У Львові під землею ховається мабуть, найбільш досліджений діггерами об’єкт, і досить великих розмірів. Мова йде про покинутий військовий вузол зв’язку під кодовою назвою “Лощина”. Цей підземний комплекс, розташований на глибині від 15 до 42 метрів, колись був ключовим комунікаційним центром Прикарпатського військового округу, і забезпечував зв’язок із іншими округами та звісно із Генштабом у Москві.
“Лощина” – це не просто бункер, а грандіозний комплекс, збудований, найімовірніше, у 1950–1960-х роках, у розпал післявоєнної гонки озброєнь. Хоча деякі львівські легенди приписують його створення ще 1930–1940-м рокам, історики схиляються до пізнішого періоду, адже конструкція – товсті стіни, душові для дезактивації від радіаційного пилу – вказує на підготовку до ядерної загрози. Та і розмах не дуже властивий тодішній доволі бідній польскій державі, яка економила на обороні навіть перед війною.
Доказом цього є й початок літопису Західного оперативного командування з 3 травня 1946 року. Документів щодо функціонування цього об’єкту у вільному доступі не збереглося, але відомо що він мав позивний “Абрикос” і мав номер 63. Вузол зв’язку з Генштабом мав позивний “Рубін”.
Комплекс вражає масштабами: шість Ш-подібних коридорів, 54 кімнати, два дизель-генератори з шістьма циліндрами, система вентиляції, опалення, два герметичні відсіки для дезактивації, ліфт і сім входів на нижньому рівні. Ліфтова шахта, що йде від вулиці Золотої, сягає глибини близько 35 метрів, а поруч – сходові клітки на сім підземних рівнів. Тут було все необхідне: гермодвері що були розраховані витримувати ядерний вибух, величезна кількість різноманітної радіоапаратури та іншого обладнання, зокрема ліфтів та вентиляції.
Тутешня апаратура дозволяла зв’язуватись загалом по округу (і з місцевими військовими навчальними закладами також) всьому колишньому СРСР, та з контингентами військ за кордоном, наприклад Групою військ в Німеччині чи навіть підрозділами на Кубі. Окремі секретні дані шифрувалися в апараті, що засекречує, зв’язку (ЗАС), а потім видавалися на окремий комутатор ЗАС.
Дані, які потрібно було зашифровувати, відразу передавалися на комутатор телекомунікації. Оператори доводили параметри сигналів до нормальних характеристик, що дозволяють їх передати далі. Для діагностики обладнання були передбачені спеціальні пристрої, задля зручності переміщення поставлені на коліщатка. У приміщенні зі звукоізоляційними стінами розташований комутатор телекомунікації. Тут з’єднували абонентів один з одним. Працювали на цьому обладнанні переважно жінки.
Для того, щоб весь годинник об’єкта показував один і той же час, було передбачено годинникову станцію. Точний час усім годинникам бункера задавалося дубльованою системою механічного годинника з електромагнітним приводом. У мирний час гарнізон харчувався у їдальні військового містечка, черговим приносили їжу у термосах. Але на випадок бойових дій було передбачено харчоблок.
Коли в 1991 розвалився СРСР бункер став нікому не потрібним, його охорону зняли. Майже одразу “Лощина” стала жертвою мародерів. Мідні кабелі, герметичні двері, апаратура – усе, що можна було здати на металобрухт, дуже швидко відправилось у невідомому напрямку. Навіть бетонні плити підлоги розбили в пошуках міді. Звісно, більшість секретної і цінної апаратури взагалі було вивезено ще до закриття об’єкта, але і того що залишилось було б цілком достатньо для організації, наприклад, цікавого тематичного музею.
Сьогодні “Лощина” – це покинутий лабіринт, де збереглося небагато від колишньої величі. З семи входів доступний лише один – решта замуровані. Стіни коридору при вході розмальовані графіті, а підлога всіяна сміттям і люмінофором із хімічних паличок. Дві герметичні двері дивом уціліли, одна з них веде до приміщення, облицьованого плиткою, – імовірно, медичного пункту. Вентиляційна камера, хоч і вигоріла, досі вражає: тут збереглися залишки обладнання, які дають уявлення про технічну складність бункера. Машинний зал із дизель-генераторами теж знищений, але масивні основи агрегатів ще стоять. Вхідних же гермодверей, найбільш масивних, немає вже дуже давно.
Ліфтова шахта – одна з найзагадковіших частин. Дігери виміряли її глибину мотузкою – близько 30 метрів, плюс 5 метрів до поверхні. Сам ліфт нещодавно впав, а вхід до машинного приміщення ліфта засипаний землею й частково приварений. Через щілину в дверях видно, що приміщення вентилюється, але потрапити туди ніхто не зміг. Деякі тунелі затоплені, що ускладнює дослідження, але додає “Лощині” містичної атмосфери.
Місцеві розповідають легенди про таємні ходи до Генштабу чи каскадні ліфти, але ці історії більше схожі на байки. Єдиний підтверджений факт – у 1980-х бункер почали виводити з бойової готовності, а в 1987 році звідси вже почали виносити апаратуру. Радіаційний фон, за вимірами (0,06 мкЗв/год), безпечний, тож нічого ядерного тут очевидно не було.
Дійсно, у Львівській області базувались ракетні частини зі спецбоєприпасами (так тоді називали ядерні боєголовки), але вони мали власні вузли зв’язку та командні пункти. Наша ж Лощина, або Абрикос (називайте як хочете) пов’язувала командні пункти цілих військових округів.
Станом на сьогодні це не просто покинутий бункер, а портал у минуле, де переплелися радянська мілітарність та сучасна людська цікавість. Для дігерів це пригода, для краєзнавців – історичний пазл, для туристів – нагода доторкнутися до таємниць. Попри розграбування, бункер зберігає свою ауру: товсті стіни, вентиляційні шахти, залишки герметичних дверей нагадують про часи, коли він був важливим елементом стратегічних ліній зв’язку. А про сучасність нагадують чисельні написи на стінах та великі купи сміття.
Місцеві сподіваються, що “Лощина” не зникне остаточно. Дехто припускає, що військові залишили її, бо вона перестала відповідати сучасним вимогам, а десь поруч є новіший бункер. Але поки що “Лощина” залишається відкритою для тих, хто готовий увімкнути ліхтарик і зануритися в її темряву.
Для тих хто любить лазити під землею це місце буквально знахідка, адже досліджувати його можна ледь не безкінечно. Варто лише взяти з собою міцне взуття та обережність, бо під землею всяке трапляється. Також бункер міг би згодитись як укриття, принаймні в перші дні повномасштабки про це подумали багато львів’ян. Однак привести його у більш-менш гарний стан не так просто, тож поки що до реалізації цих мрій доволі далеко.
Не забудьте підписатися на Мій Львів в Телеграм 
, щоб не пропустити нові пости!
