“В здоровому тілі здоровий дух” – ці слова, які належать римському письменнику-сатирику Ювеналу, як ніколи актуальні й сьогодні. Люди в ХХІ столітті почали більше звертати увагу на своє фізичне та ментальне здоров’я, з’явилися зручні спортзали, різні спортивні секції та сучасний інвентар. Однак ще століття тому заняття спортом не було популярним. У Львові просвітництвом народу займався Іван Боберський – його називали “батьком українського тіловиховання”. Про нього сьогодні й піде мова.
Іван Боберський народився у родині священика та вчительки. З дитинства батьки привчали сина до дисципліни – мати була суворою з хлопчиком, вона навчала неписьменних дітей грамоти. Через роботу батька сім’я часто переїжджала, тож малий Іван навчився швидко збирати речі у валізу, рано вставати та багато рухатися. Після маминої освіти Боберський пішов вчитися в міську школу Самбора. Там він познайомився зі своїми товаришами – компанійський хлопець швидко знайшов собі друзів.
Навчання юнак продовжив в тому ж місті, але вже в цісарській гімназії, де захопився німецькою мовою, намагався сам перекладати твори, пробував розмовляти нею. Пізніше вступив в університет Львова, товаришував з синами Франка. Хлопець мріяв покращити німецьку, тож вирішив поїхати навчатися за кордон в австрійський Грац, де він став членом товариства “Русь“ і знайшов нове хобі – фізичну культуру.
Боберський настільки захопився спортом, що пройшов однорічний курс і склав іспит з фаху “вчителя ру́ханки”. Запрагнувши більшого, він попросив грошей у батька і вирушив мандрівку Францією, Швецією, Чехією та Німеччиною. В країнах Західної Європи юнак вивчив нові методи фізичного виховання. Всі ноу-хау хлопець випробовує на собі: вправи, біг, ранкові зарядки та тому подібне.
Читайте також: Зеновій Флінта і його кераміка
Після тривалої подорожі Іван повертається додому в рідну Галичину. Щоб надалі самостійно себе забезпечувати, хлопець успішно складає іспит на посаду заступника учителя та працює в цісарсько-королівській гімназії імені Франца Йосифа в Дрогобичі. Юнак викладає німецьку мову та напрочуд швидко стає улюбленим вчителем для дітей – суворий та водночас товариський він підкупляв дітей своєю винахідливістю.
Так, в 1-6 класах молодий вчитель проводив заняття позаурочної руханки, на яких ввів невідомі раніше в Україні ігри, наприклад “копаний м’яч”. До слова, зацікавленість фізкультурою в той час не була популярна – діти заможних панів часто мали зайву вагу, бо мало рухалися і водночас їли багато не найкращої їжі.
Однак Боберському вдавалося захопити учнів спортом. Попри те, невдовзі він звільнився. Подейкують, що причиною тому став конфлікт зі старостою повіту – Іван поставив його синові заслужену двійку з німецької мови. Маючи підвищене відчуття справедливості, чоловік не звертав уваги на статус учня, за що і розпрощався з роботою.
Без праці “батько українського тіловиховання” був недовго – він влаштовується працювати у першу академічну гімназію у Львові на посаду вчителя, згодом там стає професором. Загорівшись ідею популяризувати фізкультуру, Боберський час від часу зіштовхується з нерозумінням української інтелігенції.
Річ в тому, що громада щиро не уявляла, навіщо займатися тіловихованням. Тривалий час чоловік за власні кошти друкував підручники з фізичної культури – його праці з теорії фізичного виховання і спорту стали першими на теренах Галичини.
Ще під час навчання у Львівському університеті Боберський відвідує збори руханкового товариства “Сокіл”, правда, тоді воно ще не було офіційно створеним. Хлопець проявляв активність, тож невдовзі став одним з лідерів організації. До слова, саме Іван почав підготовлювати до викладання фізичної культури чоловіків і жінок.
Останні, завдяки Боберському, отримали можливість знайти гідну роботу та почали дбати про своє фізичне здоров’я. Чоловік нерідко критикував тогочасну систему освіти, де дітей змушували по 5-6 годин сидіти у душних залах, вислуховуючи лекції без жодної зарядки чи повноцінної прогулянки свіжим воздухом.
Читайте також: Coca-cola на прилавках, руйнування будинків та зачистка злодіїв: як Київ приймав Олімпіаду 1980 року
Боберський активно просуває фізкультуру у маси – він ініціював створення спортивних гуртків, у яких молодь та охочі займалися легкою атлетикою, футболом, боксом, лещетарством, мандрівництвом та санним спортом. 11 вересня у Львові фундатор руханки на Галичині отримав від громадськості срібну булаву та почесний титул “Батько української фізичної культури”. Однією з причин, чому українські діти не могли повноцінно займатися руханкою, була відстуність землі, тому за ініціативи педагога була придбана земельна ділянка для спорудження спортивного майдану.
Вихованці щоразу демонстрували кращі результати, тож найталановитіші з них поїхали на змагання до Праги. У ті часи це було нечуваним дійством – діти з простих сімей отримали грошові нагороди. По всій Галичині створювали спортивні організації, а ім’я Боберського звучало в місцевій пресі – там його почали називати “батьком українського тіловиховання”. Львів’янин також був причетний і до створення скаутської організації “Пласт”. Є версія, що саме він і придумав цю назву, інше ж джерело говорить, що найменування “Пласту” – справа рук Івана Франка.
Перша світова війна призупинила викладацьку діяльність Боберського, натомість чоловік вступив до лав Українських січових стрільців. Крім того, вчорашній педагог став співорганізатором Головної української ради і був її скарбником.
Тривалий час він займався мобілізацією добровольців та очолював пресову квартиру, яка поширювала малюнки, світлини та листівки з картинами стрілецького життя на фронті. Згодом Боберський почав готувати публікації до часописів “Діло”, “Свобода”, “Світ”, “Вісник Союзу Визволення України”.
В 1919 році Іван Боберський за дорученням ЗУНР виїхав повноважним представником до США, а потім і до Канади. Там він допомагав стрілецькому війську і українським організаціям. Зокрема педагог зібрав 50 тисяч канадських доларів для Червоного Хреста.
Читайте також: Лемберг: європейське місто передових технологій 18 століття
Під час перебування за кордоном чоловік працює вчителем – викладає історію і географію України, його діяльність стала вагомим внеском для української діаспори в Канаді. 1928 року Боберський вперше та востаннє за десять років повертається у Львів, його радо зустрічають товариші та інтелігенція. Втім, в Україні чоловік не надовго затримується – він рушає до Словенії, звідки походила його дружина.
Однак, навіть перебуваючи далеко від Канади, Боберський не полишає українську діаспору – він листується з колегами, а в 1938 році відвідує зимові та літні Олімпійські ігри в Німеччині. За цими подіями українець пише репортажі до часописів “Сокільські Вісти” та “Діло”. До кінця свого життя чоловік не полишає спорту і заохочує інших займатися тіловихованням.