Традиція звіряти годинники пішла з давніх давен. Колись мати свій особистий годинник взагалі було б дуже дорогою справою. Не виключенням в цьому плані був і львів. Тому не дивно, що перші міські годинники знаходились у монастирях та ратуші.
Але і сьогодні традиції годинникарства у Львові живі, хоч ледь не у кожного є свій власний годинник на руці чи принаймні у смартфоні. Тим не менш, цікаві і оригінальні годинники у Львові продовжують з’являтись, тож в сьогоднішньому матеріалі у нас буде симбіоз історії та сьогодення.
Львівська Ратуша – це не лише центр міста, а й його хронометр, який відлічує час із 1404 року. Перша згадка про годинник на вежі датується саме цим роком, коли міський зеґармайстер отримував гривню на рік, житло й оливу для змащування механізму. У 1491 році вежу перебудували, повісивши дзвін вагою 1,1 тонни, виготовлений ливарником Валентином Фельтеном. Години тоді відбивали вручну, аж поки в 1504 році чернець Григорій не створив автоматичний часомір – справжнє диво для середньовічного Львова.
Годинник не раз ставав жертвою пожеж. У 1527 році, коли полум’я охопило місто, механізм пошкодився, але вижив. Ремонт доручили архітектору Лукашу, а циферблат розписав домініканський монах Олексій. У 1557 році каменяр Павло виготовив чотири циферблати з янгольськими голівками, а художник Августин додав зображення руху сонця й місяця. Але в 1571 році нова пожежа знищила все. Бальтазар Словік із Перемишля визнав механізм непридатним, і його замінили тимчасовим годинником із Галицької брами. Новий дзиґар створив Мельхіор Тиль із Сілезії, завершивши роботу в 1574 році. Він мав позолочені циферблати, дзвін для чвертей і 36-сажневі линви, змащені лоєм.
У XVII столітті годинник ремонтував Себастьян Швайновський, але війни й облоги часто зупиняли його хід. У 1721 році встановили новий механізм, а в 1788-му місто купило годинник із єзуїтського костелу. Він розбився разом із вежею в 1826 році. У 1836 році на новій вежі розмістили дзиґар із Віденського Політехнічного Інституту, який захоплював тогочасних учених, зокрема професора Штампфера. Але й він згорів у революційному 1848 році.
Сучасний годинник, встановлений у 1851 році на фабриці Вільгельма Штіле, важить 2,5 тонни, має циферблат діаметром 2,7 м і стрілки до 2,15 м. Він дзвонить кожні 15 хвилин, а на великому дзвоні написано німецькою: «Спіть спокійно. Ми вас розбудимо, коли потрібно!». Цей механізм – один із останніх механічних вежових годинників Європи – працює й досі, нагадуючи львів’янам про вічність.
Галицька брама, що стояла на перехресті сучасних вулиць Галицької та Братів Рогатинців, була парадним входом до Львова. У 1430 році тут уже згадується трубач при годиннику, а в 1549 році бернардинець Станцель Газовий виготовив новий хронометр за два гарці мальвазії (6,56 л вина). Того ж року встановили дзвін і комору для механізму, а міський годинникар отримав підвищення платні до 15 гривень (тоді курс був трохи інший, так) на тиждень за догляд за двома годинниками – ратушним і галицьким.
Пожежа 1572 року знищила вежу, але в 1564 році Бальтазар Словік створив новий годинник, який спершу стояв на ратуші, а потім повернувся на браму. У 1638–1639 роках його реставрували, але до середини XVII століття брама занепала. Люстраційна комісія виявила заіржавілий механізм і комору, де гніздилися птахи. У 1644 році годинник розібрали, і його історія завершилася, залишивши лише згадки про велич брами.
Годинник на вежі Бернардинського костелу (нині церква Святого Андрія) з’явився в 1753 році за пріорату Венантія Тишковського. Висотою 38 метрів, він став важливим орієнтиром для міста. Після вигнання бернардинів у 1785 році механізм занепав, а вежа стала притулком для птахів і ченців. У 1817 році, коли монахи повернулися, годинник відреставрували, і він став єдиним вежовим дзиґарем Львова після обвалу ратуші в 1826 році.
Механізм був настільки старим, що в 1885 році жоден львівський майстер не взявся за його ремонт. Годинник відправили до Праги, звідки він повернувся, випереджаючи ратушний на 5 хвилин. За легендою, один із бернардинських ченців так любив цей дзиґар, що закривав щілини в башті власним одягом, щоб захистити його від вітру. Сучасний механізм, виготовлений у 1982 році на заводі «Кінескоп» майстром В. Котиком, продовжує працювати, зберігаючи дух старого Львова.
Годинник на вежі Єзуїтського костелу, відомий як «німецький», з’явився близько 1670 року. На відміну від інших, він показував 12 годин, запровадивши сучасний відлік часу. У 1702 році костел реставрували, звівши найвищу вежу Львова, а в 1756 році встановили новий годинник, зручний для міста й студентів. Після скасування ордену єзуїтів у 1788 році його перенесли на ратушу, де він пропрацював до обвалу 1826 року. Цей дзиґар став символом інновацій, які єзуїти принесли до Львова.
У першій половині XVIII століття Діана Яблоновська подарувала годинник для вежі костелу ордену Кармелітів взутих на сучасній вулиці Князя Романа. Він став окрасою монастиря, але в 1769 році згорів разом із вежею й дзвонами під час нападу барських конфедератів. Хоч він і проіснував недовго, але про нього теж варто згадати, адже свій слід в історії він залишив.
На вулиці Вірменській, 23, стоїть «Будинок пір року» – перлина львівської архітектури з унікальним сонячним годинником. У XVII столітті це були дві окремі будівлі, які в XIX столітті об’єднав доктор Івашкевич, додавши п’ять вікон на фасаді попри податок за «надлишкові» вікна. У 1860-х роках скульптор Гавриїл Красуцький прикрасив фасад горельєфом Хроноса, що тримає сонячний годинник, і табличками зі сценами з «Георгік» Вергілія, які символізують пори року: оранка (весна), жнива (літо), чистка льону (осінь), весілля (зима). Цей годинник – не лише функціональний, а й мистецький шедевр, що робить будинок окрасою міста.
Квітковий годинник на площі Митній – це сучасна пам’ятка, яка оживає щовесни. Відновлений у 2010 році за зразком радянської композиції, він щороку прикрашається новими квітами до Великодня. Механізм, створений годинникарем Олексієм Бурнаєвим, працює цілий рік, навіть узимку, коли квіти замінюють декоративні елементи. Цей годинник – символ львівської турботи про красу, що приваблює туристів і місцевих.
А цю цікавинку можна побачити на вулиці Герцена, 8. «Годинник закоханих» – справжній театр під відкритим небом. Створений за задумом авторів як любовна історія, він оживає кожні 92 хвилини: юнак-менестрель грає на гітарі, дівчина ховається за віялом, а потім дарує йому троянду. Сцена супроводжується мелодією Френсіса Лея з фільму «Історія кохання». Коваль Денис Староман втілив цей задум, створивши фігурки, які зачаровують перехожих. Спочатку замовник хотів юнаків із молотками чи панянок із кавою, але романтична ідея перемогла, зробивши годинник улюбленим місцем закоханих.
Годинник «Пам’ятник львівським броварям» на проспекті Свободи, 18, – один із найоригінальніших у світі, за версією французького сайту «Спадщина годинникової справи» (2011). Скульптор Володимир Цісарик створив 2,5-метрового бронзового ченця-броваря, який тримає барило з годинником. Механізм, розроблений Олексієм Бурнаєвим, дозволяє перевести стрілки, але магніт повертає їх на правильний час.
Циферблат із римськими цифрами має винятки – 17 і 15, що символізують рік заснування львівського пивоваріння. Встановлений у 2011 році до 755-річчя Львова, цей годинник – своєрідна данина його пивоварним і годинникарським традиціям.
Як бачите, деякі годинники, нажаль, зникли назавжди, а деякі можна побачити і сьогодні. Можете робити з ними якісь цікаві та оригінальні фотографії, а також розказати гостям міста цікаві легенди завдяки нашому матеріалу. Не забудьте підписатись, попереду вас чекає ще багато нового і такого, чого ви можливо ще не знали.
Не забудьте підписатися на Мій Львів в Телеграм 
, щоб не пропустити нові пости!
