Ім’я Памво Беринди носить одна із вулиць Львова. Він присвятив своє життя вивченню словесності та залишив нащадкам фундаментальну працю, яка вплинула на розвиток слов’янської мови та писемності у майбутніх століттях.
Про життя Павла Беринди (справжнє ім’я) відомо зовсім небагато, більшість фактів не підтверджено. Він народився і виріс імовірно в Єзуполі (Івано-Франківська область). Те, що він був родом з Прикарпаття, підтверджують місцеві діалектизми, які він використав у своїх працях.
Беринда був високоосвіченою людиною свого часу, чудово знався на лексикографії та словесності, володів давньогрецькою та алманською (німецькою) мовою, латиною, старослов’янською та давньоєврейською мовами.
Достеменно невідомо, де він здобув освіту, адже Павло не належав до дворянського роду. Інакше він відмічав би свої роботи гербом, як це було прийнято в 16-17 століттях.
У 1590-х роках Павло Беринда познайомився зі львівським епіскопом Гедеоном Балабаном, який також цікавився друкарським мистецтвом. Він відкрив у своєму маєтку в Стрятині друкарню та запросив Беринду налагодити її роботу та керувати нею.
Завдяки таланту Беринди та сприянню духовного письменника Симона Будного у 1604 році було видано «Служебник», а ще через 2 роки – «Требник». Після цього діяльність стрятинської друкарні призупинилася, можливо через брак коштів.
В 1606 році Беринда з дружиною і сином переїжджає в Перемишль, щоб працювати у православного епіскопа Михайла Копистенського і далі вдосконалювати свою майстерність.
Читайте також: Іван Федоров – першопроходець української друкарської справи
Символ Львівського братства
Він вступає до Успенського ставропігійного братства у Львові. Воно протягом тривалого часу очолювало боротьбу українського населення Галичини проти насильницького запровадження Берестейської церковної унії 1596 року, виступало проти соціально-політичного гноблення та національно-релігійних утисків з боку польсько-шляхетської влади.
Памво Беринда брав активну участь у справах братства, працював у братській школі та типографії. Роботи він позначав особистим друкарським знаком – молодим місяцем із зіркою. У деяких виданнях зустрічається монограма друкаря — «ПМБ», яка розшифровується як «Памво Беринда – чернець».
З розвитком друкарства люди все більше починають розуміти та цінувати вплив та можливості друкованого слова. У 1615 році києво-печерський архімандрит Єлисей Плетенецький придбав бездіяльну стрятинську друкарню. Він знав про успіхи Памво Беринди у львівських друкарнях, тож вирішив запросити його туди.
Так Беринда знову потрапляє до Стрятина, де він працював кілька років тому. Там він відроджує друкарню та згодом Плетенецький перевозить її до Києва. З неї розпочалася історія друкарні Києво-Печерської лаври та активного друкарства у Києві.
Памво Беринда переїжджає до Києва із сином Лукашем та братом Степаном на прохання архімандрита Плетенецького. У Києві на нього чекає великий проект – робота над «Анфологіоном», збіркою церковних служб на 12 місяців року.
Анфологіон
Виправляв і звіряв з грецькими виданнями тексти вперше виданих церковнослов’янською мовою «Бесід Іоанна Златоустого на 14 послань св. ап. Павла» та брав участь у підготовці інших лаврських видань. Пізніше Беринда стає керівником друкарні.
Читайте також: Киево-Печерская Лавра: интересные факты из истории
Найбільш значуща праця Памво Беринди — Лексіконъ славенорωсскїй альбо Именъ тлъкованїє. Це був перший український друкарський словник. У ньому давалися тлумачення більш ніж 7000 тисяч слів. Складався він із двох частин: «Лексіконь» — церковнослов’янсько-український словник та «…Имена свойственная» — зібрання тлумачень топонімів та антропонімів, а також загальних назв неслов’янського походження.
У «Лексіконі…» застосовано всі основні засоби наукового опрацювання матеріалу, зокрема паспортизацію вокабул (реєстрових слів), подання цитат, вказівки на фразеологізми, до яких належить вокабула, зауваження про орфографію, етимологію слова, відсильні ремарки.
У другій частині словника зібрані елементи неслов’янського походження, зокрема латинські та грецькі. Біля кожного слова є ремарки, що вказують на запозичення і українські відповідники з великою кількістю синонімів. Ця робота стала одним з найбільших збірників української лексики кінця XVI – початку XVII ст.
Словник Беринди відіграв велику роль у розвитку не лише української, а й російської, білоруської, польської, румунської лексикографії.
Словник містить загальні та власні назви переважно тогочасної церковнослов’янської мови з перекладом та тлумаченням їх українською літературною мовою початку XVII століття.
Метою Беринди при складанні Лексикону було відновити церковнослов’янську традицію літературної мови і цим протистояти наступові польського католицтва і польської культури.
Читайте також: «Стара громада» — таємна організація української інтелігенції часів репресій та переслідувань
Тріодь цвітна
Також Памво Беринда зробив чималий внесок у створення ксилографій для книг у своїй друкарні. Він працював над зображенням «Темниця богоугодна святих осудженник» (Київ, 1629), ксилографією із зображенням євангеліста Іоанна (Львів, 1616), а також над оформленням видань «Тріодь пісна» (Київ, 1627), «Тріодь цвітна», «Бесіди Іоанна Златоуста на Дії Апостолів» (Київ, 1624).
Памво Беринда зробив свого роду революцію у світі словесності та розуміння мови у 17 столітті. Він організував мову в єдину систему, порівняв з іншими лексичними системами, показав красу та різноманітність української словесності та те, що вона нічим не поступається мовам навколишніх націй.
Єлизавета Поддубей
Не забудьте підписатися на Мій Львів в Телеграм 
, щоб не пропустити нові пости!
