не працює, літери діряві. Але будинок – пам’ятка, тож треба було погодити реставрацію з міською владою. Зараз шукають меценатів, бо відновлення може коштувати 100–200 тисяч гривень. Але ж це не просто вивіска, це пам’ять, і не завжди про погане.
Львів завжди був попереду в питанні вивісок. Десь 10 років тому міська рада взялася за їхній порядок, бо фасади на проспекті Свободи чи Городоцькій просто тонули в громіздких пластикових коробах та іншому непотребі ще з часів 90-х. Колись їх було так багато, що побачити красу багатьох кам’яниць Львова було просто неможливо.
Тож у міськраді вимушено створили “Порядок розміщення вивісок” – правила, де все розжовано: розмір, кольори, матеріали. Підприємцям дали час, щоб замінити старі короби на стильні літери чи символи. І знаєте, таки спрацювало!
Тепер на проспекті Шевченка чи Дорошенка вивіски гармонійно вписуються в фасади. Навіть мережеві бренди, як АТБ чи “Єва”, підлаштувалися під львівський стиль. “Це все завдяки технологіям і контролю”, – каже Віктор Пецух, головний художник міста. А Наталія Сеньків із адміністративно-технічного управління міськради додає, що самовільні вивіски демонтують чи не щодня. Щовівторка в міській раді працює група, яка консультує підприємців, як зробити вивіску за правилами.
Порівняй старі фото з новими – різниця шокує. На Городоцькій чи Володимира Великого замість пластикового хаосу тепер акуратні літери. І хоч до ідеалу ще далеко (особливо на околицях, як Сихів), Львів задає тон іншим містам. Блогер Іван Вербицький, наприклад, порівнював вивіски в Києві й Львові – і Львів виглядає куди стильніше. У Полтаві комунальники теж почали боротися з “візуальним брудом”, але ми попереду.
А знаєш, вивіски – це ж чи не найдавніший вид реклами. Ще в Стародавньому Римі їх малювали на стінах, а в Єгипті вирізали на камені. У Мемфісі, наприклад, знайшли стовпчик із написом: “Я, Ріно з Криту, тлумачу сновидіння”. Тобто бізнесу всяких гадалок та провидців вже сотні років, і вони в принципі не сильно міняються. Як ви побачили, у Львові вивіски пройшли шлях від старих вивісок до неонових шедеврів і радянських, на перший вигляд незграбних зразків. І кожна епоха додавала щось своє.
Сьогодні важливо не просто ставити вивіски, а робити їх частиною міста. Нажаль, поки цікавість до того проявляють лише поодинокі активісти та любителі історії міста. Було б добре, якби цим зайнявся і відповідний департамент міськради. Можна було б найбільш цікаве з надбань старовини зберегти та зробити частиною цікавинок міста.
Не забудьте підписатися на Мій Львів в Телеграм 
, щоб не пропустити нові пости!
