Зустріч радянських і німецьких офіцерів, жовтень 1939 року.
Львів під час Другої світової війни отримав чимало зруйнованих доль, розтрощених будинків і понівечених людей. Попри те, місто 10 днів гідно тримало оборону. Про те, як боролися за свободу львів’яни разом з поляками, чому люди вітали радянських солдатів та вдягали кокарди – розповідаємо в матеріалі.
1941 рік. Зруйнований російськими бомбами вокзал
1 вересня 1939 року виявилося напрочуд гарним днем – осінь була у всій красі, тепле сонце пригрівало малюків, які прямували додому зі шкіл, а бабине літо тихо осідало на достиглі яблука. В місті вже витав дух війни, хоча остаточно ще ніхто не вірив, що це буде можливо. Об 11:30 літаки Люфтваффе скинули на місто перші бомби, масові авіанальоти та паніка спочатку трохи деорганізували верхівку влади.
Більше того, ніхто не чекав, що Німеччина нападе на Львів – він був далеко від основних дій, а додатковим ворогом стала і радянська Червона Армія. Фактично місто опинилося в оточенні – з одного боку німці, з іншого радянські солдати. Складнощів додавало ще й те, що Львів був майже беззбройним – він передав велику частину техніки до Варшави, а у місті не було протиповітряної оборони.
Під час перших атак пошкодили Головний залізничний вокзал, фабрику Бачевського та повністю зруйнували греко-католицьку церкву св. Духа. Постраждали і житлові будинки, в основному це були вулиці Городоцька та Шевченка – тут та на вокзалі були перші жертви серед мирного населення. Через тиждень після нападу Німеччини місто почало готувати загони оборони, які потім мали перейти в атаку.
Цікаво, що досить довго місто адаптувалося до початку війни – деяка преса навіть не називала вторгнення війною. Всі були впевнені, що німців переможуть легко десь під Краковом. Аж через два тижні стало зрозуміло, що ситуація невтішна.
Читайте також: Як живе та змінюється Київ під час війни
Фрагмент давньої оборонної башти, що міститься у пивниці кам’яниці №32 на вул. Братів Рогатинців (давня вул. Собєського), у приміщенні пивного бару радянських часів. Завдяки своїй атракційності фрагмент старовинної башти становив головний елемент інтер’єру, і саме з цієї причини його не знищили.
Друга світова війна застала людей зненацька, тож про якісь хороші укриття не було й мови. Спершу люди ховалися у власних домівках, але бачачи, як розлітаються на друзки сусідні оселі, почали шукати більш міцні споруди. Зокрема, прихистком ставали пивниці – тут гуртом збиралися чоловіки і жінки в надії, що хоча б вбережуться від осколків ракет.
Втім, якщо говорити про міцність пивниць, то вони не виконували таку функцію – був випадок, коли ракета влучила в таку споруду, і люди, які ховалися там, померли одразу. Взагалі, сховатися від німецьких авіанальотів було вкрай важко – вони не несли якоїсь певної цілі, а солдати просто випадково скидали смертоносні снаряди на житлові квартали.
Коли у місті перебили трубопровід, з водою почалися серйозні проблеми – люди годинами стояли в черзі за водою з бутлями та бляшанками, в цій ж черзі їх могли вбити нацисти, інколи доходило навіть до бійок між своїми. Волонтерську роль у битві за Львів виконували місцеві черниці та діячі культури. Так, в церквах було багато схованок для партизанів, тут ж годували бійців, лікували поранених та працювали акушерки, які під шум бомб допомагали малятам приходити у світ.
Читайте також: ЗМІ на фронті: українські та західні журналісти про війну в Україні
Вуличні барикади в районі головного залізничного вокзалу.
Щоб ефективно боронити Львів, місто було поділено на сектори, кожен з яких мав своє військове головування. Мінусом такого поділення стала відсутність комунікації між командуванням – тоді довелося використовувати місцеву телефонну лінію, яка не завжди справлятися з навантаженням. Своєю чергою, це приводило до непорозумінь між командуванням.
Втім, відсутність комунікації була не єдиною проблемою, адже багато військової техніки зі Львова було відправлено в Польщу, тож боронитися місту було вкрай важко через недостатню кількість важкого озброєння. Складністю ставало й те, що німці використовували газові атаки, від яких було важко убезпечитися.
Частково Львів врятувало те, що війська поляків, які відступали, везли з собою до Львова оборонну техніку і самі вступили в бій з окупантами. Крім того, до Львова намагалася прорватися 10-а механізована бригада кавалерії полковника Мачека та три польські дивізії під командуванням генерала Соснковського.
Владислав Лангер
Одначе, попри значне переважання військ поляків та українців, німці перемагали. Вже 12 вересня солдати Німеччини були на підступах до Львова. Було в цій історії одне але: українці відчували пригнічення від поляків. Об’єднати їх проти ворога вдалося Андрею Шептицькому.
Значною перевагою для німців були масові авіанальоти на цивільну та військову інфраструктуру. Утім, зауважимо, що нацистське командування мало надію на швидке здобуття Львова, але місто тримало оборону майже десять днів під командуванням генерала Владислава Лангнера. Попри те, 17 вересня, як завжди стурбовані радянські війська перейшли Збруч, щоб «захистити українське та білоруське населення» – це «захистити» означало відправити на каторжні роботи в Сибір або ж просто розстріляти.
Читайте також: Які зміни чекатимуть Україну при вступі в Євросоюз
Радянська агітаційна листівка часів Другої світової війни
В час, коли Львів був оточений, німці все ж не вступали в місто. Як виявилося потім, вони чекали підходу радянських “визволителів”, щоб втекти і цим самим здати позиції. Тут зауважимо, що при вступі військ СРСР у Львів люди спочатку раділи “визволенню” від нацистського режиму – робітничий клас був натхненний гаслами про соціальну рівність, люди одягали кокарди та танцювали на знак щастя, натомість радянські солдати просто насміхалися. Водночас, інтелігенція насторожено ставилися до такого сплеску емоцій – репресивна машина СРСР була для них не кращою, ніж самі німці.
Для радянських військ захід у Львів не був проблемою, тому що польська армія вважала, що вони будуть допомагати у боротьбі з Німеччиною, і практично вільно пропустила тисячі колон солдат. Генерал Владислав Лангнер отримав від радянського командування прийнятні умови капітуляції, зокрема гарантії свободи польським солдатам і офіцерам, що добровільно складуть зброю. Крім того, було обіцяно допомогу у перетинанні кордону транспортом та харчами.
Однак, як тільки польські війська склали зброю, їх було заарештовано та відправлено в Сибір на каторжні роботи. З 15 тисяч військових вижило трохи більше 400 осіб. Люди, які вітали прихід СРСР, налякалися власного вибору – тисячі львів’ян було вивезено на каторжні роботи або заарештовано, сотні було розстріляно. 10 днів героїчної оборони закінчилися, а на зміну німцям прийшли “визволителі”.
Не забудьте підписатися на Мій Львів в Телеграм 
, щоб не пропустити нові пости!
