Львівщина втратила багато архітектурних перлин, які могли б стати її сучасною окрасою. Зниклі пам’ятки не лише нагадують про складні історичні етапи, але й ставлять перед суспільством важливі питання про збереження культурної спадщини. Серед цих втрат були унікальні об’єкти, які колись вражали своєю естетикою, історичним значенням і роллю в культурному житті регіону.
Невелике старовинне містечко Розділ, що розкинулося на мальовничих просторах Опілля, приваблює не лише істориків, але й місцевих дослідників. Воно розташоване в Стрийському районі на березі Дністра й зберігає багату архітектурну спадщину.
Зокрема, більшість туристів прямують до палацу Жевуських – Лянцкоронських, головної туристичної родзинки Розділля, щоб мати змогу побачити чимало цінних пам’яток, що додають шарму цьому краю. Відвідини палацу можна поєднати з подорожжю до сусідніх сіл, де також є багато цікавих об’єктів архітектури.
Серед визначних пам’яток Роздолу колись височів величний дерев’яний греко-католицький храм. Сьогодні від нього залишилися лише малюнки та креслення 1880-х років, а також кілька фотографій початку XX століття.
За деякими даними, у XVII столітті тут існувала православна церква, яка у 1700 році перейшла до греко-католицької конфесії. Відомості з парафіяльних звітів 1739 року свідчать про існування дерев’яного храму Успіння Пресвятої Богородиці, при якому діяло братство із 80 членів.
Після побудови нової кам’яної церкви наприкінці XIX століття, старий дерев’яний храм не було розібрано. Завдяки підтримці власників містечка, сім’ї Лянцкоронських, його перетворили на музей.
Єдиним елементом старого ансамблю, що зберігся до сьогодні, є мурована дзвіниця, споруджена у 1803 році. Вона колись мала чотири дзвони й нині залишається єдиним свідком багатої історії цієї святині.
Цей маєток, на жаль, теж до наших часів не зберігся, а відомостей про нього залишилося дуже мало, і майже немає фотографій того часу, оскільки зруйновано його теж доволі давно (хоч і не так давно як церкву).
Давид Абрагамович, представник вірменської громади, був відомим громадсько-політичним діячем Галичини. Він був послом до Галицького сейму та Райхсрату, віце-спікером і спікером Палати Послів, міністром Галичини, а також віце-президентом Галицького рільницького товариства. Абрагамович також заснував Бурсу Абрагамовичів у Львові і 25 років очолював Львівську повітову раду.
У 1912 році Давида Абрагамовича відвідав ерцгерцог Карл І, майбутній імператор Австро-Угорщини, який на деякий час оселився у палаці. Територія навколо палацу була прикрашена доглянутим парком та розвиненим фільварковим комплексом. Маєток знаходився під управлінням Фундації Абрагамовичів, і прибутки від неї спрямовувалися на підтримку освітніх закладів, заснованих родиною. Давид Абрагамович також активно підтримував Церкву Різдва Христового в Добрянах.
У період Визвольних змагань палац став штабом І-ої бригади УСС-УГА. До сьогодні в лісі на місці колишнього палацу можна знайти залишки фундаментів старих будівель, а також фрагменти колони зі скульптурою Богородиці, яка колись прикрашала палацовий парк. Серед дерев виділяється червонолистий бук, що досі росте в лісовій гущавині, нагадуючи про колишню велич парку.
Маєток Вільгельма Кшиштоня в Держеві, розташований лише за 15 хвилин від палацу Жевуських – Лянцкоронських у Роздолі, був чудовим об’єктом, який ще нещодавно приваблював своєю красою. Вільгельм Кшиштонь, багаторічний посол від Стрийського округу в Сеймі Польської Республіки, володів цим палацом, який з’явився на історичних фотографіях ще наприкінці XIX століття, хоча на мапах маєток зображений ще раніше.
У 1939 році маєток відвідав львівський природознавець і фотограф Йозеф Трешка, який зробив ці знамениті світлини. Негативи були знайдені та опубліковані польським культурологом Кшиштофом Дудою. З цих фото видно, що на головному фасаді палацу розташовувався величний колонний портик, а з боку саду була затишна дерев’яна веранда, яка вела до саду.
Палац не дожив до наших днів через руйнування, завдані під час Другої світової війни. В результаті післявоєнних подій, палац був остаточно розібраний, і сьогодні вже неможливо знайти навіть його слідів.
У селі Бориничі колись стояв неймовірно розкішний палац, який, за своєю величчю, міг скласти конкуренцію навіть знаменитому Роздільському палацу. Проте доля розпорядилася інакше.
Перші згадки про фільварок у Бориничах датуються XVI століттям. У 1873 році Станіслав Мицельський ініціював масштабну реконструкцію, створивши двоповерховий палац із двома вежами в стилі “венеційської готики”.
Цей палац мав вражаючий вигляд і багатство: 49 просторих кімнат, великий хол, розкішну залу для прийомів, коридори, санвузли та просторі підвали. Інтер’єр був прикрашений витворами мистецтва, розкішними меблями, рідкісною зброєю, колекціями монет і стародруків. Особливе місце займали велика бібліотека та каплиця, яка гармонійно доповнювала архітектурний ансамбль.
Однак у 1914 році, під час Першої світової війни, російська армія жорстоко розграбувала і підпалила палац. Попри всі спроби, родина Мицельських так і не змогла повернути будівлі її первісного вигляду та величі.
Після 1939 року, коли регіон опинився під радянською владою, залишки палацу зазнали подальшого руйнування. Руїни було повністю демонтовано, і на їхньому місці збудували звичайний колгоспний двір.
Таким чином, Бориничі втратили архітектурну перлину, яка могла б сьогодні стати справжньою окрасою регіону та приваблювати туристів з усього світу. До наших часів збереглись лише окремі фрагменти каплиці палацу та кам’яного мру, який отчоував маєток з парком. Парк, доречі, теж на своєму місці і досі, тож можете ним помилуватись, там чимало унікальних дерев.
Промислові та господарські об’єкти, такі як млини, були важливою складовою життя громад поряд із релігійними спорудами й шляхетськими маєтками. У Роздолі та навколишніх селах, зокрема в Черниці, функціонували млини, які належали впливовим родинам Жевуських, Лянцкоронських і Стефанусів.
Граф Міхал-Юзеф Жевуський, відомий реформатор, значно модернізував економіку свого маєтку, перетворивши її на багатогалузеве господарство. Це господарство включало 11 сіл, де в шістьох діяли панські фільварки. На території маєтку активно впроваджували сучасні технології для вирощування зернових, льону, коноплі та хмелю.
Водяний млин у Роздолі, розташований на річці Колодниці, лівій притоці Дністра, був одним із ключових об’єктів господарства. Перші згадки про нього датуються 1646 роком, коли Станіслав і Анна Жевуські заснували монастир кармелітів Черевичкових. Однак дерев’яний млин, імовірно, було зведено ще у 1620-х роках.
У 1817 році на місці дерев’яного млина збудували кам’яний за проектом німецького архітектора Якуба Гемпеля, який одночасно займався реконструкцією палацу Жевуських. У 1825–1826 роках млин перебудували, розширивши приміщення та додавши олійню. Проект розробив Казімєж Вейсенбах. У 1920-х роках млин зазнав модернізації під керівництвом Антонія Лянцкоронського, але на жаль, пам’ятку розібрали після 2011 року.
У Роздолі також існували й інші, менші млини. Відомо про два такі об’єкти, над механізмами яких працювали інженери Шух, Фрей і Гжегож Вішньовський. Їхні технічні креслення свідчать про складність і унікальність цих споруд. Всі вони несли в собі відбиток архітектурного стилю свого часу.
Не забудьте підписатися на Мій Львів в Телеграм 
, щоб не пропустити нові пости!
